Мир Трампа і путіна чи мир для України і світу?

Історія нічому не навчила сучасних політиків. Вони ігнорують справедливі вимоги досвідчених і авторитетних колег, які спираючись на гіркий досвід двох світових воєн в Європі, закликають дослухатись до їх застережень — світова трагедія насправді стала набагато ближче. І багато хто це усвідомлює, але продовжує рухати світ у прірву.

Як би ми того не хотіли, але несподіваний дзвінок Трампа путіну підбив символічну риску під історією Заходу, що склалася у XX столітті. Заходу, який переміг у двох світових війнах, запропонував людству ідею універсальних прав людини та пережив свого глобального опонента, радянський комунізм.

Розмова двох «друзів, які прагнуть миру», руйнує цю спадщину і відкриває нові сторінки життя. Якими вони будуть?

Не збираюсь глибоко занурюватися і ще раз повертатись до обговорення Мюнхенської трагедії, яка сталася 30 вересня 1938 року. Напевне будуть цікавими враження деяких головних дієвих осіб тих подій, які багато у чому можуть бути повчальними для розуміння мотивів їх рішень і на сьогодні, коли розігрується нова трагедія, яку, можливо, людство назве «Мюнхенська трагедія — 2».

Прем‘єр-міністр Франції Едуар Даладьє, прибуваючи до Парижа, після підписання Мюнхенської угоди з ілюмінатора літака, що знижується, побачив величезний натовп, який зібрався біля льотного поля. Коли йому повідомили, що це парижани, які прийшли привітати його і подякувати за досягнуту угоду, яка, на їхню думку, запобігла війні, прем'єр сумно і з огидою процідив крізь зуби: «Дураки». Він, як ніхто інший, усвідомлював трагічні наслідки того документу, який був підписаний.

Відомо, що символом Мюнхенської угоди та політики «appeasement» — умиротворення агресора, вважається Невілл Чемберлен, людину яку гітлер обвів навколо пальця. Старий джентльмен з парасолькою, британський аристократ, який добре розумів як влаштований навколишній світ — виявився легкою здобиччю для мерзотника і брехуна гітлера.

У Великій Британії та Франції Мюнхенський пакт прийняли з натхненням. «Я привіз мир нашому поколінню», — сказав Невілл Чемберлен, зійшовши з трапу літака в Лондоні.

А насправді через деякий час світ охопила велика війна.

А тепер хочу привернути увагу до позиції керівництва Чехословаччини напередодні підписання Мюнхенської угоди, оскільки вона має виняткове значення для подальших подій.

Тепер уже очевидно, що Мюнхенська трагедія 1938 року була певною мірою наслідком недалекоглядності самих чехословацьких політиків, насамперед президента Едварда Бенеша, через надмірну орієнтацію чехословацької політики насамперед на Францію?

Але якщо бути більш точними, то можна говорити про те, що ця політика була більш орієнтована на систему колективної безпеки, ніж на здатність своєї країни захищатись у разі агресії. Насамперед, вона передбачала важливу роль Ліги націй як верховного арбітра, який контролює дотримання принципу колективної безпеки. Хоча тут не можна забувати, що гітлеру вдалося поступово ліквідувати основи такої політики і до кінця того десятиліття Ліга націй стала недієздатною. Політика колективної безпеки зазнала краху, а разом із нею і вся Версальська система. Президент Бенеш і політична еліта цієї країни недооцінили здатність свого народу протистояти гітлеру. Замість того, щоб підняти людей на боротьбу з неминучою агресією, керівництво країни обрало інший шлях, шлях зради свого народу.

Коли Мюнхенську угоду було вже укладено, до зали запросили чехословацьку делегацію, яку не допустили до переговорів, і яка чекала рішення своє долі за межами зали засідань. Ознайомившись із основними пунктами, чехи висловили протест, але під тиском Великобританії та Франції їм довелося підписати договір. Вранці умови угоди прийняв президент Чехословаччини Едвард Бенеш без згоди Національних зборів. Того ж дня Великобританія підписала із Третім рейхом декларацію про ненапад. Потім те саме зробила Франція.

Роль Чехословаччини у Другій світовій війні ніколи не висвітлювалася не те, що правдиво, але взагалі не висвітлювалася ніяк.

Ця країна як би випала з історії війни. Однак Чехословаччина відіграла найважливішу роль у ХХ столітті, і Друга світова війна почалася багато в чому через позицію чехословацького уряду. Не буде перебільшенням твердження, що саме чехословацьке керівництво протягом кількох вересневих днів 1938- го вирішувало долю не лише своїх громадян, а й долі мільйонів людей з інших країн, яким згодом судилося пережити жахи нової світової бійні, а багатьом із них загинути.

Президент Бенеш сидів у Празі і думав, що йому робити далі у тій ситуації, яка склалась, і не здогадуючись про те, що гітлер і Чемберлен усе вже вирішили за нього — гітлер незабаром пред’явив Чехословаччині ультиматум, який 27 вересня Чемберлен фактично підтримав, напустивши звичайного в таких випадках дипломатичного туману, щоб дотриматись хоч якихось пристойностей і замаскувати мерзенну суть того, що відбувається.

Якби президент Бенеш і члени чехословацького уряду повелися б у дні кризи так, і мали вести люди, які поклялися захищати країну і народ, то подальший хід історії міг мати інше продовження.

Чехословаччина — країна невелика, але мала потужну військову промисловість за світовими масштабами, і виробляла близько 25% світового ринку озброєнь. Не менш потужною була і добре озброєна армія. Якби президент і уряд діяли в інтересах свого народу, то за короткий час влада могла б мобілізувати понад 1,5 мільйона резервістів, що не набагато менше армії вторгнення гітлера (1,8 млн). Крім того, в Чехословаччині була побудована на зразок лінії «Мажино» потужна лінія оборони (лінія Бенеша). Поки німці прогризали б «лінію Бенеша», чехи могли спокійно закінчити мобілізацію, розгорнути свої дивізії на ділянках, що загрожують, посилити оборону або взагалі перейти в контрнаступ.

Проте варто повторитись — якби не наскрізь гнила і злочинна позиція чехословацького керівництва восени 1938 року, Другої світової війни, можливо, вдалося б уникнути. А якщо й не уникнути, то її перебіг однозначно мав би зовсім інший сценарій.

На жаль, президент і уряд Чехословаччини обрали інший шлях — шлях зради інтересів свого народу і прийняли ультиматум фюрера.
Зараз про ці події говоримо з величезною тривогою, оскільки вони багато у чому повторюються, а деякі, можна сказати, дзеркально відтворюють події Мюнхенської трагедії 1938 року і усього того, що відбулось потім.

А потім, замість миру ці недалекоглядні, а може навіть злочинні дії державних діячів і політиків призвели до того, що через 11 місяців світ охопила Друга світова війна.

Коли ми проводимо певні паралелі між тими подіями, які призвели до Мюнхена 1938 року, подумки звертаємось до сучасних подій, які все більше і більше нагадують передвоєнний період, але вже Третьої світової війни. Оскільки повномасштабна війна в центрі Європи вже майже три роки палає.

Кожен, хто цікавиться цією темою, може легко простежити події Мюнхена 1938 року і Мюнхена 2025 року. Замість історичних постатей для порівнянь задіяти сучасних державних і політичних діячів та спробувати спрогнозувати подальші події. Конкретні постаті історичних діячів можуть бути легко замінені на сучасних, оскільки вони багато у чому надзвичайно наближені одне до одного.

А тепер пропоную ще уявити собі, що було б з Україною, українським народом, якби президент України обрав шлях зради 22 лютого 2022 року і прийняв би ультиматум путіна, як у 1938 році президент Чехословаччини Бенеш і відмовився від збройного опору агресору.

Подумайте! Для мене, особисто не має значення прізвище президента, для мене мають значення його дії. Щоб зараз було з Україною, з українським народом? Страшно про це навіть думати. А з східноєвропейськими країнами, чи країнами Балтії? І взагалі з Європою і світом? Невже хтось думає, що путін погодився, що НДР була справедливо приєднана до ФРН?

Президент путін тривалий час перебував у глухій міжнародній ізоляції, через свою агресію проти України, але телефонний дзвінок його повністю реанімував. Швидкими темпами йде зближення позицій Трампа і путіна. Вже навіть пройшли багатогодинні переговори між високими посадовими особами США і рф. Обговорювали не тільки питання припинення війни в Україні, але й нову світову архітектуру. Правда, в цих консультаціях не брали участі ні представники України, ні Європи. Схоже на те, що Європа, після виступу віцепрезидента США тепер вже не є головним чи стратегічним партнером Трампа.

Президент Дональд Трамп активно добивається миру. Однак поки що до кінця невідомо, миру між Трампом і путіним, чи миру для України і світу?