«Вівісекція»: багато гОлЯса з нічого

Чи часто ми замислюємося над тим, що відчуває муха, яка заплуталася у павуковій сітці, рибка, яку підсмажують на пательні, чи курка, яку общипують і кидають у морозилку, а потім — на гриль? До мене особисто такі думки приходять щоразу, коли бачу у супермаркеті набитий живою рибою величезний акваріум. А от керівник і режисер Львівського драматичного театру ім. Лесі Українки Олексій Коломійцев перейнявся тим настільки, що написав цикл рок-новел, які лягли в основу його прем’єрної вистави “Вівісекція”, яку можна було переглянути минулими вихідними. Дійство завбачливо було “промарковане” позначкою “18+”, але навіть у деяких дорослих нерви не витримували...

Коломійцев є автором сценарію, музики, постановником та творцем сценічного простору “Вівісекції”. Чотири рок-новели — “Карась”, “Тарган”, “Курка” і “Муха” — розповідають про... смерть цих маленьких тваринок. Їх ріжуть, смажать, морозять, пшикають дихлофосом, душать. Одне слово, вівісекція, тобто розтин живого організму з метою наукового дослідження. Та на прикладі тварин глядач має зрозуміти, що і він у будь-яку хвилину може стати таким собі тарганом... Вистава вирішена в улюбленій манері режисера — чергуванням окремих сценок-“картинок”. Динамічна музика, оригінальне світло, спецефекти. Актори “пашуть як коні” — їх підвішують, підкидають, вони звиваються у конвульсіях, їдять одне одного, не кремпуються свого оголеного тіла. Взагалі, “ступінь оголеності” у виставі зашкалює, актори нагадують персонажів картин Босха, які раптом ожили... Дійство супроводжується титрами-поясненнями, в яких часто проскакує ненормативна лексика. Увесь цей шквал емоцій та вражень не дає глядачу розслабитися протягом усієї вистави.

Є тут і злободенні моменти. У категорію об’єктів для вівісектора режисер заніс і... засідання Ради безпеки ООН з її псевдостурбованістю долею України у російсько-українській війні. Сценка має назву “Євровівісекція”. На порядку денному учасників засідання одне-єдине питання: “Хто тут х#йло?” (відповідний текст без “крапочок” пишеться у титрах). Сценка завершується красномовно: усі “євровівісектори” повертаються спиною до залу і... знімають труси. Оригінальним є і завершення усієї вистави: самого Олексія Коломійцева витягають із глядацького залу на мотузці, на якій тільки що хтось із акторів “вішався”...

Втім, усі ці “жахи” особливого скандалу не викликали — глядачі радо плескали, несли квіти... Щоправда, одна дівчина, яка сиділа позаду мене, намагалася кричати “Ганьба!”, але її не було чути. А от друга прем’єра (у неділю, 21 вересня) була трохи скандальнішою — з залу дехто навіть виходив, зокрема вагітна жінка. Якась жіночка примудрилася провести в перший ряд маленьку дитину. Тож посередині дійства демонстративно вивела дитину через весь зал, та ще й гримнула дверима. А от солдатам, яких привели на перегляд у “колишній військовий театр”, велика кількість оголеного тіла дуже навіть сподобалася.

У залі помітила професора, декана факультету культури і мистецтв ЛНУ ім. І. Франка, народного артиста України Богдана Козака. “Більше уваги звертав на роботу молодих артистів, адже це — наші випуск­ники, — розповів Богдан Козак журналісту “ВЗ”. — Вони дуже професійно працювали — і вокально, і пластично, і творили характери. Приємно, що ми підготували добрих професіоналів для театру. Щодо самої вистави — це певний інноваційний хід, якого у Львові досі не було. Загалом цей професійний рівень, стилістика, сценічна мова пластики і тіла мені сподобалися. Але така кількість садистичних моментів — різанина, повішення — може викликати у глядачів відразу. Має значення міра дозування цього всього. Але щось радити автору некоректно. Це його спосіб самовираження. Театри, які працюють у такому стилі, є на Заході. Зрештою, і Андрій Жолдак, який привозив до Львова свої креативні постановки, також виводив на сцену оголених акторів, епатував. Вистава Коломійцева — експеримент, але він його зробив професійно, з видумкою, фантазією. Хотів би привітати театр із гарною експериментальною роботою”.