Передплата 2024 «Добра кухня»

Труллі казкового Альберобелло

Журналістка «ВЗ» побувала у містечку, що прославилося на увесь світ унікальними будиночками

У попередньому репортажі я розповідала, що Святий Миколай зробив львівським туристам чарівний подарунок: мало того, що ми встигли за дві години до закриття владою Італії своїх кордонів для українців потрапити у цю країну, то ще й побували на “самісінького Миколая” у базиліці Святого Миколая, де зберігають його мощі.

Читайте також: Подорож під покровом Святого Миколая

Ще того ж дня гід Юрій, який живе в Італії 20 років, заінтригував: “То ще нічого! А от завтра я вам покажу місто Альберобелло. Такого більше ніде у світі не побачите!”.

Альберобелло можна сміливо назвати перлиною Італії, що заховалася далеко від витоптаних туристами стежок

Альберобелло можна сміливо назвати перлиною Італії, що заховалася далеко від витоптаних туристами стежок. Невеличке містечко, що за 50 кілометрів від Барі, зустріло нас шаленим вітром. Стовпчик термометра показував плюс 14, але при цьому здавалося, що вітер не лише куйовдить волосся, а й голови може позривати... Назва міста Альберобелло – “красиве дерево” – походить від дубового лісу, який колись тут був. А містечко прославилося на увесь світ цікавим винаходом – будиночками циліндричної форми з конусоподібними дахами.

На дахах деяких труллі намальовані знаки. Це “логотип” майстра, який збудував той чи інший будиночок. Фото автора
На дахах деяких труллі намальовані знаки. Це “логотип” майстра, який збудував той чи інший будиночок. Фото автора

Називається такий будиночок Трулло (назва походить від грець­кого слова “купол”. – Г. Я.). Красу труллі оцінили ще 1996 року, коли їх було внесено до списку Всесвітньої спадщи­ни ЮНЕСКО. Перше враження, яке скла­дається, коли потрапляєш на вузеньку вуличку Альберобелло, – що тут живуть казкові гноми. За мить заграє весела му­зика, відчиняться двері труллі, і гномики один за одним підуть на роботу...

За словами пана Юрія, такі примітивні, на перший погляд, будиночки з’явилися дуже давно. Але увесь “прикол” не в ку­медності будівель, а у хитрості та вина­хідливості місцевого населення.

Спочатку труллі будували як тимчасо­ве житло

Заселяти Альберобелло поча­ли у ХVІ столітті під час освоєння Апулії як сільськогосподарського та винороб­ного регіону Італії. За легендою, будин­ки будували без розчину, щоб у випадку збору податків можна було їх швиденько розібрати, витягнувши при цьому лише один кутовий камінь. Тоді будиночок про­сто розсипався на груди каміння... От і з’явилася така архітектурна модель. Сталося це так. У ХVІ столітті король Фердинанд обклав поселення немисли­мим податком. Герцог, якому належала територія Альберобелло, вигадав спо­сіб, щоб уникнути зайвих видатків: нака­зав будувати невеликі будиночки, які би можна було легко зруйнувати. Ось так і з’явилися труллі.

Будиночки будували з вапняка. Камені між собою не скріплювали нічим – ні це­ментом, ні цвяхами, ні іншими розчина­ми, а просто “підганяли” один під інший. На даху закріплювали так званий хитрий камінь, який, якщо його витягнути, ста­вав “вибухівкою”, і трулло розсипався, як картковий будиночок.

Особливо в Альберобелло подобається дітям. Фото автора
Особливо в Альберобелло подобається дітям. Фото автора

Про те, що на відвідини має приїхати король Фердинанд, дізнавалися зазда­легідь. Герцогу достатньо було навіть 30 хвилин, щоб зруйнувати все поселення. І щойно король з’являвся на території, міг побачити лише... гори білого каміння. Таким чином, герцог зберігав своє багат­ство, а от натомість бідним селянам до­водилося знову відбудовувати свої до­мівки.

У ХVІІ столітті податок на поселення від­мінили, однак налякані селяни все одно продовжували будувати труллі. І внаслідок цього практично усе містечко стало поді­бним на казкове село гномів... У ХІХ століт­ті влада заборонила будувати нові труллі, однак ті, що вже стояли, не руйнували – за­лишили як історичні пам’ятки.

У наш час прагматичні жителі Аль­беробелло пускають у свої труллі туристів. За гроші. А дехто навіть у своїх казкових будиночках організовує мі­ніготелі. Але дуже багато альберобелль­ців і досі живуть у труллі. У план-забудову стандартного трулло входять невелика спальня, кухонний куточок, ванна кімна­та і вітальня. Попри екзотичний вигляд, у труллі проведено каналізацію. Там є та­кож електрика. Опалюються труллі піч­кою, тому у зимові вечори над містом сто­їть дим, що й додає казковості містечкові.

Коли ми, наслухавшись від Юрія ці­кавих історій, підійшли до одного тако­го трулло, гід попросив нас послухати, як його буде зустрічати місцевий жи­тель. “О, Юрій Гагарін! Бонджорно!” – привітався господар трулло. За словами гіда, цей чоловік уже самотній, але досі тут живе, хоча й докорінно переоблад­нав своє трулло. Величезне ліжко, кухня, душова кабінка і вбиральня – усе за су­часними вимогами. Попри те, що чоло­вік живе сам, у його будиночку надзви­чайно чисто і затишно. На широченному ліжку задоволено муркотів котик. Колись у цьому будиночку жила велика родина... Ми зробили фото, залишили господаре­ві по кілька євро і пішли далі.

За словами Юрія, куди би не зайшли, господарі із задоволенням нам відчинять двері. Бо це їхній бізнес. А якщо захочете переночувати, вам віддадуть свої “апар­таменти” за приблизно 60 євро за ніч. Але, як з’ясувалося, такий казковий бу­диночок можна собі й придбати. До при­кладу, трулло з однією спальнею “потяг­не” на 90 тисяч євро. А дуже великий – на 350 тисяч. До речі, на дахах деяких труллі намальовані знаки. Це, за словами Юрія, “логотип” майстра, який збудував той чи інший будиночок.

На вузеньких вуличках альбе­робелло “працюють” сувенірні крамнички. Серед сувенірів – буди­ночки-пляшечки під оливкову олію...

В Альберобелло – море піцерій і “бу­тербродних”

Оскільки наша група розді­лилася у бажаннях, кожен обирав собі у вільний час місце для обіду. Наше неве­лике товариство вирішило з’їсти не ка­напку чи шаурму, а скуштувати місцевої пасти. В одному з таких барів довелося сидіти на вулиці, бо всередині місця на 10 осіб не знайшлося... Вартість страв значно вища, ніж, до прикладу, у Барі. Паста – 10 євро, лазанья з білими гри­бами – 8, карпачо – 14, різото – 10 євро. Десерти – від 3 до 5 євро. Маленька кава “американо” (буквально два ковточки. – Г. Я.) – 3 євро. Пляшка вина – від 10 євро.

Оскільки ми страшенно замерзли, замовили каву і по порції лазаньї з бі­лими грибами. Богу дякувати, з нами була рідна сестра директора турфірми “Карпатія-Галич-Тур” пані Віра, яка ба­гато років живе у Барі й добре знає іта­лійську. Аж через 40 хвилин нам прине­сли зовсім не те, що ми замовили. Двом моїм подругам – різнокольорові равіо­лі зі шпинатом і сиром, а мені – пасту з томатами. Буквально за кілька секунд страва на шаленому вітрі “задубіла”, тож їсти її було неможливо... Пані Віра запи­тала в офіціанта, чому замінили замов­лення і не попередили, на що хлопець відповів: “Лазанья з грибами у нас за­кінчилася”. І приніс чек, у якому не забув дописати за обслуговування кожної з нас по два євро...

Та навіть попри цю неприємну си­туацію я не змінила свого позитивно­го враження про Альберобелло – казко­ве місто, де живуть не гноми, а гостинні господарі.

Редакція газети “Високий Замок” дя­кує туристичній фірмі “Карпатія-Галич-тур” за організацію цікавої подорожі.

Читайте також: Монети у фонтан Треві я не кинула...

Схожі новини