Що ж це за «КОСЯК» такий?

Керівники приватних вищих навчальних закладів підтримали законопроект Ківалова-Сороки-Калетника «Про вищу освіту», який вже прозвали КоСЯКОм. Скандальний документ підтримали і ректори Одещини, Київщини. Вже навіть опозиційні депутати не відкидають того, що він буде прийнятий.

То ЩО Ж ЦЕ ЗА «КОСЯК» такий? Аби не переповідати довго історію освітянської законотворчості в Україні, скажу коротко: це трохи перероблений урядовий законопроект. Пригадуєте, той, проти якого активно протестували? «Законопроект Ківалова-Калетника-Сороки написаний на основі тексту урядового проекту, що видно неозброєним оком, — йдеться в аналізі документа на сайті «Студзахист». — Але водночас відрізняється від нього, бо головний мотив законопроекту — централізація адміністративного та академічного управління як на рівні університет-міністерство, так і в середині самих університетів. За міністерством збережено усі чинні адміністративні повноваження: ліцензування та акредитація, присвоєння наукових ступенів та звань, створення мережі спеціалізованих рад, визнання закордонних ступенів, визначення положень посадового конкурсного відбору, положення підсумкової атестації та участь у ній працедавців».

Директор Центру тестових технологій та моніторингу якості освіти Ігор Лікарчук у статті «Брежнєвщина в законі. Як ректори перетворюють свої посади на прибуткову пожиттєву синекуру» назвав шість причин, чому ректори підтримують цей документ. Серед них — бажання вислужитися, зберегти за собою теплі посади, принадну «фінансову автономію», яку обіцяє провладний проект.

Щороку все більше українських студентів виїздять на навчання за кордон. І часто — найкращі, ті, хто був гордістю школи, набрав на ЗНО найкращі бали. Сусідня Польща рапортує: третина іноземних студентів у них — з України. І це лише у Польщі. Згідно з результатами дослідження «Студенти. Образ майбутнього», яке у 2011 році провів Інститут Горшеніна, близько 45% молодих українців хотіли б навчатися у Великій Британії. Гризти вітчизняний граніт науки готові лише 15% опитаних. Нічого б не було поганого, якби йшлося про звичайний освітній туризм. Ті ж поляки їдуть на науку в Німеччину чи інші країни. Будь-який нормальний ВНЗ пишається своїми міжнародними зв’язками. Чим більше країн для себе людина відкрила, чим більше освіт різного штибу скуштувала, тим ширшим стає її світогляд…

Але йдеться не про туризм, йдеться про еміграцію за допомогою освіти. Нещодавно побувала в освітньому турі у Польщі. Учасники — абітурієнти та їхні батьки. «У мене є вибір, — зізнавалася одна з матерів: або відправити сина за кордон, або у маленький вуз у нашому райцентрі. Останнє віддам, але хай їде за кордон. Не бачу сенсу платити за нашу науку». У цій групі були люди різного віку, статі, соціального статусу, з різних регіонів України. Єдине, що їх об’єднувало, — тотальна зневіра у нашій системі освіти. І я розумію їх, адже сама є продуктом нашої вищої освіти, навіть двічі продуктом, бо закінчила два університети. І добре відчула, як ініціативи талановитих від Бога викладачів розчиняються у болоті загальної пасивності та інерційного руху. Коли тобою постійно керують, здатність думати атрофується…