Передчуття «третього туру»

Це не обов’язково третій похід до виборчих урн, це, за задумом сценаристів, перш за все, некерований процес руйнації державності і, по суті, капітуляції перед Росією

Кілька днів тому ведуча одного з телеканалів запитала мене про «карнавальність» сучасної політики і зокрема нинішніх виборчих перегонів. Елемент шоу є, навіть гіперболізований. На диво, «зубожілі» обивателі більше потребують видовищ, аніж хліба. Відповідаючи на це запитання, пригадав собі розмову з відомим поетом Віктором Небораком. Колись давно, ще у 1990 році, вийшла його друга збірка «Літаюча голова», і лише через роки ми змогли оцінити справжню суть поетового пророцтва про трагізм усілякого блазнювання. Коли ми з Віктором торкнулися теми «карнавальності» політики, він зауважив, що чи не кожен карнавал завершується кров’ю.

Останнім часом не можу позбутися передчуття, що нас вперто підштовхують до певного сценарію нинішніх елекцій, який я умовно називаю «третім туром». Це не обов’язково третій похід до виборчих урн, це, за задумом сценаристів, перш за все, некерований процес руйнації державності і, по суті, капітуляції перед Росією.

Тепер вже і незбагненна кількість кандидатів на найвищу державну посаду не здається випадковою, вона стала технологією не тільки розпорошення голосів, але й інструментом для майбутньої можливої делегітимізації результатів волевиявлення. Ситуації, за якої перемога будь-кого із «важковаговиків» не сприйматиметься серйозно, викликатиме підозри і сумніви, а, отже, дасть підстави говорити про фіналіста як про президента «не всієї України».

Щоденні репліки численних кандидатів із так званого опозиційного середовища лише посилюють це враження, адже кожна з них містить елемент звинувачення у нечесності, шахрайстві, махлюванні і недвозначні натяки на фальшування під час підрахунку голосів. Ці звинувачення не часто бувають обґрунтованими, хіба лише ті, які завершуються відтак короткими повідомленнями про викриття чергової виборчої піраміди і астрономічних готівкових сум, вилучених правоохоронцями у виконавців цих «схем». Вже не кажу про «маленькі хитрощі» з технічними кандидатами, членами виборчих комісій, які на тлі масштабності «пірамід» виглядають дитячими пустощами.

Ще один елемент, про який говорять не тільки в Україні, а вже й за її межами, — присутність парамілітарних угруповань на кшталт «Національних дружин» чи «Національного корпусу», готових, судячи із заяв їхніх зверхників, втрутитися в електоральний процес безпосередньо на виборчих дільницях. Їхні вуличні акції лише на перший погляд виглядають екзальтовано-кумедними, насправді вони демонструють ймовірність змодельованої залаштунковими режисерами (мабуть, із-за меж України) ситуації, коли «влада валятиметься на вулиці» і її хутенько підбере «сильна рука». Зрештою, після двох Майданів у багатьох наших співвітчизників сформувався стійкий, однак хибний стереотип, що обирати президента можна завиграшки — вуличним протистоянням і протестними акціями. Інша річ, що такий розвиток подій завершується, на жаль, кров’ю.

Дійшло до того, що «стурбовані» партнери України з країн G-7 звернулися з листом до міністра внутрішніх справ Арсена Авакова з вимогою укоськати амбіції радикалів. Хоча видається, що поліцейський очільник має на ситуацію свої плани…

Якщо вже говорити про сценаристів цього «третього туру», то їх не важко вирахувати. У Кремлі, здається, розуміють, що силою взяти Україну не вдасться, тому роблять ставку на хаос і розбрат. Цю тезу озвучив головний редактор радіо «Эхо Москвы» Олексій Венедиктов: «Кого підтримує Москва? Наш кандидат на їхніх виборах — містер хаос. Що у них складніше всередині, то краще Росії». Це сконденсована суть заяв російських очільників з Путіним включно про «кандидата, який би влаштував» Москву, про те, що з чинним президентом, який вперто не бажає капітулювати перед агресором, вони не стануть «домовлятися». Жириновський за чотири дні до українських виборів (!) зареєстрував у Держдумі проект постанови про невизнання нашого з вами волевиявлення.

Отож Росія не домовлятиметься ні з ким, навіть з тими, хто зараз відверто натякає на майбутню колаборацію. Ці маріонетки потрібні їй лише для того, аби слушної миті, коли українські поствиборчі пристрасті вихлюпнуться на вулицю, було кому навіть не прокричати — прошепотіти «Путін пріді!». І в Україну вломляться готові до воєнної операції дивізії з північного сходу. З «інтернаціональною», так би мовити, допомогою, і з чіткою аргументацією: «Росія не може миритися з безладом поруч її кордонів, Росія захищає своїх співвітчизників». Невже нам не знайома ця демагогія з часів Празької весни, польської «Солідарності», окупації Криму?

Мусимо усвідомити, що «третій тур» чи «третій Майдан» — крок до прірви. Перестаньмо нарешті грати за чужими сценаріями, бо вони завершуються національною катастрофою. Будьмо відповідальними громадянами країни, господарями власного вибору і власного майбутнього.