Держава має ходити і цілувати всіх, хто здатен виготовляти якісну продукцію

І питати їх безперервно: що вам треба? Як вам допомогти?

9-й місяць війни — вона переходить у затяжну фазу, коли значна частина запасів уже витрачена, і виграє той, хто мобілізує більше ресурсів і краще забезпечить фронт.

Фактично новий фронт відкривається в тилу — фронт промисловий, фронт виробничий.

Агресор успішно рухається в цьому напрямі і випереджає нас. Як випереджав, утім, і раніше. У повномасштабну війну 24 лютого москва вступила з кількома тисячами «Орланів» у війську, Україна — з кількома десятками здебільшого гірших за параметрами безпілотників, котрі швидко втратила протягом бойових дій.

Нині прогрес рухається вперед — на жаль, в основному в рф. Безпілотники все більше стають засобом ураження. росіяни масово застосовують усім відомі вироби з Ірану, «Шахеди», і розпочинають масове використання ударних безпілотників власного виробництва, зокрема «Ланцетів».

"Ланцети" уже стали фактором у війні, вони полюють на нашу артилерію і ППО.

На жаль, з українського боку ситуація з безпілотниками далі настільки ж ганебна, наскільки вона була на початку передбаченого масованого вторгнення. 95% роботи розвідки здійснюється дронами: а) цивільними; б) купленими за рахунок волонтерів.

Решта — це 50 на 50 іноземна допомога і кволі потуги вітчизняних виробників забезпечити фронт бортами.

Це все один великий провал українськими держструктурами завдання забезпечити власну армію безпілотниками.

По-перше, українські солдати наражаються на надмірну небезпеку, бо користуються непристосованою для війни продукцією. І гинуть, калічаться.

Чого варта лише категорична неготовність Міноборони масово забезпечити військо виносними антенними комплексами, котрі дозволять пілотам цивільних дронів працювати з укриття, що особливо актуально зараз, коли більше немає можливості ховатися в зеленці.

По-друге, купляючи дорогу продукцію китайського виробництва, ми нераціонально використовуємо дорогоцінні народні кошти, бо втрачаємо альтернативу фінансувати вітчизняне виробництво набагато безпечніших і ефективніших апаратів, зі самого початку спроєктованих для війни.

Щоб припинити весь цей сором (а для такої освіченої та промислово розвиненої країни це великий сором), щоб дати поштовх розвитку безпілотної галузі в Україні, щоб створити масові виробництва дешевих дронів, слід вжити певних кроків, описаних нижче.

А взагалі, держава зараз має ходити і цілувати всіх, хто здатен виготовляти якісну продукцію, питати їх безперервно: що вам треба? Як вам допомогти? А не відмахуватися від виробників і розробників, немов від набридливих мух, як це відбувається тепер.

  1. Сформулювати запит (або хоча б типологію цілей та умов застосування) на БпЛА. Військові не поспішають брати відповідальність і чітко формулювати відповідно до прописаних у законодавстві процедур, що ж їм потрібно. Відбуваються такі речі неформально. З цим треба покінчити — держава (Міноборони, ГШ) мусять грати роль активного замовника. Саме формулювання потреб ініціює максимум зусиль конструкторів, розробників. Попит породжує пропозицію. Поки що державна компонента у війні поза цим процесом.
  2. Створити постійну платформу комунікації з виробниками БпЛА, щоб вести постійний діалог, а не так, як це відбувається тепер, коли кілька окремих виробників мають повне адміністративне сприяння, а всі інші — другий сорт.
  3. Організувати роботу спецслужб, дипломатів і всіх інших причетних чиновників на забезпечення українських виробників комплектуючими з-за кордону. росія успішно таким чином працює, усіма неправдами тягнучи з усього світу деталі для безпілотних апаратів, щоб успішніше воювати проти нас. Наші ж спецслужби тут поза грою, дипломатія працює мінімально. Приміром, 600 дронів, куплених одним фондом для України, уже котрий місяць не можуть сюди потрапити, і при цьому держава не сильно намагається розв’язати цю проблему. Прибрати слід і будь-які обмеження на ввезення компонентів для БпЛА. Для генераторів же змогли прибрати…
  4. Розв’язувати проблему з доступом приватних фірм до роботи з боєприпасами. Зараз цивільним розробляти ударні БпЛА де-юре заборонено. Масово-габаритні моделі виробники формально теж не можуть у нормальному порядку отримати. У результаті успішно розробляють ударні БпЛА лише кілька колективів, котрі мають кожен свій «дах» у спецслужбах. Це — сором. Бо має бути відкрита конкуренція, по-перше. А по-друге, навіть хороші й успішні розробки так і не виходять зі спецслужб у масове виробництво. Просто тому, що СБУ, ГУР — це не господарські організації, заточені на створення масового і доступного продукту. А зараз настав час, коли саме та сторона, котра зможе швидко розгортати масові виробництва, стане переможцем у війні.
  5. Створити програму переміщення цінних кадрів у армії, щоб кваліфіковані кадри: інженерів, іт-спеціалістів — використовували не як рядових піхотинців в окопах, а за своїм призначенням — для організації масового виробництва стратегічно важливої продукції та озброєнь. Нині перевестися таким фахівцям навіть у рамках одного підрозділу з посади на посаду — колосальна бюрократична проблема.
  6. Забезпечити доступ виробникам до підземних приміщень. За СРСР таких підземних комплексів набудували достатньо, але нині Міноборони та інші відомства — це собака на сіні, котра не пускає приватних виробників, котрі дають продукцію для фронту, у захищені підземелля, яких, на щастя, у нас значна кількість. І це, звісно, стосується не тільки БпЛА.

Ці пункти вище — не повний і не вичерпний перелік того, що слід робити урядовцям, щоб розвернутися обличчям до галузі військових БПЛА в Україні. Утім автор цих рядків має сумніви, що особи, котрі керують тилом: ВПК, адмінапаратом Міноборони тощо, — самостійно здатні усвідомити, що їм треба робити.

Порятунок потопельників — справа рук самих потопельників, тож слід виробникам БпЛА, волонтерам, безпосереднім користувачам (військовим на фронті) об’єднуватися і просувати свої ініціативи, спільно прискорювати повільних урядовців та інших державних управлінців.

Джерело

Схожі новини