Родинний портрет в інтер'єрі

В основі цього напруження, яке виникло усередині родини, адже ми вважаємо Європу та США членами однієї цивілізаційної родини, лежить державний борг США та пов’язані з ним проблеми. Коли віцепрезидент США Джей Венс пожартував у Мюнхені щодо несприйняття у Європі різких висловлювань Ілона Маска у бік європейських держав, він очікував на оплески, а отримав мовчання цвинтаря.

«Якщо США вдалося пережити 10 років з Гретою Тунберг, то й Європа зможе витримати Ілона Маска протягом кількох місяців," — сказав віцепрезидент США.

Грета Тунберг — це така мила шведська дівчинка, яка замість того, щоби здобути вищу освіту, подорожує Європою та світом, щоби брати участь у мітингах протестів проти викопного палива. Її щораз заарештовує поліція, і оскільки вона не хоче йти сама, на руках відносять до поліцейської дільниці. Там складають протокол про порушення громадського порядку та відпускають на волю, щоби дати колегам- поліцейським в інших країнах потренуватись у складанні протоколу на Грету Тунберг, а заодно покрасуватися на перших шпальтах преси.

Віцепрезидент Венс обіймає державну посаду, а Ілон Маск є «волонтером» в американському уряді. Його взяли, щоби скоротити витрати уряду США. У тому числі і шляхом звільнення значної кількості держслужбовців. Тому американські держслужбовці його, м’яко кажучи, не обожнюють. Коли віцепрезидент США говорить, що Маска доведеться терпіти лише кілька місяців, він тим самим висловлює найбільш таємні мрії усього цеху американських держслужбовців. Але європейські політики, які були присутні у залі, не второпали в ту мить цього нюансу у заздалегідь підготовленому жарті пана Венса.

Тому оплесків не було, хоча пан Венс, зробивши паузу після жарту, явно розраховував на розуміння публіки. А не второпали, бо їх у першу чергу дуже засмучують та непокоять тарифи, які президент Трамп погрожує ввести проти європейського експорту. Ці тарифи відразу йдуть до американського бюджету й у короткостроковій перспективі покращують змогу США обслуговувати зовнішній борг.

Проблема боргу уряду США, який становить 36 трильйонів доларів, полягає у тому, що його слід вчасно сплачувати. Уряд США збирає на рік приблизно 4 трильйони доларів у вигляді податків та інших зборів, зокрема, мита на імпортні товари.

Жодному урядові, крім США, міжнародні інвестори не позичали би гроші за таких розбіжностей між боргом та заробітками. Але уряд США залишається єдиним урядом у світі, який не втрачає довіру кредиторів, бо завжди вчасно повертав борги. Тому кредитори поки що продовжують кредитувати американський уряд.

Але, але… Заробляючи 4 трильйони на рік американський уряд витрачає 6 трильйонів. Це означає, що до поточного боргу у 36 трильйонів, щорік додається ще 2 трильйони, які мають покриватися за рахунок нових кредитів. Це дуже непокоїть кредиторів як поточних, так і майбутніх при усій їхній повазі до історії сплати боргів урядом США.

Ось чому президент Трамп і вся його команда взялася за спробу ліквідувати різницю між доходами та витратами уряду США. Скоротити різницю між доходами та витратами можна або збільшуючи доходи, або скорочуючи витрати. Щоби збільшити доходи, треба піднімати податки або мита. Піднімати податки — це рити собі могилу на наступних виборах. А збільшувати мито — це лише сваритися з торговими партнерами, що не загрожує популярності всередині країни.

От Європейський Союз продає до США щорік на 350 мільярдів доларів більше товарів, ніж купує у США. Якщо встановити 10% тариф на ці 350 мільярдів, то це вже буде щорічних додаткових 35 мільярдів доларів у бюджеті США. І це тільки з Європейського Союзу. А ще Канада, Мексика, Китай, Індія і взагалі усяка країна, що продає до США більше, ніж купує.

З усіх пояснень мені найбільше подобаються пояснення мільярдера Рея Даліо, який мав досвід роботи як в уряді, так і центральному банку і який присвячує значну частину свого часу поширенню фінансової грамотності серед пересічних громадян на своїй сторінці у Лінкдін. Його спеціалізацією завжди були облігації, а не акції компаній, і тому він дуже добре знається на державних облігаціях уряду США. Отже, Рей Даліо вважає, що зменшення боргу США до такого рівня, щоби кредитори і надалі погоджувалися позичати гроші уряду США, вимагає змін.
Для цього він пропонує таку мету: скорочення дефіциту бюджету США до 3% від ВВП з нинішніх 6%. Досягти цієї мети він пропонує комбінацією трьох засобів: скороченням витрат, збільшенням податків та скороченням відсоткової ставки по кредитах. При чому саме скорочення відсоткової ставки має бути головним інструментом. Якщо за скорочення витрат та збільшення податків відповідає Конгрес США, то за зміну відсоткової ставки за кредитами відповідає Нацбанк. Нацбанк є незалежним від уряду і встановлює відсоткову ставку, виходячи не з міркувань полегшення боргової ситуації уряду, а з міркувань вгамування інфляції в економіці. В уряду Трампа є велика спокуса встановити контроль над Нацбанком, бо він теж усвідомлює, що зменшення відсоткової ставки є більш ефективною зброєю для зменшення боргів, ніж скорочення витрат або підвищення податків.

Але з точки зору ефективного функціонування економіки для суспільства важливіше, щоби Нацбанк був незалежним у своїх рішеннях щодо відсоткової ставки. Тому Нацбанк буде залишатися незалежним, і президент Трамп може просити, а не наказувати. Крім того, низька ставка дає змогу узяти новий кредит під менший відсоток, і тим полегшує обслуговування боргу.

Рей Даліо далі пояснює, що потенційне рішення Конгресу зменшити дефіцит бюджету частково через помірковане скорочення видатків і частково через помірковане збільшення податків, вплине на зростання курсу облігацій, що означатиме зменшення відсоткової ставки.

Тож якщо Конгрес та Нацбанк діятимуть як один оркестр, то вони полегшать роботу один одному, до чого їх і закликає Даліо. Він ще додає, що саме зараз, коли ринок цінних паперів збалансований та зростає, є найкращий час для впровадження таких дій.

Одного разу в історії США у період 1992−2000 років за президентства Біла Клінтона, вчасне запровадження таких дій призвело до ліквідації
дефіциту бюджету США. Тоді можна буде не пресувати своїх торгівельних партнерів, як це робить зараз президент Трамп. От тоді жарти віцепрезидента Венса будуть викликати сміх та оплески присутніх європейських партнерів.

Бажання президента Трампа скоротити витрати бюджету вплинуло і на його ставлення щодо фінансової допомоги Україні для захисту від російської агресії. Міністр оборони США Піт Хегсет, якого, до речі, Конгрес затвердив мікроскопічною більшістю голосів завдяки вирішальному
голосу віцепрезидента Венса, сказав, що повернення Україною Криму є нереалістичним завданням.

У мене питання до українських генералів Сирського та Баргилевича: скільки годин потрібно ЗСУ, щоби подолати відстань у 10 км від Херсона до Голої Пристані, щоби пояснити майору Хегсету, що звільнення Криму є найпростішим з усіх завдань, які стоять перед ЗСУ?

Тому, що після звільнення Голої Пристані абсолютно нереалістичним стає утримання Криму вже збройними силами росії. Це швидко зрозуміє і майор Хегсет, тому що до кінця того самого дня, коли буде звільнено Голу Пристань, буде звільнено і Скадовськ, який окупантам не буде чим захищати. А від Скадовська 40 км до Каланчака, який окупантам надзвичайно важко буде утримувати. А від Каланчака 40 км до Армянська — одним з двох пунктів у Криму, який разом з Джанкоєм є ключем до дверей Криму. Джанкой, Армянськ та Кримський міст є трьома сухопутними артеріями півострова, від яких залежить усе постачання Криму. При виведенні з ладу Кримського моста і контролю над Джанкоєм та Армянськом, навіть усі збройні сили росії разом узяті не зможуть втримати Крим, бо це буде мішок з якого немає виходу. Тим більше, що українські морські дрони контролюють Чорне море аж до Новоросійська. Нагадаємо, що Херсон, який знаходиться за 10 км від Голої Пристані, було звільнено ще 11 листопада 2022 року.

Наступне питання вже до політичного керівництва. Чому весь час замовчуються або на порядки занижуються запаси природного газу у
кримських водах на п’яти ділянках: Прикерченській, Скіфській, Таврійській, Фороській та структурі Паласа? Адже поклади у обсязі 10 трильйонів кубічних метрів є реалістичною оцінкою, з якою погоджується більшість фахівців нафтогазового бізнесу. Поточна ціна 10 трильйонів кубів газу становить на європейському хабі ТТФ 5,5 трильйона доларів. Якщо відмінусувати максимальну ціну видобутку у 25 доларів за 1000 кубів залишається ціна кримських родовищ газу 5,25 трильйона доларів. Ці цифри або повністю замовчуються, або наводяться на порядки нижче.
Витрати агресора на війну за три роки дорівнюють приблизно 250 мільярдів доларів. Це становить лише 5% від вартості кримського газу.

А крім газу, там ще є більше одного трильйона тон нафти та конденсату. От і вся бухгалтерія та арифметика цієї війни. Але оскільки всіляко замовчуються ці 5 трильйонів скарбів, у першу чергу самою російською пропагандою, то багатьом людям у всьому світі незрозумілі дії росії.

Це приховування та замовчування скарбів Криму на 5 трильйонів доларів несе загрозу програшу війни Україною. Якщо Крим залишається росії, то вона, безперечно, виграла війну. Крим і зняття західних санкцій, щоби видобувати цей вкрадений газ 1 це усе, що потрібно росії, а точніше, пітерській шпані, що її очолює. Всі решта озвучених забаганок — недопущення України до НАТО або обмеження чисельності ЗСУ — це питання, які є важливими для України, а не для пітерської шпани.

Якщо Крим разом із запасами газу та нафти залишаються агресорові, то навіщо тоді США та Європі брати Україну до НАТО? Адже членство України у НАТО дає західним компаніям гарантію, що вкладені гроші вони не втратять через зовнішню агресію росії, оскільки проти НАТО росія не піде війною. Але якщо в України немає газових родовищ Криму, то вона є мало цікавою для економіки Євросоюзу, яка потребує
багато газу. Також вона стає нецікавою для американських газовидобувних компаній, бо їм байдуже чи отримувати дозвіл на видобування від українського уряду чи від російського.

Зазвичай, розподіл продукції ділиться у пропорції 65 відсотків державі, а 35% консорціуму видобувних компаній. От тільки питання, кому відійдуть ці 65% від 5 трильйонів: уряду росії чи уряду України.

Ось що пише, наприклад, Борис Джонсон, експрем'єр Великої Британії щодо членства України у НАТО та скарг європейських урядів щодо небажання американської адміністрації приймати Україну під свою ядерну парасольку:

«Скигликам потрібно поглянути на історію цього питання. Ще в 2008 році була одна країна, яка пристрасно ратувала за те, щоб НАТО прийняло Україну. Це були Сполучені Штати на саміті НАТО в Бухаресті. Хто сказав „ні“? Це були німці і французи, в основному тому, що європейці вже використовували російський газ. Вони боялися засмутити путіна».

От тільки пан Борис не пояснює до кінця, чому саме США були за вступ України до НАТО, а Німеччина та Франція не хотіли засмутити путіна. США хотіли інвестувати гроші, зокрема, у кримські родовища газу, маючи гарантію, що росія не поцупить ці американські інвестиції. А Німеччина з Францією вже налагодили взаємовигідні економічні зв’язки з росією щодо розробки та поставки російських енергоносіїв, і це було для них важливіше, ніж безпекові побажання України. Тим більше, що наявність Будапештського меморандуму, у якому росія зобов’язалася поважати територіальну цілісність України, був ще чинним. Якби у 2008 році прийняли Україну до НАТО, то Україна стала би привабливою для спільного видобутку газу у Криму для західних, у першу чергу, американських компаній. Маючи газотранспортну систему та великі сховища для збереження газу, Україна ставала би конкурентом росії у поставках газу до Європи. Це могло скоротити поставки російського газу до Європи
приблизно на 15 відсотків. Американський скраплений газ був тоді неконкурентним за ціною з російським трубним газом.

Відразу двох потенційних конкурентів відштовхував кремль своєю фальшиво лагідною газовою політикою у Європі: американських постачальників скрапленого газу та українських постачальників трубного газу. А загарбанням Криму у 2014 році він ще запобіг видобуванню газу у Криму консорціумом на чолі з американською компанією Ексон, яка вже мала підписану угоду з українським урядом. Наразі американський скраплений газ гарно продається у Європі.

російський трубний газ, який йде турецьким потоком в обмеженій кількості, вже не загрожує поставкам американського скрапленого газу. І російський скраплений газ з Ямалу, який лобіює Франція, теж не загрожує поставкам американського газу, бо не дешевший від нього.

За таких обставин США можуть просто зафіксувати з росією свої гарантовані поставки скрапленого газу до Європи, на які росія з радістю погодиться, бо знає, що Європа зараз не налаштована купувати багато російського газу через неадекватні дії пітерської шпани. Мається на увазі навіть не напад на Україну, а раптове припинення росією поставок газу до Європи, що призвело до подорожчання газу на 1000%.

А щодо кримського газу, оскільки українські військові зволікають зі звільненням Голої Пристані, американці будуть домовляться видобувати разом з росією. Так що 65% від цих 5 трильйонів доларів піде до бюджету росії, а не України.

Що робити за таких обставин українському урядові?

1. Не замовчувати більше вартість кримського газу.
2. Запропонувати американським компаніям видобуток 50% на 50%, а не 65% на 35%. Таких умов росія запропонувати не зможе, бо на інших своїх численних родовищах вона не дає такі умови.
3. Ні за яких обставин не погоджуватися на угоду, при якій Крим залишається під окупацією і водночас знімаються з росії санкції, що дозволить там видобувати газ.

Такі пропозиції від росії Україні вже озвучувалися у 2015 році, коли москва пропонувала віддати їм в оренду Крим на 50 років, щоби Газпром викачав там увесь газ на 5 трильйонів доларів, і після цього повернути Крим Україні.

Оскільки український уряд сам замовчує вартість газових скарбів Криму, то міністри закордонних справ США та росії, які зустрічаються у Саудівській Аравії, розігрують ролі Кота Базиліо та Лисиці Аліси, де Україні відводиться роль Буратіно.

Лиса Аліса, тобто міністр лавров, вже оголосила, що не скарби землі, а захист етнічного руського люду змусив росію окупувати українські землі. Тому вони не можуть забратися геть, щоб не постраждав руський люд. Тобто етнічний вірменин лавров захищав у Маріуполі руський люд
від етнічного татарина Ахметова і для цього скинув бомбу на оперний театр, де руський люд ховався від своїх «визволителів». З великої любові до руського люду були вбиті тисячі мирних руських жителів Маріуполя, а десятки тисяч змушені були покинути свої домівки. Те саме стосується Волновахи і тисяч інших знищених росією населених пунктів, де проживав руський люд, про який так дбає міністр лавров.

Ось так виглядає родинний портрет, якщо його розглянути без прикрас інтер'єру.

А якщо цивілізовані країни хочуть бачити родинний портрет у гарному інтер'єрі, то вони усі разом мають об'єднатися для подолання боргової кризи, яка нависла над усіма урядами цивілізованих країн, крім Німеччини. Але й Німеччина не вийде сухою з води у разі дефолту інших урядів. Тому що економіка Німеччини сильно залежить від експорту німецьких товарів, який сильно скоротиться у разі світової фінансової кризи.

Якщо американський уряд готовий розглядати боргову кризу, як світове явище, а не суто американську проблему, то країни Європейського Союзу, Велика Британія, Канада, Мексика, Японія, Південна Корея мають прийти на допомогу американському урядові. Але з однією неодмінною умовою, що і американський уряд прийде на допомогу цим урядам у подоланні їхньої боргової кризи.