Ми повинні пройти ці випробування, які випали на нашу долю, іншого виходу немає
Повинні боротися до кінця, щоб це зло, яке зараз вирує на нашій землі, присікти, щоб воно не мало подальшого розповсюдження
В цій розмові з Сонею Кошкіною ми обговорили багато тем і питань, які, я переконаний, є вкрай важливими нині для всіх українців: чому Бог допускає війну та масові страждання, як не зневіритися після всіх жахів, що робити з ненавистю до ворога, чи можна таке простити?.. Також розповів про те, як живе в умовах війни наша Церква і що робити з українськими лаврами, які перебувають в оренді УПЦ МП?
Для себе виділив такі три актуальні теми в цьому інтерв’ю:
1. Як пережити жахи війни? Як не втратити віру? Чому Бог все це допускає?
...Ми повинні пройти ці випробування, які випали на нашу долю, іншого виходу немає. Повинні боротися до кінця, щоб це зло, яке зараз вирує на нашій землі, присікти, щоб воно не мало подальшого розповсюдження.
...Ми повинні не розчаровуватись, а утверджуватись у вірі. Ми повинні розуміти, що у світі діє не тільки добра сила, діє не тільки Бог, але і, звичайно, зла сила, диявольська. Зло не має природи як такої, воно паразитує на добрі. І тому в нас зараз відбувається не просто видима боротьба в Україні. Ворог виявляє диявольські якості, тому що диявол намагається знищити все живе. І ми бачимо, що ворог нищить усе живе – людей і навіть тварин, тобто в них немає якостей, якими повинні володіти люди, немає емпатії, елементарного людського співстраждання.
Серед нашого народу навпаки, я бачу в людях зараз прояв глибокої віри. Бо на війні важко лишатися атеїстом.
У такий складний час можна отримати допомогу тільки від Бога, Бог реально допомагає нам. Ми можемо це побачити навіть у перші дні цієї страшної війни. Київ міг впасти в будь-яку мить, але з ласки Божої не впав, Господь зберіг можливість захисту. І як ви бачите, поступово, з Божою допомогою вже звільнено Київщину, Чернігівщину, Сумщину, і я переконаний, що надалі поступово ми отримаємо повну перемогу і на Сході.
Ворог відійде поступово, а ці випробування ми пройдемо, станемо ще більш духовно сильними, витривалішими, проаналізуємо в майбутньому, що ми робили протягом останніх 30 років, можливо, не так. Ми бачимо, що війна змінила загалом ситуацію, і тут, на теренах сходу України, ті, хто поки що “хитався”, тобто був прихильником усього російського, зараз змінюються, і ми, як єдина нація, даємо відсіч ворогу.
2. Що робити з ненавистю, злістю до ворога і чи можна йому пробачати?
Насправді ненависть до ворога, яка вирує, є природним явищем. Тому що коли людина бачить ті звірства, які вчинені проти її ближніх, у неї виникає почуття ненависті до ворога. Але за словами святих отців, ми не повинні накопичувати в собі, у своїй душі цю ненависть, цю злобу, бо якщо ми будемо її накопичувати, вона може нас внутрішньо зруйнувати, зруйнувати духовно. Цю лють і ненависть ми повинні спрямовувати в добре річище, яке буде допомагати нам отримати перемогу. Цю силу і енергію потрібно спрямовувати на добрі і корисні справи, покладаючись на волю Божу, бо якщо ми не будемо тримати всередині цю ненависть, а навпаки, намагатимемося робити ближнім у цей час добрі і корисні справи, справи милосердя, будемо відчувати полегшення, будемо відчувати подальшу підтримку Божу. Бо ми потребуємо в цей час підтримки Божої.
Щодо прощення: по-перше, прощення передбачає переміну, розкаяння, осмислення вчиненого зла і бажання виправитись та виправити те, що було зроблене. А ми не бачимо покаяння в тих, хто це зло вчинив. І Бог прощає, як ми знаємо, гріх саме тому, що грішник засуджує сам себе і своє зло та бажає перемінитися і бути іншим. Тоді колишньому грішнику Бог допомагає стати іншою, вже оновленою людиною. А якщо покаяння немає, то прощення з нашого боку означає прохання до Бога про відплату. Бо ми знаємо, що написано в посланні до римлян: “Не мстіться за себе, улюблені, а дайте місце гніву Божому. Бо написано: “Мені відомщення, я віддам, – так говорить Господь”. Тому ми повинні прощати тим, які каються у вчиненому. А оскільки покаяння немає, то ми віддаємо це на відплату Богові.
3. Щодо майбутнього російської церкви в Україні.
Московський патріархат в Україні де-факто вважає, що вони незалежні, але де-юре зрозуміло, що вони є складовою частиною РПЦ, невіддільною складовою, оскільки і митрополит Онуфрій в Києві, і митрополит Антоній, управитель справами, є членами священного синоду РПЦ. Це так, ніби наш прем’єр-міністр і міністр Кабінету міністрів були членами російського уряду. Тому вони намагаються вдавати, що є незалежною Українською православною церквою, але це насправді не так.
...Вони думають, що пересидять, війна завершиться, а питання будемо вирішувати опісля. Але зрозуміло, що після завершення війни вже ніхто не стане до того повертатися. Ми, Православна Церква України, закликаємо не просто на словах до єднання. Ми готові сідати за стіл переговорів, розпочати діалог з приводу єднання всіх в єдиній вже визнаній автокефальній Православній Церкві України.
...Уже після перемоги ми побачимо, що народ у них після війни запитає, що вони робили, де вони були, що вони надалі планують робити. Бо насправді зараз ми бачимо, що все, що стосується російського, московського, в українському суспільстві викликає несприйняття. Як можна сприймати те, що нас намагаються знищити? Я переконаний, що після нашої перемоги український народ чітко поставить питання щодо Московського патріархату. І вони змушені будуть прийняти відповідне рішення. Якщо вони надалі будуть прагнути залишатися в Московському патріархаті, тих, хто їх підтримає в цьому, буде дуже мало.
