Кілька крапель валер’яни на зранені душі

Після оприлюднення результатів першого туру президентських перегонів значна частина українців пережила шок.

Так буває, коли мрії наштовхуються на сувору реальність. Здається, тоді не залишається нічого, крім риторичного запитання: «Як жити далі?». І все ж, якось живемо, подолавши наслідки стресу, зарубцювавши душевні рани. Бо життя триває…

Тим паче, що результати не є такими вже неочікуваними. Навіть при тотальній упередженості соціологів, результат переможця першого туру висвічувався у них чітко. Про це можна було сказати, навіть не витрачаючи зусиль і коштів на опитування та аналіз соціологічних даних. Чому? Та тому, що у кожній країні, навіть населеній вишколеним сотнями років демократичних практик електоратом, третина виборців голосують за популістів. Тобто Україна аж ніяк не унікальна у цьому сенсі. Гляньмо лише на європейських сусідів, — хвиля популізму, про що ми говорили не раз і не двічі. Це — перша крапля валер’яни для тих, хто надто перейнявся ймовірним апокаліпсисом.

Друга — банальна, оскільки навіть школяреві відомо, що після революцій слід очікувати реваншу. Термідор у Франції після Паризької комуни, реконкіста в Іспанії, зрештою, більшовицький переворот після буржуазно-демократичної, так званої «лютневої» революції в Росії… Це, як погода, і тут не допоможуть ні зойки, ні дим жертовника, ні хресна хода. Процитую свого улюбленого Гі Сормана, французького публіциста: «В демократії існує лише один фундаментальний принцип: чергування реалістів і продавців ілюзій, цих двох вічних і конкуруючих рисунків людської природи».

І третя — теж філософська «крапля». Усе, що ми переживаємо, має стати нам добрим уроком. Засвоювати його мусимо, відкинувши попередній досвід вивчення помилок. Бо досі ми, здебільша, забували про них, піддавшись черговій фата-моргані, загальній ейфорії, порухами видавати бажане за дійсне. Дорослі, мудрі люди носять карби досвіду у мізках, і саме це відрізняє їх від екзальтованих підлітків без минулого…

Що маємо у «сухому залишку» після першого туру виборів президента? Маємо двох лідерів перегонів. Серед них — телевізійний персонаж Голобородько, такий собі симулякр «народного героя», який з’явився, мов дідько з табакерки, на бажання «ображеного» владою олігарха Коломойського. Сам понятійний ряд — «народний герой» і «ставленик олігарха» є неприродним, нежиттєздатним. І ця безглуздість та награність відчувається не тільки у реальному втіленні телеобразу — Володимирові Зеленському, але й у поведінці всієї його команди. «По приколу» вони патякають про війну і мир, про ЄС та НАТО, про територіальну цілісність України. «По приколу» вони сьогодні із Зеленським, а вчора, до прикладу, багато з них були з Януковичем. Завтра з’явиться хтось «прикольніший» — і вони підуть за ним… На цій команді, та, як зауважено, на третині тих, хто любить халяву, хто вічно купується на маркетингові пастки і на фіглі «продавців ілюзій», завжди тяжітиме тавро «времєнщіков».

І маємо чинного президента, з яким Україна пройшла п’ять важких воєнних років, зупинила московську агресію, сформувала антиросійську коаліцію, розірвала духовні пута, що їх століттями снувала РПЦ, стала на порозі Північноатлантичного альянсу і Євросоюзу. Ті, хто у першому турі голосував за хороших, симпатичних, патріотичних, однак непрохідних кандидатів, і втілив нарешті свої душевні пориви, тепер раціонально і зважено оцінять і рівень національної загрози, і переваги Петра Порошенка.

Окремо — про третього гравця на цих виборах, які за своїм характером взагалі є геополітичними, — про Росію. Путін і його стратеги програли перший тур. Стверджую це цілком тверезо і зважено. Москві потрібні були два своїх кандидати у другому турі — і у жодному разі не Порошенко. Сценарій з тріском провалився. Популістка Тимошенко опинилася за бортом, мабуть, назавжди втративши шанси такої омріяної нею президентської посади, «генерал нафтових вишок» і завсідник передпокоїв Путіна Бойко — теж. Про дрібніших кандидатів у московському кордебалеті цих елекцій навіть не казатиму. Це — ще одна крапля валер’яни для тих, хто піддався хвилевій зневірі і депресії.

Що робити далі? Стати оптимістами, перш за все. Подолати шок, відкинути розчарування, реально зважити шанси. Стояти на своєму, як наші хлопці на Донбасі, вважаючи, що лінія фронту тепер проходить через виборчі дільниці. Затямити прикрі уроки і зробити з них висновки. Зрештою, ще раз згадаю Гі Сормана: «Результат виборів — це всього лише піна демократії: одна хвиля штовхає іншу». Першу хвилю ми вже подолали.