Черговий, 19-ий, саміт “Україна-ЄС” закінчився великим розчаруванням. Замість того, щоб, принаймні, морально підтримати Україну, яка щодня ціною людських жертв відбиває атаки Росії на сході, європейські партнери, по суті, зробили підступну підніжку на шляху України до Європейського Союзу. З подачі Голландії відмовилися вставляти у підсумкову резолюцію, здавалось би, невинну і ні до чого не зобов’язуючу фразу про євроінтеграційні прагнення України. І це при тому, що у преамбулі Угоди про асоціацію з ЄС зазначено: “Європейський Союз визнає європейські прагнення України і вітає її європейський вибір...”. Тож наразі йшлося про те, аби повторити вже давно ухвалені речі, лише формально закріпити статус-кво у стосунках. Але ЄС чомусь дав задню. Ба більше! Нідерланди почали вимагати додати у текст нові обмеження для України. Як наслідок, у переговорах зайшли у тупик та вирішили взагалі жодних документів не підписувати. Відтак саміт завершиться без схвалення підсумкової заяви чи спільної декларації. По суті, Євросоюз у такий спосіб дав зрозуміти Україні, що не просто зачиняє перед нашим носом двері, а відмовляє Україні у праві... хотіти бути членом європейської спільноти.
Про що свідчить ця вельми дивна (особливо після надання Україні “безвізу”) і вкрай неприємна ситуація? Насамперед про подвійні стандарти наших європейських партнерів. Втім, не вперше вони поводяться щодо України, м’яко кажучи, непослідовно, за принципом: крок вперед — два кроки назад. Такі собі танці. На жаль, часто під дудку Путіна... Євросоюз, який постав на засадах певних цінностей, замість того, щоб демонструвати приклад їх послідовного дотримання, останнім часом балансує між цими цінностями і, образно кажучи, цінами, тобто інтересами. Ціни часто-густо перемагають. Яскравий приклад — історія з будівництвом Північного потоку-2. З одного боку Німеччина, як головна скрипка ЄС, запроваджує санкції проти Росії, з іншого — підтримує будівництво Північного потоку-2. Що є колосальним ударом по Україні та не співмірне за своїми наслідками (насамперед фінансовими) з тими санкціями, які застосовані проти Росії. Це все одно що однією рукою давати пряник, а іншою вдарити кувалдою по голові.
А ще це демонстрація боязкості перед Путіним, чергова спроба його умиротворити чи хоча б зайвий раз не дратувати. Навіть не знаю, що це: наївність чи цинізм? Бо не можуть не розуміти, що такими діями йому підіграють, а відтак розв’язують руки.
Та менше з тим... Ситуація, звичайно, прикра, але не трагічна. Ані Європа нікуди не дінеться від України, ані Україна від Європи. Головне, аби ми крок за кроком робили своє “домашнє завдання”, яке за нас ніхто не зробить: з одного боку, чітко задекларувати наміри і не йти на жодні компроміси та не збиватися на манівці (хоча деякі проросійськи налаштовані європейські країни будуть нас до цього підштовхувати), з іншого — непохитно дотримуватися задекларованих намірів. Ніхто — ні Росія, ні Європа - не мають права визначати за нас наше майбутнє. Саме так прокоментував наслідки саміту Петро Порошенко. «Україна чітко за декларувала своє європейське прагнення і європейський вибір. Ми нікому це не віддамо, і ніхто не має права в нас це забрати», - сказав президент України. І додав: “Жодна країна світу не має права вмикати червоне світло на цьому шляху. І жодна нація не платила такої високої ціни на цьому шляху”.
