Передплатити Підтримати

Найближчі десятиліття нам доведеться битися на два фронти

Географічне сусідство не обіцяє спокою


У серпні 1961-го Радянський Союз збудував Берлінську стіну — один із символів залізної завіси, що розділяла соцтабір і західний світ.

Через 60 років нову стіну змушені зводити вже європейські країни. Польща та Литва намагаються відгородитися парканом від неадекватності Олександра Лукашенка. Білоруський режим привозить літаками мігрантів з Близького Сходу, а місцеві силовики допомагають їм нелегально перетнути кордон з ЄС. Такий собі міграційний тероризм — Мінськ спеціально створює проблеми сусідам, щоб змусити їх піти на поступки та зняти санкції, — пише Павло Казарін для «Крим.Реалії».

Історія повторюється, але в ній не так уже й багато фарсу. Поки Лукашенко мститься західним сусідам, Москва привчає росіян до думки, що лояльність до Кремля може бути тільки абсолютною. Після анексії Криму деякі російські медіа намагалися сидіти на двох стільцях — називали те, що відбувається, «приєднанням» й домальовували до мапи країни вкрадений український півострів. У приватних розмовах вони пошепки виправдовувалися, що намагаються уникнути репресивного катка. Пояснювали, що це форма самозахисту від російського левіафана.

Не допомогло. І ось ми спостерігаємо за тим, як російський телеканал «Дождь» звикає до статусу «іноземного агента». Цей ярлик був вигаданий російською владою для того, щоб ставити тавро на неугодні ЗМІ. Щоб посилати сигнал аудиторії та рекламодавцям. Показна лояльність не допомогла — виявилося, що готовність називати окупацію «приєднанням» більше не служить у Росії захистом від переслідувань.

Тим часом окупований український Донбас готують до виборів у Держдуму. Місцевим жителям пропонують голосувати онлайн — і нові російські депутати будуть обрані зокрема й людьми з українськими паспортами. Москва демонстративно плює на легітимність свого законодавчого органу — в новій реальності вона більше не має наміру озиратися на здоровий глузд. Погана гра відтепер супроводжуватиметься відповідною міною.

Простір політики в Росії зачищений. Усім, хто не пройшов фейс-контроль у ФСБ, заборонено брати участь у виборах. «Великий брат» озброївся технологіями й відвідує тих, хто виходив на протестні мітинги. За незгоду можна розплатитися кар'єрою або свободою. Спецслужби можуть тепер без зупинки свердлити дірки в мундирах під нові ордени.

Нам часто здається, що історія рухається тільки вперед. Що здобуті одного разу свободи продовжують жити у країні «за замовчуванням». Москва та Мінськ доводять нам, що це не так. Якщо за свободу нікому боротися, якщо вона існує лише завдяки милості першої особи — її завжди можуть забрати.

Росіяни й білоруси часто засуджували український Майдан. Дорікали йому в зайвій жорсткості. Говорили, що не хочуть «так, як у Києві». Були переконані, що масова фронда здатна спричинити втечу узурпатора. Вони помилялися.

І тепер Київ опинився з одного боку залізної завіси, а Росія з Білоруссю — з іншого. Причому, ця реальність зовсім не означає, що Україна позбулася внутрішніх проблем. Корупція, клановість, зловживання продовжують жити в українській реальності. Але основна різниця в тому, що Україна знає про свої недоліки, а росіянам і білорусам ніде про свої проблеми прочитати. Українці можуть змінити владу, а їхнім сусідам з північного сходу дозволено свою владу тільки переобрати.

Останні тридцять років Україна часто оглядалася на Мінськ та Москву. Захоплювалася тамтешнім ладом і зарплатами. Хвалила чужі дороги й журилася, що «сильна рука» дісталася комусь іншому. А виявилося, що і дороги, і лад можуть бути складовими диктатури. У межах якої обиватель рабськи безправний, а людина в погонах — жахливо жорстока. Виявилося, що українське багатоголосся страхувало нас від узурпації.

Географічне сусідство не обіцяє нам спокою. Режими в Росії та Білорусі приречені сприймати Україну як ворога. Навіть більше — як цивілізаційного конкурента, який доводить громадянам сусідніх країн, що свобода можлива. Це означає, що найближчі десятиліття нам, як і раніше, доведеться битися на два фронти. Перемагати внутрішню неефективність і утримувати зовнішній периметр.

Так, це завдання із зірочкою. Так, це максимальний рівень складності. Але в тому й особливість, що ніяких інших опцій у нас просто немає. Минулого разу Берлінська стіна протрималася майже тридцять років.

Джерело