«У Львові, як і в Донецьку, є свої інтелектуали і свої рагулі»

Вони — представники нового покоління українців. Жили у Львові ще до анексії Криму і війни на Донбасі. Звідси спостерігали за подіями на їхній малій батьківщині. Для декого місто Лева стало другим домом. А комусь тут досі незатишно... Їдучи сюди, не мали стереотипів про Львів, однак ставлення до нього з часом змінилось. На прохання журналіста “ВЗ” студенти з Донбасу і Криму поділились думками про життя у місті.

«Привіт, Євпаторіє!»

Кримчанка Валерія Перевертова познайомилась зі Львовом у 2010-му. Звідси починався її тур Європою. Тоді й подумати не могла, що місто Лева стане частиною її біографії. Вступити до Львівського університету порадили батьки, які бували тут раніше. “Мама завжди захоплювалась культурним життям міста, його спокоєм, — каже Валерія. — Тато теж не мав якихось негативних стереотипів про галичан. Знав, що тут з повагою ставляться до гостей. Переконалась у цьому після теплого прийому у Франковому університеті, де зараз навчаюсь на 4 курсі. Як у Криму, так і у Львові завжди було багато туристів. Однак ставлення до них відчутно різниться. Криму слід брати приклад зі Львова: не грабувати гостей, а створити такі умови, щоб люди повертались додому з хорошим настроєм, з бажанням сюди повернутися”.

Валерія каже, що у Львові її життя кардинально змінилось. “З перших днів до мене була прикута підвищена увага, — продовжує розмову студентка. — Усі запитували, чому саме Львів, чи часто їжджу додому. Дехто так і вітався: “Привіт, Євпаторіє!”. Спершу мені важко давалась українська мова, але викладачі ставились поблажливо, з розумінням, закривали очі на помилки, за що їм щиро вдячна. Львів відкрив переді мною багато нового — мову, культуру, традиції, історію. Тут я дізналась правду про УПА і Голодомор. Дивувалась звичаям і кумедним словам. Як-от “пляцок”, “колежанка” чи “пательня”. Але то було файно! За рік відвідала всі театри, пам’ятні місця. Не могла надихатись Львовом...”.

Анексія Криму — найважчий період у житті Валерії. “Я майже не спала, — пригадує Валерія. — Не можу сказати, що тоді у Львові всі мене розуміли. Дехто називав усіх кримчан зрадниками, сепаратистами. Моїх рідних запитують, як дозволили мені залишитись у Львові. І не можуть повірити, що у мене тут все чудово...”.

«Деякі львів’яни думають, що «донецькі» приїхали з палеоліту у цивілізацію»

Олександра Чер­но­ва родом зі Слов’янська. Після чотирьох років навчання у Донецьку рік тому переїхала до Львова. Навчається на магістерській програмі Українського католицького університету. “До приїзду Львів видавався казковим містом, — зізнається дівчина. — Їдучи сюди, не мала стереотипів про галичан. Хіба позитивні — про їхню гостинність, інтелігентність. Та коли виїхала за межі центральної частини Львова, моя думка про місто змінилась. Люблю свій університет і людей, які мене оточують, але відчуваю себе чужою. У Львові важко бути нельвів’янкою...”.

Студентці подобається фестивальний ритм міста — у Львові відбуваються десятки культурних подій, соціальних акцій. Людей порівнювати не береться. Каже, що жителі Донбасу від західняків особливо не відрізняються. “Суттєвої різниці немає, — вважає дівчина. — У Львові, як і в Донецьку, є свої інтелектуали і свої рагулі. Звісно, варто враховувати регіональні особливості. Мені пощастило з оточенням, яке не вважає мене “донецькою” у негативному значенні цього слова. Але якщо поїздити львівськими маршрутками, то не завжди зустрінеш толерантних людей”.

Олександрі болить питання переселенців. У її рідному місті ще рік тому тривала війна. “Прикро, коли галичани узагальнюють всіх мешканців Донбасу, ставлять їх по іншу сторону барикад, мовляв, на звільнених територіях усі мріють про повернення “ДНР” — каже дівчина. — “ДНР” для нас — це війна. Тому якщо комусь і не подобається українська влада, він її терпітиме, лиш би був мир. Хотілося б отримувати від львів’ян більше розуміння. Прикро, коли люди думають, що “донецькі” приїхали з палеоліту у цивілізацію”.

«Рекламні вивіски паплюжать місто»

Володимир Волощук до Львова приїхав з Маріуполя. Мешкає тут більше року. Навчається в Українському католицькому університеті. До приїзду мав романтичне уявлення про місто Лева. “Знав про місто не більше, ніж пересічний турист, — каже Володимир. — Кава, культурна столиця, європейське місто — оце й усе. Романтика розвіялась, коли прожив у Львові перший тиждень. Під вікнами мого помешкання постійно хтось випивав, матюкався, влаштовував бійки. Як мені пояснили, це через те, що поруч є цілодобовий магазин... У Львові мені було тіснувато. Звик до широких проспектів у Маріуполі, Донецьку, Києві, а не до вузеньких вуличок. З часом призвичаївся. Тепер коли кудись їду, то навіть сумую за містом”.

Хлопець відзначає місцеві заклади з невисокими цінами, в яких можна відпочити, випити доброї кави. Бракує масштабних культурних подій. “Хоч Львів вважають культурною столицею, — каже, — однак з цікавих заходів можу відзначити лише Форум видавців та фестиваль короткометражних фільмів “Wiz-Art”. Решта подій мають локальний рівень”.

Студенту найбільше імпонує у Львові ініціативна молодь. За його словами, це основна перевага міста Лева над іншими українськими містами. “У Маріуполі не зустрічав такої активної молоді, як тут, — розповідає. — За всі роки, що я там прожив, не помічав хороших ініціатив. До прикладу, ніхто не додумався організувати кінотеатр просто неба. А це ж так просто! У Львові молодь креативна. Однак дещо розчаровує... Міська влада дозволяє вивішувати рекламні вивіски у центрі Львова. Вони паплюжать місто. Історичні будівлі потопають у різнокольорових, виблискуючих банерах. Це жахливо виглядає...”.