Інтереси американського нафтогазового бізнесу і Трамп

Уряд США вирішив, що це суто американська проблема, а водночас з аналогічними проблемами стикнулися і багато інших країн, зокрема, європейських. Уряд США почав вирішувати свої проблеми, не усвідомлюючи, що такі кризи можна вирішити тільки координацією зусиль урядів усіх постраждалих економік. Такого висновку дійшли численні дослідники Великої Депресії багато років пізніше. Друга світова війна, яка стала
наслідком Великої Депресії, забрала життя 60 мільйонів людей по цілому світу.

Мабуть, радники не поставили про це до відома президента Трампа. Дональд Трамп дуже переживає, що в Україні тисячами гинуть люди і
водночас своєю політикою наближає час, коли люди гинутимуть десятками мільйонів.

Маються на увазі тарифи, які він накладає на торгівельних партнерів США, та домовленості з росією і Саудівською Аравією, які не тільки не призведуть до падіння цін на нафту, а навпаки, будуть штучно тримати її занадто високою.

Тарифи на торгівельних партнерів підвищують ціни на всі імпортні товари або обмежують конкуренцію на внутрішньому ринку США, що теж призводить до зростання цін. Це легко зрозуміти: уявіть, що ви продаєте капелюхи до США, і на ваші капелюхи ввели мито 10%. Ви змушені продавати свої капелюхи на 10% дорожче або вийти з гри і не експортувати капелюхи до США. Тоді ваші конкуренти підвищать ціни, бо зменшиться конкуренція. В обидвох випадках ціни підуть догори.

Це називається інфляцією. Отже, тарифи президента Трампа об'єктивно стимулюють інфляцію.

Коли три найбільші виробники нафти у світі США, Саудівська Аравія та росія починають вихваляти одне одного, як зозуля півня, це означає, що вони домовилися обмежити конкуренцію на світовому ринку нафти. Обмеження конкуренції ще ніколи не призводило до падіння цін, а навпаки призводило до їх підвищення, тобто до інфляції.

Зростання цін на енергоносії саме собою призводить до зростання всіх цін, бо енергоносії є складовою частиною витрат у будь-якому виробництві.

Інфляційний тиск з боку дорогих енергоносіїв, посилений інфляційним тиском митних тарифів, призводить до ще більшої інфляції.

Ми вже згадували, що серйозною проблемою США, так само, як і більшості розвинутих країн, є проблема обслуговування державного боргу. Цей борг вже є великим і зростає щорік через дефіцит бюджетів більшості країн.

Здавалося б, що інфляція з точки зору сплати боргів уряду є позитивним явищем, бо сплачувати борг у знецінених доларах легше. Але це тільки на перший погляд. Оскільки інфляція, що перевищує розумні два-три відсотки на рік, вважається шкідливою для економіки, національні банки цих економік підвищують відсоткову ставку за кредитами, щоби зменшити інфляцію. А висока ставка значно ускладнює для урядів виплату боргу. Бо одне діло виплачувати борг 36 трильйонів доларів під 1% річних і зовсім друге під 5%. Один відсоток - це 360 мільярдів, а 5 відсотків - це вже майже 2 трильйони виплат на рік. Якщо увесь заробіток уряду США становить 4 трильйони на рік, то зменшення цього заробітку на 2 трильйони залишить в уряду мало коштів. Так що може не вистачити і на фонд заробітної плати для держслужбовців.

Тому президент Трамп вимагає від Нацбанку (який у США має назву Федеральної резервної системи) зменшити відсоткову ставку. Але Нацбанк не може цього зробити, бо зобов'язаний мандатом збільшувати відсоткову ставку для вгамування інфляції. Якщо Нацбанк не буде цього робити, то економіка швидко перегріється і кризи перевиробництва призведуть до неконтрольованого безробіття і соціальних заворушень. Запобігати такому розвитку подій набагато важливіше для суспільства, ніж допомагати урядові сплачувати борги.

Отже, ми бачимо, що президент Трамп однією рукою розганяє інфляцію (тарифи та домовленості з росією по нафті), а другою — підштовхує Нацбанк зменшувати відсоткову ставку.

Якщо уряд хоче полегшити собі сплату боргів, то його політика має полягати у тому, щоби не розганяти інфляцію, а зменшувати її. Для цього треба скорочувати витрати бюджету або збільшувати податки. Бо і одне, і друге сприяє дефляції, а не інфляції.

Цього президент Трамп не хоче робити, бо це непопулярно серед виборців. Збільшувати податки - це означає залазити у кишеню виборцеві, і виборець за це відплатить на наступних виборах. Не тільки на виборах президента, а й депутатів обох палат Конгресу, які за це голосували.

Також непопулярним є і скорочення витрат уряду, бо багато виборців мають зиск від різних урядових програм. Розумна бюджетно-податкова політика вимагає часом непопулярних дій з боку уряду. А нафтовим компаніям США, якщо президент захищає їхні інтереси у першу чергу, байдуже, що робиться з боргами держави.

Важливо не яка з двох партій знаходиться при владі у США, а чиї інтереси у першу чергу захищає обраний уряд. Після зустрічі у Саудівській Аравії стає зрозумілим, що саме інтереси американських нафтових компаній захищає уряд Трампа у першу чергу.

Тоді стає зрозумілим і різкий поворот щодо уряду росії, оскільки і уряд росії захищає у першу чергу інтереси своїх нафтових компаній. Ворон ворону око не виклює — каже російське прислів'я. Особливо у такій галузі, як нафтовидобувна.

Бо всякі електромобілі та грети тунберги псують життя всім нафтогазовим виробникам. А тут іще нова біда - успіхи вчених у ядерному синтезі зайшли вже занадто далеко, і це загрожує абсолютно всім виробникам енергії. Бо коли маленькі сонечка, створені людиною, замінять собою усі електростанції на землі, то й викопне паливо стане непотрібним. Втім, воно все ще залишиться важливою сировиною для хімічної промисловості.

Коли віцепрезидент Венс каже, що ми десять років терпіли Грету Тунберг, то під словом “ми” він має на увазі американські нафтогазові компанії, на які увесь час нападали захисники навколишнього середовища. Ці напади були надмірними, а апетити цих захисників природи абсолютно непомірними — вони хотіли 1,5 трильйона доларів без жодних зобов'язань щодо зменшення температури на Землі.

Нарешті нафтогазові компанії повернулися до влади і хочуть показати “кузькіну мать” усім цим неробам, яких уособлює Грета Тунберг. Але дорвавшись до влади вони поводяться як жінки бальзаківського віку, які відчувають (у більшості випадків явно передчасно), що для кохання їм залишилося небагато часу.

Якщо ми подивимося, які бізнесові групи найчастіше прагнуть влади, то побачимо, що це нафтогазовий капітал або фінансовий. І це не тільки тому, що ці групи мають значні кошти, а ще й тому, що їхня діяльність сильно залежить від дозволів або обмежень урядів.

Наразі, у США переміг нафтогазовий бізнес, і нам доведеться з цим жити наступні чотири роки їхньої каденції. Якщо росія дасть їм доступ до розробки родовищ у Арктиці, то президент Трамп більше не буде пресувати Данію щодо продажу Гренландії. І відданий друг України Данія, яка віддала нам майже усю свою зброю, буде змушена якось подякувати кремлю за таку послугу.

І якщо росія поверне компанії Ексон родовища на Сахаліні, то Ексон не буде сильно наполягати на санкціях проти росії щодо Криму. На жаль, це реалії, на які слід зважати. За родовища Криму нам Доведеться боротися по суті самотужки тому, що уряд Трампа буде дослухатися до побажань американського нафтогазового бізнесу. А бізнесу важливіше мати доступ до Арктики. Якщо він це отримує від росії, то інтереси України його мало цікавлять. Тому Трамп повторює брехню путіна, але не напряму, а через представників нафтогазового лобі США, яким просто вигідно поширювати цю брехню.

Втім, в України немає іншого виходу, ніж боротися за Крим, де лежить 5 трильйонів доларів українських скарбів.