Майже всі українські президенти проходили етап внутрішньої еволюції

Кремль має чудотворний ефект на наших очільників. Може подіяти і на Зеленського

Ще свіжий у пам'яті весняний поділ, що стався після другого туру президентських виборів. Коли більше 73% виборців, що дійшли до дільниць, підтримали Володимира Зеленського, а близько 25% — Петра Порошенка. Ми часто говорили про те, що ці 73% були досить строкатими за своїм складом. Що вони включали в себе людей з дуже різними ціннісними установками. Але справедливо буде сказати і про те, що й інші 25% теж були неоднорідними.

У квітні в цьому таборі опинилися ті, хто голосував особисто за Петра Порошенка. І ті, хто готовий був голосувати за порядок денний суверенітету, — пише Павло Казарін.

Для других була важлива не персона, а підходи. Втеча від імперії, опір агресії і війна як головний пункт, з якого для них починався список загроз. Все, що сприяє дрейфу від імперії — сприймалося як бажане. Все, що розмиває зовнішній фортечний мур — як потенційно небезпечне. Вся нинішня війна йде за право України бути Україною — і тому порядок денний суверенітету встиг стати визначальним для невеликої, але досить активної частини українського суспільства.

Петро Порошенко для них міг бути вимушеним компромісом. Його вони підтримували лише тому, що не змогли знайти в бюлетені кращої кандидатури. Тим більше що сам Володимир Зеленський під час президентської кампанії загравав з різними групами виборців, максимально дистанціюючись від будь-якої конкретики. Для частини виборців подібна «всеїдність» вселяла підозри — і вони не були готові його підтримати.

Власне, саме тому партійний результат Петра Порошенка на парламентських виборах виявився нижчим, ніж його персональний результат у другому турі президентських. 25% перетворилися на 8% — а решта голосів розподілилися між іншими проектами. В межах парламентського меню «порядок денний суверенітету» пропонували вже кілька гравців — від об'єднаного табору націоналістів до партії «Голос».

І тепер ми можемо стати свідками ще одного витка еволюції.

Ті, хто підтримував особисто Петра Порошенка, з великою часткою ймовірності залишаться його прихильниками і надалі. А ті, хто підтримував порядок денний суверенітету, тепер будуть уважно вдивлятися в нового президента. Їхнє ставлення до його дій буде визначатися конкретикою. Тому що вектор руху важливіше персоналій, а функціонал первинніший за конкретні імена.

Тим більше що майже всі українські президенти проходили етап внутрішньої еволюції. Сам Петро Порошенко в редакції 2014 року досить сильно відрізнявся від самого себе зразка 2019-го. В цьому і полягає чудотворний ефект Кремля — він раз по раз вимагає від будь-якої української влади куди більше, ніж та може запропонувати.

Будь-який новий політик може щиро вірити, що з Москвою можна домовитися. Що в Кремлі сидять раціональні люди, яким вигідні мир і торгівля. Що пошук компромісу приречений увінчатися успіхом. І кожен раз ці люди дізнаються про те, що для Кремля їх поступливість — недостатня, їх здатність домовлятися — кастрована, а їх миролюбність — недостатньо капітулянтська.

Теоретично все це може статися і з Володимиром Зеленським. У якийсь момент він може зрозуміти, що будь-які спроби «налагодити діалог» розбиваються об той факт, що він — президент окремої держави, у якої є прапор, гімн і мова. І що для Кремля все це — надлишкові атрибути, що заважають виправити «помилку історії» і повернути Україну назад в імперію.

І тоді, можливо, ми побачимо його внутрішню еволюцію. Подібну до тієї, що раніше відбувалася з багатьма його попередниками. Які позбувалися власних ілюзій і змушені були відбудовувати українську державність лише тому, що Москва не залишала їм вибору. Якщо він вбере в себе порядок денний суверенітету — то зможе заручитися голосами тих, для кого воін є первинним.

Замість усіх тих, хто відпаде від нього, дорікаючи «націоналізмом» і «руйнуванням братерської єдності». Адже ми все це вже проходили, чи не так?

Переклад з російської

Джерело