Трухін, Коболєв, Кузьміних і всі, всі, всі

Зі зливом відео Трухіна в країні, де-факто, розпочалася передвиборча кампанія

Глобально немає значення – вона завершиться достроковими виборами в Раду-2022 чи плановими. Головне, що більшість гравців, самі того не підозрюючи, виходячи зі своєї маленької логіки, запустили незворотні процеси війни всіх проти всіх, але тільки за себе. Це дуже важливий аспект «Кожен сам за себе»: наразі немає альянсів і тимчасових союзів. Це війна всіх проти всіх, де дії чи антидії підпорядковуються не загальній колективній меті, а виключно особистим мотивам не лише ключових акторів, але й виконавців різних рівнів, включно з середнім і нижче середніми рівнями.

Але повернімось до того, а що ж у нас відбувається і, що нам чекати.

Як на мене, почати треба з питання «В якій країні ми живемо?»

На перший погляд, відповідь тут проста: корупційній, слабо розвинутій і т.д. Але я хотів би дещо уточнити, за допомогою термінології, запропонованої в книзі, яку рекомендую всім: «Насильство та суспільний порядок», автори Дуглас Норт, Джон Волліс, Баррі Вайнгест. 

Якщо коротко, то ми живемо в, так званій, природній державі, заснованій на особистих стосунках. Своєю чергою, такий тип держави, ділиться на три види: нетривалі, базові та зрілі. Щоб не вдаватися до довгих термінологічних історій, якщо коротко, то найнижчий рівень – це суцільно патрон-клієнтські стосунки, які утворюють квазіправові чи просто неправові мережі, які і є основою насильства в державі. Базові ж природні держави, утворюють і підтримують тривалу організаційну структуру держави, але засновану на особистих стосунках, які і є основою державотворення. Зрілі – це найвища стадія природної держави, де функціонує право, але державне насильство, все ж багато в чому тримається на особистих стосунках. Ну і, нарешті, щоб завершити про теорію, найвищим ступенем є утворення безособової держави, але це не про нас, поки що, тому, не буду про це зараз.

Отже, де ми знаходимося?

На жаль, протягом багатьох останніх років (як на мене, з 2003 року) ми балансуємо на нижній точці базової держави з частковим скатуванням до нетривалої держави з усіма наслідками (поки, повністю до нетривалої держави ми скотилися один раз в 2013-14 роках, на останніх місяцях правління Януковича).

У 2014 і в 2019 рр. ми мали шанс якщо не збудувати елементи безособові держави, то, як мінімум, перейти в стадію зрілої природної держави, але цього не сталося з цілого ряду причин, але найголовніший: страх консолідації еліт. За часів Порошенка ішов вічний торг (не діалог, а торг еліт, в результаті якого основна частина цих самих еліт перейшла до іншого продавця на цьому базарі), за часів Зеленського ми стрімко пройшли від елементів діалогу до воєнних дій (не війни, а саме воєнних дій) всіх проти всіх.

Як результат, ми маємо нинішню ситуацію, яка передбачає подальшу атомізацію еліт в пошуках своєї ренти, відсутність будь-яких координуючих дій держави, спорадичні бойові дії, які є не стільки тотальною війною проти того чи іншого «олігарха», скільки партизанщиною. Олігархат чи умовний олігархат теж воює тільки сам за себе, паралельно розкладаючи яйця в різні кошики. Кожен грає за себе і кожен грає в гру: повернути (відвоювати) свою можливу рентну ставку на майбутнє. Ні про які смисли мова вже не йде і не йтиме. Ми воюємо одноходовими комбінаціями, де головний приз: відвоювання монопольного права на ренту в тій чи іншій галузі.

У 2019-20 рр. логіка боротьби державного апарату та опозиції зводилася до формули: «резонансна тема чи проблема – влада пропонує хайпову тему, яка перебиває цю тему – влада очолює хайпове обговорення, і тема «розчиняється» – поява нової проблеми». Тепер ми увійшли в стадію війна всіх проти всіх, але тільки за себе. Повторюся: відбулася велика атомізація цієї війни, коли умовний майор умовного ДБР, НАБУ чи БЕБ є не менш значимим гравцем, ніж умовний міністр чи генпрокурор.

Якщо коротко підсумувати правила і цілі цієї війни, то вони зводяться до такого:

  1. Кожен грає за себе, і головна ціль - збереження (відновлення, розширення) ренти. Це і є стратегічна мета. 
  2. Ключова роль віддається інформаційним кілерам і зрадникам. Вони є головними акторами цього театру. Форма і красномовність домінують над змістом.
  3. Країна тримається перш за все на червоних лініях зразка 2019-2020 років. І це головний позитив.
  4. Економічної стратегії немає ні в кого, і суспільство не хоче про це говорити (рейтинги телеканалів падають на таких дискусіях)
  5. Тактична перемога - це перемога в локальному зашкварі. Ціль політичного життя - зробити проблему супернику, щоб відвернути його від політичних дій проти себе.

Чи є у нас майбутнє в цій парадигмі?

Є, якщо проти нас системно не почнуть воювати. Водночас системність дуже складно вибудувати в силу абсолютної децентралізації зрадників.

Але, за будь-яких обставин, довго так тривати не може. І, на жаль, запущені вибори, поки не передбачають відповідей на поставлені питання. Головна тема наступних виборів: рента і особистісне право на насильство.

І останнє. Трухін, Коболєв, Кузьміних, Ситник, Венедиктова і всі, всі, всі - лише елементи цієї війни всіх проти всіх, але за себе.

Просто хтось із них випливе в пам‘яті виборця в кабінці для голосування, а хтось ні. І це їхня головна політична місія в нинішній системі координат.

ДумайТе.

Джерело

Схожі новини