Місто затишку

Є у чеській мові гарне словечко utulnost. Означає «затишок». Але переклад повною мірою не передає тієї комфортності звучання, ноток спокою, гармонії і тепла, які несе у собі оригінал. Саме цим словом можна описати Прагу: utulny. Вона не просто затишна, а така, що викликає бажання притулитись до неї і розчинитися в її обіймах.

Українцям тут раді

Перше, чого хочеться зараз за кордоном, це зрозуміти, чи раді нам. Чи не набридли часом українці й війна Європі? Прага зу­стрічає на вокзалі синьо-жовтим прапором. Подекуди наші стя­ги майорять на адміністративних будівлях, у старому місті, на жит­лових будинках. Це вселяє від­чуття підтримки.

У самому центрі міста – вели­кий намет з фотографіями звірств росіян у війні проти українців. Тут працюють волонтери, які готові відповісти на усі питання про війну й надати інформаційну підтрим­ку. Громадський центр «Світло» створює відкритий простір для комунікації, творчості та навчан­ня українців. А на фасаді храму домініканського ордену, навпро­ти Карлового мосту, величез­ний плакат HANDS OFF UKRAINE, PUTIN («Руки геть від України, пу­тін») на синьо-жовтому тлі.

У закладах харчування та тор­гівлі бувають оголошення про те, що тут українці можуть отримати роботу. Написані вони теж укра­їнською мовою, у деяких навіть зазначено, що знання чеської не обов’язкове. Зачувши українську, доволі часто касири й консуль­танти у великих супермаркетах і маленьких магазинчиках відпо­відають… українською. А бармен може порадити сходити в сусід­ній паб, бо там те саме пиво де­шевше. І скаже це українською.

Здавалося б, наші люди всю­ди. Але так само можуть подума­ти араби, китайці, тайці й турки, зустрівши своїх земляків у сто­лиці Чехії. Вона взагалі багата мультикультурним населенням. Цим Прага славиться з Х століт­тя, коли була великим торговим центром, і сюди стікались ман­дрівники з європейських та ек­зотичних країв. Активно торгу­вали місцеві і з Київською Руссю.

Якщо туристів усіх рас і національностей можна зустріти на Карловому мосту та загалом у центрі, то асимільоване насе­лення пізнається за видами ді­яльності. Українці зазвичай пра­цюють на будівництві, у сфері прибирання та торгівлі. Про ту­рецькі донери, кебаби й лаваші навіть говорити не варто – цим займаються саме турки. Шко­да тільки, що санітарні норми для них не головне, і працюють у празьких стріт-фудах кухарі без рукавичок. Коли дивишся на брудні нігті кухаря, апетит зни­кає миттєво...

Богемське скло і матрьошки

Хоча саму «травичку» можна купити лише в аптеці за рецептом лікаря, її похідні повністю доступ­ні у спеціалізованих магазинах по всьому місту. Стосовно канабісу, то він декриміналізований (але не легалізований) у Чехії з 2010 року. У крамницях із веселим зеленим листочком на фасаді й характер­ним запахом всередині можна знайти як пристрої для вживан­ня “травки”, так і чай, шоколадки, льодяники, печиво, парфуми, кре­ми, контрацепцію і багато чого ін­шого з певним допустимим вміс­том канабісу – безліч. Щоправда, ціни на товари з коноплею вдві­чі, а то й втричі вищі за аналогіч­ний крам без неї. Однак покупців у цих крамничках не бракує, а са­мих магазинів у Празі лише трохи менше, ніж сувенірних. Останні, певно, як і в будь-якому великому місті, на кожному кроці.

Чехи бережуть свою культу­ру і яскраво демонструють її ту­ристам. Богемське скло і чесь­кий гранат – на будь-який смак і гаманець. Ювелірних крам­ниць, які наввипередки пропону­ють прикраси з тим самим грана­том, а нарівні з ним і з польським бурштином, хоч греблю гати. Для звичайних туристів – дещо скромніші пропозиції виробів з богемського скла, оригінальні статуетки малюка-Ісусика у цар­ському одязі, якого тут назива­ють Празьке Езулятко, магнітики з зображеннями краєвидів міс­та, туристичних принад, картина­ми Альфонса Мухи і Ґустава Клім­та. Останній хоч і був австрійцем, та його творчий період тісно пе­реплетений з Чехією, тому шану­ється він у мистецьких і туристич­них колах не менше за чеха Муху.

Є ще одна вельми неприємна сувенірна продукція, яка трапля­ється в усіх туристичних крамнич­ках. Це... матрьошки. Вони тут на кожному кроці. Особливо вуль­гарно виглядають ці неоковир­ні фігури на тлі виробів з розкіш­ного кришталю. А коли такі речі продають поруч з магнітиками, стилізованими під відому україн­ську марку, де вказано напрямок “русскому кораблю”, то виникає, м’яко кажучи, дисонанс…

Туристичі принади

У Празі є кілька місць, які обов’язково відвідує той, хто опиняється тут. Найперше – іс­торична перлина Чехії, Карлів міст. Будували його з 1357-го по 1380 рік за наказом короля Кар­ла IV, відкрили аж 1402-го. Пер­шим зодчим моста був Петер Парлерж, який побудував та­кож мостову вежу. Подейкують, своєю стійкістю протягом сто­літь міст завдячує тому, що у бу­дівельний розчин додавали сирі яйця, які везли з усіх околиць. Свого часу це був не тільки пер­ший міст через річку Влтава, а другий міст у цілій країні. Зараз через Влтаву, найбільшу ріку Че­хії, тільки в межах Праги зведено 18 мостів, включно з найвідомі­шим. Але Карлів міст особливий не лише цим. Його можна вважа­ти унікальною галереєю просто неба, адже перила мосту при­крашають 30 скульптурних ком­позицій, які зображають святих. Щоправда, встановили їх через чотири сотні років після зведен­ня самого мосту.

Не поступаються популяр­ністю серед туристів та історич­ною цінністю для чехів знамени­ті Празькі куранти. Цей годинник облаштований спеціальними ци­ферблатами, які ведуть астроно­мічний відлік: показують час схо­ду і заходу Сонця та Місяця, а також розташування сузір’їв зо­діаку. Віком трохи молодший за міст, годинник встановлено 1410 року на фасаді міської ратуші. Протягом століть до оздоблен­ня курантів додавались рухомі елементи й фігурки. Тому тепер щогодини, коли куранти виби­вають час, вони водночас пере­творюються на сцену ляльково­го театру: скелет, який уособлює смерть, смикає за мотузки, по­казуючи, що життя не вічне, а ян­гол піднімає меча на знак того, що неодмінно настане час роз­плати за гріхи. У віконцях над ци­ферблатом пропливають фігур­ки 12 апостолів, а на завершення кукурікає півень. Щоб поглянути на це дійство, щогодини збира­ється ціла міська площа, і люди не раз повертаються подивити­ся знову. Це справді заворожує – ніби вдалося побувати у серед­ньовічному ляльковому театрі.

Поєднання релігії і астрономії на годиннику не випадкове, адже вивчення небесних наук розу­му й душі були на одному рівні у Карловому університеті, який засновано 1348 року. На той час Прага була столицею Священ­ної Римської імперії, а Карл IV – її імператором. До Праги стіка­лись уми і майстри з усіх країв, тому розвиток наук у цьому міс­ті був на піку. Астрономія ще тоді була однією з ключових наук до штудіювання, що відчувається в академічному середовищі й сьо­годні. У Празі діють Штефанико­ва обсерваторія «Око у Всесвіт», є планетарії та цікаві програми для вивчення космосу для до­рослих і дітей. Навіть спеціальна екскурсія астрономічною Пра­гою розроблена. До речі, у 1902-1903 роках ректором Карлового університету був український хі­мік Іван Горбачевський.

Також уваги заслуговує Ста­рий Празький град – історична частина міста, яка зачаровує ар­хітектурою та історією. Нині це офіційна президентська резиден­ція, яка є найбільшою у світі, а ко­лись цей замковий комплекс був місцем проживання королів. В іс­торичній частині Праги так і хо­четься завмерти та насолодитись спокоєм, який тут відчувається всюди, де нога ступає по рівнень­кому стародавньому бруку...

Ніхто нікуди не спішить

У соціально-побутовому плані Прага дуже зручна. Місто інклю­зивне на багатьох рівнях та ком­фортне для людей з інвалідністю. Тротуари широкі, дороги рівні. Чи­сто і акуратно. У міста якийсь свій особливий ритм: не метушливе, але й не надто розслаблене. Там живе близько півтора мільйона осіб, але на мурашник не схоже.

Мабуть, таке відчуття виникає через зручну транспортну систе­му. Здається, ніхто нікуди не спі­шить, бо усі всюди встигають. Тут ніби не знають про час пік і аж надто переповнені автобуси, тому що завжди є альтернати­ва. Транспорт їздить часто, і діс­татись у потрібне місце не про­блема. Курсують трамваї, є метро на три гілки, автобуси і цікавий гі­брид автобусів та тролейбусів, які заряджаються на кінцевих зупин­ках за допомогою “ріжків”, але рухаються без допомоги елек­тричних проводів. Відстані між початком і кінцем маршруту не­великі, тому, щоб дістатись у по­трібне місце, доводиться міняти кілька видів транспорту. А щоб це не було фінансово затратно, іс­нує геніальний винахід – jizdenka, тобто проїзний квиток. Він може бути як на 30 чи 90 хвилин, так і на 1 чи 3 доби. Також є litacka – це проїзний на тривалий період часу – від місяця до року. Заплатив­ши один раз за такий квиток, за першої поїздки у будь-якому виді транспорту його потрібно заком­постирувати – лазер наносить час і дату, коли здійснена поїздка. Та­кий квиток чинний абсолютно на усі види транспорту і на будь-які відстані в межах міста. Повторно під час пересадок фіксувати його не потрібно. Просто варто мати при собі.

Проїзний на три дні коштував 330 крон, добовий квиток – 120.

А ще у Празі немає бродячих котів і собак. Вони всі у людських домівках чи у притулках. А націю часто характеризує саме її став­лення до тварин...