Ланкійці не курять і не п’ють алкоголь, бо ледь виживають на 3 долари на день

Бізнес-тренерка, письменниця та мандрівниця Людмила Калабуха повернулася з подорожі у Шрі-Ланкута поділилась своїми яскравими враженнями про екзотичну країну. Зокрема розповіла про те, як там живуть наші співвітчизники, чому настільки схожа політична ситуація з Україною, який грізний північний сусід спричинив блекаути, фінансує сепаратистів та навіть вдався до повномасштабного вторгнення, а також про слонів, що страждають через війну та про секс-туризм літніх європейок.

«У бізнесі панує атмосфера наших 90-х»

— Людмило, насамперед розкажіть як живуть українці на Шрі-Ланці?

— Українців на Шрі-Ланці можна обʼєднати у дві групи. Перша — ті, які сюди приїхали до війни. Завдяки підприємницькому хисту, добре влаштувалися: працюють гідами, масажистами, тренерами з серфінгу, або відкрили бізнес — збудували готелі, гестхауси, СПА. Згідно з ланкійськими законами, бізнес можна відкрити за умови, якщо співвласник — ланкієць. По суті, відкрити свою справу можна лише у тому випадку, коли є ланкійський «дах», особливо, на півдні, де панує атмосфера буремних 90-х. Якщо не домовишся з «правильними» людьми, ніякі дозволи і документи не допоможуть. Не дадуть розвиватися. Ба більше — можуть вбити. Та наші люди вміють домовлятися…

— Вміння «домовлятися» допомагає українцям займатися підприємництвом?

— Насамперед, наші люди добре роблять свою справу і володіють багатьма мовами — навіть ланкійською. Працездатність та амбіційність українців відзначають всюди, куди б їх не закинула доля. Щодо країн південно-східної Азії, тут взагалі окрема історія. У теплих тропічних краях люди нікуди не поспішають й не напружуються. Нас попереджали, що вони тут дуже повільні, і замовлення в ресторані, яке займає 5 хвилин (щось готове принести гостю й поставити на стіл), можуть нести до години часу. Тут деякі заклади працюють лише тоді, коли у власників гроші закінчуються.

Тоді відкриваються на деякий час, накопичують певну суму на життя, й знову закривають. А наші люди — це фонтан ідей та енергії. У них в руках все горить, у них навіть ланкійці прокидаються і починають швидше працювати й приходити майже вчасно.

— Як українці Шрі-Ланки зреагували на широкомасштабну війну?

— Шрі-Ланкою прокотилася хвиля мітингів. Всі пляжі були у жовто-блакитних прапорах. На них виходили всі - як українці, так й іноземці, що засуджували агресію. А всі дороги та будівлі буквально за день вкрилися легендарними написами про «рускій корабль», які росіяни замазували. Деякі наші хлопці, що працювали тренерами з серфінгу чи в туризмі, після 24.02 повернулися в Україну та вступили до лав ЗСУ.

— А що за друга група українців на Шрі-Ланці, про яку ви згадали?

— Це ті, хто опинився на краю землі після початку повномасштабного вторгнення. Це переважно жінки. Одна з них — моя приятелька, героїня моєї другої книги. Я ж пишу про реальних людей — українських підприємців. Розказую історії, які вони мені надсилають, або ті, де свідком та учасницею була я сама. Вона побачила дописи в соцмережах, що я мандрую цими краями, запросила до себе. Вона переїхала після 24.02.22. Поїхала на ретрит, щоб відновитися, й залишилася. Працює у сфері IT, дистанційно. А на Шрі-Ланці засвоїла нову професію — продає землю, як брокер. Купила дві ділянки, одну вже вигідно продала. Другу — під забудову, 10 хв від океану із фантастичними видами пропонувала й мені. На її сторінках у соцмережах — збори для наших хлопців на фронт. Відкриваються й швидко закриваються. От які наші люди! Всюди знайдуть себе, можливість заробити та допомогти своїм.

Молоді ланкійці мріють втекти з країни із заможними європейками…

— Як живуть самі ланкійці?

— Бідно. Є друга причина, окрім специфічного ставлення до роботи — «хочу йду, хочу не йду». Тут завжди тепло, зимових речей та міцних будинків із опаленням будувати не треба, з голоду не помреш — завжди тепло, на фруктах протриматися можна, на полях збирають кілька врожаїв на рік. А більшість населення — вегетаріанці. У ланкійців дуже низькі зарплати. Мене вразив візит на чайну фабрику. Шрі-Ланка на третьому місці у світі з виробництва чаю. Всі найвідоміші чайні доми, що декларують свою продукцію як справжній цейлонський чай, не мають тут власних плантацій та виробництва. (Цейлонським чай називають тому, що до 1972 року Шрі-Ланка була колонією Великої Британії й мала назву Цейлон. — Г.Я.).

Величезні корпорації, що заробляють мільярди, закуповують ланкійський чай на аукціонах. Ціна залежить від розкрученості бренду. Жінки, які за будь-якої погоди вручну збирають по 20 кг чайного листа від світання до смеркання серед непрохідних кущів, повних рептилій та комах, заробляють 3 долари на день! Зрідка 5 доларів буває, якщо збере понад 20 кг. Три долари на день зароблять і працівники фабрик. Живуть, попри виснажливу роботу, за межею бідності, заощаджуючи буквально на всьому. Навіть на тому самому чаї. Це занадто дорого для ланкійців. Тому купують дешевший аналог — чай в пакетиках. А листові сорти можна придбати тільки на туристичному півдні країни, або на фабриках у спеціалізованих магазинах. От я й привезла кращого чаю на планеті собі та друзям — прямо з куща від виробника.

— Як виживають на 3 долари на день?

— Економлять на всьому. Ланкійці практично не палять (там не зустрінеш людину з цигаркою) і не вживають алкоголь. Я думала, що вони настільки віруючі буддисти (70% сповідують буддизм, що забороняє вживання будь-яких речовин, які збивають людину зі шляху до просвітлення). Але відповідь мене здивувала — бо «дорого». Навіть випити пиво для ланкійця — розкіш, яку дозволяють собі лише на дуже великі свята. Ну, і чоловіки можуть заробити більше, бо надають сексуальні послуги. Шрі-Ланка — осередок секс-туризму. Це популярний напрямок у літніх європейок, як за дуже невеликі гроші, а часто-густо й за «їжу» та алкоголь отримують тут компаньйона для всієї подорожі - молодого ланкійця, який прагне пожити у розкоші готелів (порівняно з халупами, в яких живе більшість населення). Їхня ціль — вирватися з острова у великий світ, зокрема за допомогою шлюбу із заможною білою жінкою. Нас навіть попереджали — якщо молоді ланкійці вам підносять валізу, відкривають двері, подають руку, посміхаються, говорять компліменти, в будь-який інший спосіб проявляють галантність, це не тому, що ви сподобались. А щоб ви пригостили їх у барі, взяли із собою мандрувати островом, або (якщо вони ще й сильно постараються вам догодити) легально вивезли з країни.

У ланкійців свій агресивний сусід, який каже, що вони — «один народ»

— Чи зауважили ви щось таке, у чому ланкійці схожі з українцями?

— Новітньою історією. Велика північним сусідка — Індія спочатку розпалила вогнище сепаратизму. А потім спричинила й повномасштабне вторгнення індійського контингенту з причини захисту тамільської меншини (мусульман, вихідців з Індії), які ніби то зазнають утисків з боку ланкійців. Це настільки нагадує наші реалії! Навіть позиція Індії щодо подій у Шрі-Ланці: від організації терактів до введення військ — «це не ми, нас там немає, це ваші внутрішні справи». Так вже їм кортить приєднати до себе квітучий острів, який тільки 1972 року здобув незалежність від останніх колонізаторів — британців. І якщо хтось з іноземців дивується й питає ланкійців «Чого ви воюєте з Індією? Ви ж «один народ», як багато їм є що відповісти. Хоча б почитати коментарі у соцмережах — точнісінько, як у нас! Розгортаються справжні баталії. Ланкійці відстоюють свою думку та виступають проти загарбницької політики Індії. А індійці радіють смертям та нещастям ланкійців, кажуть, що вони недолюди, ніяка вони не держава, й всіх їх треба втопити у крові й навернути на шлях істинний під крилом старшого брата — носія істинних скреп. Навіть блекаути у них бувають та відключення світла за графіками! І у всьому винен агресивний північний сусід! Ми звернули увагу, що майже під кожним закладом стоять генератори. Виявляється, Індія намагається зламати ланкійців за допомогою енергетичного тероризму: на Шрі-Ланці проблеми з електроенергією пов’язані з залежністю від імпорту палива для електростанцій. Близько 40% електроенергії на Шрі-Ланці виробляється за допомогою викопного палива, яке країна імпортує переважно з Індії.

— Шрі-Ланка — країна слонів…

— Вразив несподіваний слід недавньої війни, яка офіційно й не закінчилася. Реабілітаційний центр для слонів, що постраждали від бойових дій. Й одна й друга сторони конфлікту їх активно використовували. Та й зараз патрулюють джунглі, які залишилися досі не розмінованими, верхи на слонах. Слон пройде там, де жодний транспорт не проїде, от вони й підриваються. Там доглядають слонів-калік (без одної та навіть без двох ніг), виходжують слоненят-сиріт, які через бойові дії втратили батьків. У мене була можливість поїхати туди на екскурсію, але я вирішила не рвати собі серце. Тільки від видовища слона на дуже коротких ланцюгах, що живе в одному з храмів, мені досі погано. Я відчуваю велику симпатію до цих величних й дуже розумних тварин. Зокрема у своїй книзі «Зробіть НАВПАКИ: життя та продажі ДО та ПІД ЧАС війни» я дослідила, як зʼявилися на пічках селянських хат зображення цих екзотів. Слони й Україною ходили в XVII та XVIII століттях у складі армії Османської імперії під час битви за Хотин, і не тільки. І навіть Львівщиною, коли слона подарували польському королевичу — це була одна з умов перемирʼя.