Економіку України вбивають монополії          

Слідкувати за тим, аби конкуренція на ринку була чесною, мали б Антимонопольний комітет і НКРЕКП. Але там в олігархів «свої люди»... 


Сучасна економічна наука починається не з Адама Сміта й Карла Маркса, бо перший з них вірив у чистий капіталізм без державного втручання, а другий вважав капіталізм нежиттєздатним. Економіка регульованого капіталізму починається з Джона Мейнарда Кейнса. Він показав, що без втручання суспільства капіталізм неминуче призводить до катаклізмів. І водночас своєчасне втручання з метою стимулювання попиту через кредитно-грошову політику може зробити ринкову економіку врівноваженою. 

Всесвітня економічна криза 1929 року примусила не тільки Кейнса, а й усіх, хто міг мислити і діяти, дійти висновку про необхідність свідомого й цілеспрямованого втручання суспільства у регулювання ринкових відносин. Так виникла змішана економіка. І саме вона, а не капіталізм без втручання держави, завдала поразки плановій економіці Радянського Союзу. Змішана ринкова економіка може уникати катастрофічних криз і водночас бути набагато продуктивнішою за планове господарство, яке відкинуло ринковий механізм формування ціни. 

 Із часів Джона Кейнса економіка перетворилася на авторитетну науку, яка пішла далеко вперед у розумінні, як виправляти й згладжувати недосконалість ринкових відносин. Нобелівська премія присуджується вченим-економістам так само, як і в інших галузях науки. 78 вчених, здебільшого зі США, удостоєні цієї премії, і їхні досягнення беруться до уваги всіма державами. 

Проте є дві держави, які живуть так, ніби економічної науки не існує. Це Російська Федерація, яка вважає, що в її громадян на одну імперську хромосому більше, ніж у решти людства. І це наша люба Україна. Із хромосомами в неї усе в порядку, але модель капіталізму та сама, що в Росії. 

Замість планової економіки, яка була неконкурентною, бо відкидала ринкове утворення ціни й змагання виробників, в Україні утворилася економіка, де ціна утворюється ринком, тобто змаганням попиту і пропозиції, - але з усіма вадами капіталізму, які були йому притаманні 100 років тому. Головною проблемою, яка давно вирішена у змішаній економіці   США, Канади, Європи і Японії, є утворення монополій, які вбивають конкуренцію і спотворюють ціноутворення. Відповідні наслідки: високі ціни, низькі зарплати, нечесна конкуренція, слабкий середній клас виробників, брак коштів у бюджеті й борги уряду. Тобто все те, що ми сьогодні бачимо в Україні. У Росії ситуація подібна, з тією лише відмінністю, що шалені доходи від продажу енергоносіїв протягом 2000-2014 років поки що дозволяють справлятися із зовнішнім боргом. Але це не надовго.

Якщо промисловим групам вдається посадити в Антимонопольний комітет “свою людину”, то регулятор починає ще більше посилювати монополізм. Для суспільства краще, щоб такого регулятора взагалі не було. Принаймні, на нього не витрачатимуть бюджетні кошти.

Сучасний капіталізм, який довів, що може забезпечити людям пристойне життя і невпинне збільшення валового національного продукту, залежить від правильного функціонування  державних регуляторів, які виправляють недоліки й недосконалості ринкового ціноутворення. У “Високому Замку” за 7 лютого ми вже обговорювали головного з цих регуляторів - Національний банк. Він повинен не лише регулювати діяльність банків, а й стримувати інфляцію і стимулювати створення нових робочих місць.

Другим із регуляторів успішного капіталізму є Антимонопольний комітет. Він слідкує за тим, аби конкуренція виробників відбувалася чесно, а ціна на товари утворювалася попитом і пропозицією, а не диктатом одного чи кількох виробників. Із цим у нас серйозні проблеми. Якщо промисловим групам вдається посадити в Антимонопольний комітет “свою людину”, то регулятор починає відігравати прямо протилежну функцію у суспільстві, тобто ще більше посилювати монополізм. Для суспільства краще, щоб такого регулятора взагалі не було. Принаймні, на нього не витрачатимуть бюджетні кошти.

Монополією вважається велика компанія, яка виготовляє 30 і більше відсотків продукції, що надходить на ринок. Не всяка велика компанія є монополією: якщо компанія має багато бізнесів у різних галузях виробництва, вона може бути великою за розміром, але не спроможною встановлювати ціни в жодному з видів своєї продукції. Така компанія не цікавить Антимонопольний комітет. Але є компанії, які концентрують свої зусилля в одній галузі або в різних галузях, що пов’язані між собою виробничим циклом. Наприклад, металургійні компанії та компанії, що постачають їм сировину. Об’єднання таких компаній називається вертикальною інтеграцією. А якщо в одній компанії об’єднуються два металургійні заводи, це називається горизонтальною інтеграцією.  Антимонопольний комітет має слідкувати, щоб горизонтальна інтеграція не привела до монопольного становища на ринку, і щоб вертикальна інтеграція не створила такі умови, коли конкуренція стає нечесною.

Слабкість Антимонопольного комітету в українському суспільстві бере своє коріння в історії. При плановому господарстві СРСР не було ринкового ціноутворення і конкуренції виробників. Українські фінансово-промислові групи користуються тим, що суспільство не достатньо прискіпливо доглядає за роботою Антимонопольного комітету та інших регуляторів, тому що не має історичного досвіду страждань від монопольних цін і спотвореної конкуренції. Проте після 25 років незалежності настав час звернути увагу суспільства на важливість роботи державних регуляторів і недопущення призначення “своїх людей” від промислових груп у таких регуляторах, як Антимонопольний комітет і НКРЕКП - Національна комісія регулювання енергетики і комунальних послуг.

Крім монополій, що утворюються діями компаній і які невигідні суспільству, є монополії, які є неминучими. Наприклад, недоцільно прокладати кілька водогонів у місті, бо вартість цих водогонів і подальша конкуренція водопостачальних компаній встановить  ціну, яка не окупить тих коштів, що пішли б на будівництво водогонів. Те саме стосується ліній електропередач і газопостачання. Тому зазвичай компанії, що надають такі послуги, є монополістами. І оскільки в них немає конкурентів, ціну їх послуг призначає державний регулятор. Це один із важливих принципів регульованого капіталізму: де конкуренція не здатна встановлювати ціну, її встановлює держава. 

 У нас таким регулятором є НКРЕКП. Так само, як і до роботи іншого регулятора, Антимонопольного комітету України, до роботи НКРЕКП потрібна постійна увага суспільства і ЗМІ. Загалом, як на мене, контроль за чесною конкуренцією і правильним ринковим ціноутворенням не менш важливий для нашого суспільства, ніж боротьба з корупцією.