Готуймося до переговорів із "піратами Чорного моря"

У президента США Дональда Трампа не було альтернатив підписанню закону про санкції проти Росії. При майже одностайній позиції Палати представників (419 голосів з 435) і Сенату (98 з 100) Конгрес США подолав би президентське вето без жодних проблем. Тепер постає питання: на які  втрати від санкцій може піти російський бюджет заради поцуплених в України кримських нафтогазових родовищ?

Це залежить від оцінки скарбів, які лежать на дні Чорного моря. Якщо це два трильйони доларів, то РФ ще довго буде розмахувати "Іскандерами", бо ця сума дорівнює усьому доходу Росії від продажу енергоносіїв за 25 років! Якщо ж оцінка скромніша, скажімо, 200 мільярдів, то росіянам час почухати потилицю і порахувати, чи вартує гра спалених на неї свічок.  

Насправді арифметика складніша. Бо якби кримський газ потрапив на європейський ринок, він би збив ціну російського газу. Минулого року Росія продала 178 мільярдів кубів газу, що дорівнює 40% усього європейського ринку. Зменшення ціни газу суттєво би вплинуло на доходи "Газпрому" і відрахування до бюджету РФ. Крім того, Газпром не зміг би маніпулювати цінами на ринках окремих європейських держав, де є, по суті, монополістом.  Відтак, збитки, від яких потерпає Росія через санкції, мали би бути значно більшими від вартості газу у кримських родовищах. В інакшому випадку переконати Росію сісти за стіл переговорів не вдасться. Можна припустити, що загальні втрати Росії мали би сягнути подвійної вартості кримських родовищ. Тобто при оцінці у 200 мільярдів доларів збитки від санкцій мали би сягнути 400 мільярдів доларів. Але наразі втрати Росії значно менші.    

Тим часом Україні слід чітко заявити, що контроль над кримськими родовищами газу - це насамперед питання доходної частини українського бюджету. Тому тільки український уряд (тобто прем'єр-міністр і міністр фінансів), а не українські нафтові компанії, визначають політику щодо цього питання.  

Що мається на увазі? Голова правління державної компанії “Нафтогаз” Андрій Коболєв у своїх публічних виступах ставить під сумнів доцільність договорів уряду про розподіл продукції з іноземними компаніями. Коболєв вважає, що “Нафтогаз” сам міг би видобувати там газ - із більшою користю для компанії і бюджету держави. При всій повазі до молодої команди “Нафтогазу” (їхні досягнення у боротьбі з корупцією і ефективне управління компанією очевидні), слід  констатувати, що така позиція щодо угод про розподіл продукції і бажання конкурувати з великими іноземними компаніями не сприяє поверненню кримських родовищ. Вбачаю присмак персонального інтересу у позиції пана Коболєва. Його батько, професор Володимир Коболєв, є одним із найбільших фахівців у галузі геології газоносних пластів Чорного моря . Можливо, саме тому Андрій Коболєв переконаний, що його компанія могла би ефективно проводити буріння свердловин.  

Але компанія Exxon Mobil  нещодавно оголосила про успішне випробування комп'ютерної програми на 200 тисячах процесорах, яка дозволяє у тисячі разів швидше моделювати оптимальні місця для буріння свердловин. І це, своєю чергою, дозволить значно скоротити витрати. Тому не лише з точки зору необхідного капіталу і відповідного обладнання, але й з точки зору прикладних фахових знань “Нафтогаз” не може  наразі конкурувати з гігантами світового нафтогазового бізнесу. Та й не мусить. Бо родовища окуповані, а такі світові гіганти, як Exxon Mobil, мають більше важелів, аби сприяти їхньому поверненню Україні. У “Нафтогазу” ж є багато інших напрямків, на яких їхня молода команда може досягти великих успіхів.  

Поки що "Нафтогаз" не плекає надії повернути навіть активи “Чорноморнафтогазу”, вкрадені разом зі згаданими родовищами. Комерційний директор "Нафтогазу" Юрій Вітренко прогнозує, що міжнародний суд з цього питання розтягнеться на кілька років.  Не має чим похвалитися щодо звільнення родовищ і українське МЗС. У міжнародному суді з морського права один з п'яти суддів — росіянин, а сам суд перенесений на кінець 2019 року... Але слід розуміти, що родовища будуть звільнені не через суд, а на прямих переговорах між Україною і Росією. Хоча наразі Росія не збирається сідати за стіл переговорів, Україні варто вже формувати команду для переговорів з “піратами Чорного моря”. Для цього  слід мати висновки експертів про реальну ціну скарбів, на які наклали лапу  кремлівські пірати. Це сприятиме успіху майбутніх переговорів.  

Також не слід увесь час звинувачувати США у невиконанні Будапештського меморандуму, бо саме США, на відміну від європейських колег, докладають значних зусиль у впровадженні санкцій проти Росії, і водночас сприяють зміцненню обороноздатності Української держави. Останній приклад - початок відновлення ВМС України, зокрема, берегової охорони Чорноморського узбережжя. США безоплатно передали катери і допомагають створити командний центр у Очакові, розташованому між Одесою, з одного боку, і Миколаєвом та Херсоном з іншого.  

Берегова охорона потрібна й для 200- кілометрового узбережжя від Маріуполя до Генічеська . Для цього слід прорити 90- кілометровий канал, який би з'єднав Василівку на Дніпрі з Тимофієвкою на Азовському морі. Це дало би змогу кораблям із Чорного моря приходити на допомогу кораблям Азовського моря, і навпаки. Для цього слід  якнайшвидше  прийняти закон про концесію, який би дозволив залучити іноземних інвесторів для будівництва каналу, бо в бюджеті держави для цього грошей немає. Цей канал мав би також велике економічне значення: він би зв'язав порти Маріуполь і Бердянськ з такими промисловими центрами, як Запоріжжя, Марганець і Нікополь. Тоді, наприклад, металургійна продукція з Маріуполя мала би альтернативний морський  шлях, незалежний від Керченської протоки, яку РФ будь-якої миті може закрити для українських вантажів. Канал буде корисним і тоді, коли Крим повернуть Україні, бо зменшить витрати на вантажні перевезення між багатьма підприємствами.  

Отже, посилення, з одного боку, санкцій проти Росії, а з іншого, обороноздатності Збройних сил України врешті-решт змусить Кремль сісти за стіл переговорів. Це той шлях, яким ітимуть Конгрес і уряд Сполучених Штатів, і якому український уряд мусить усіляко сприяти.