Подорож під покровом Святого Миколая

Ще донедавна любила повторювати прислів’я «Всі дороги ведуть до Риму». І лише тепер переконалася, що не всі. Бо в Італії є багато цікавих міст з неймовірної краси пам’ятками архітектури. І щоб на власні очі побачити усю цю красу, наша туристична група придбала недорогі квитки на літак зі Львова до Барі, і з нетерпінням чекала дня вильоту.

Ми намагалися встигнути потрапити у Барі саме у день Святого Миколая, бо у базиліці, що у самісінькому центрі міста, зберігаються мощі цього щедрого святого, який робить дива і дарує свято не лише дітям, а й дорослим.

День нашого відльоту до Барі з Львівського аеропорту імені Данила Галицького - 15 грудня. Мене тішило те, що час польоту – пізній, 22.30, тож можна було і всі справи залагодити, і вчасно приїхати в аеропорт. Але ввечері у стрічці новин з’явилася інформація, що влада Італії заборонила з 16 грудня в’їзд українцям на територію своєї країни. Сказати, що ми були шоковані і страшенно переживали – нічого не сказати. Квитки на літак в обидві сторони викуплені, ПЛР-тести (це окрім вакцинації) здані, готель проплачений за чотири ночі, валізки спаковані, настрій – чудовий. А тут – бамц – і все. Мрія побачити іншу Італію в один момент луснула, як мильна бульбашка…

Керівник нашої групи Теодозія Микитка телефонувала в аеропорт, але там ніхто нічого не знав. «Їдемо, - сказала пані Теодозія. – Прорвемося. Хіба ми не українці?».

Коли я зайшла в аеропорт і побачила на табло, що за кілька хвилин почнеться реєстрація на рейс «Львів-Барі», настрій був такий, ніби Святий Миколай в одну мить виконав усі мої бажання за останні кілька років. Бо коли до пандемії ми викуповували заздалегідь недорогі квитки на подорож до якоїсь країни, і наперед усе було сплановано, це так не цінувалося. А тепер кожна подорож – як ковток свіжого повітря.

Попри те, що напередодні поїздки сканували і заповняли цілі гори документів, у Львівському аеропорту подивилися лише на паспорти і ПЛР-тести. У декого просили сертифікат вакцинації.

За неповних дві години наш літак приземлився в італійському Барі. Розуміли, що ніхто нас назад не відправить, бо до 16 грудня залишалося майже 40 хвилин! Ми встигли. Здавалося, що застрибнули в останній вагон поїзда, який вже ось-ось мав показати хвіст…

Барі – це портове місто, що розляглося на березі Адріатичного моря на півдні Італії. Саме тут проповідував християнське вчення апостол Петро, знайшов вічний спочинок творець чудес – захисник моряків і усіх подорожуючих, а також бідних дітей Святий Миколай.

Ми звикли розглядати на карті Італію, як чобіток. Так от, Барі «сидить» на п’ятці, над каблучком. Це – столиця Апулії.

На щастя, нашій групі попався україномовний гід Юрій, уродженець Перемишлянського району, що на Львівщині. Він нас не «вантажив» цифрами, а лише розповідав і показував найцікавіше.

Перші згадки про Барі датуються 347 роком нашої ери, коли єпископ міста Гервасій, був присутнім на Сардинському соборі. Коли розвалилася Римська імперія, у V столітті нашої ери право володіти цими землями оспорювали лангобарди та візантійці. Саме на цей період припадає і теперішня структура старого міста. Барі неодноразово переживало розквіт і занепад, переходило, як вимпел, з рук у руки. Місто побувало у власності арабів, візантійців, іспанців…

Я також не буду зупинятися на цифрах та історії портового містечка. Мене вразили вулиці старого Барі – вони настільки вузенькі, що тут не лише автобус, а й машина не всюди проїде. Та що машина – є навіть такі вузюсінькі вулички, що двоє осіб «поважної» статури не розминуться. Двері будинків відчинені настіж, лише завішані легенькою фіранкою, крізь яку видно усе «начиння». І якщо хтось в одному помешканні дивиться фільм чи слухає музику, майже усі жителі можуть зекономити на електроенергії і не вмикати телевізорів. Той, хто живе навпроти, може дивитися сусідський телевізор зі свого вікна. Вулички викладені світлою, блискучою плиткою-бруківкою, ніби її хтось натер до глянцю.

Барі, у повному сенсі цього слова, буквально «вихлюпнулося» нам на голови – різнокольоровою гамою випраної білизни, що звисала гронами і тріпотіла на вітрі над головами перехожих, і від якої стійко пахло пральним порошком.

Місто виглядає таким, затишним, милим і знайомим, наче родом з дитинства: нагадує ті далекі часи, коли ми також не зачиняли двері на сто замів і не боялися нескромних поглядів заздрісних сусідів.

Звернула увагу: біля відчинених дверей стояли столики з виготовленими вручну символами Апулії – макаронами, що за формою нагадують вушка. Називаються такі макарони орік’єтте. Вушка сушаться і очікують свого покупця. За словами Юри, коли тепло, то жінки ліплять орік’єтте просто на вулиці.

Головним символом міста Барі, безперечно, є базиліка Святого Миколая, якого християни називають Чудотворцем. Її збудували між 1087-1197 роками для зберігання найбільшої цінності – мощів святого, які вивезли з турецького міста Міри.

Для будь-якого італійського міста було дуже престижно мати мощі якогось святого. Це підвищувало релігійну значущість міста, а також приваблювало паломників. Барійські купці вирішили собі купити, або «поцупити» мощі Святого Миколая, які зберігалися у храмі Міри. Це можна пояснити ще й тим, що це воістину спасіння християнської святині від турків – мусульман, які в той час володіли містом. Коли купцям не вдалося викупити мощі, скористалися тим, що у храмі було лише кілька ченців, розбили гробницю і викрали мощі. Правда, через поспіх забрали не все. Тепер у базиліці міста Барі зберігається близько 65 відсотків мощів, ще 20% через 9 років викрали венеційці. Згідно з аналізом, який проводили вчені, було доведено, що мощі, які покояться в Барі і Венеції, належать одній і тій самій людині. Решта часточок мощів «розійшлися» по різних храмах.

Трапилася ця подія у квітні 1087 року. А 9 травня з’явилися кораблі у барійському порту, які урочисто зустріло місцеве населення. Тимчасово мощі поклали в одному з кафедральних соборів Барі. А через рік заклали базиліку Святого Миколая.

Базиліка складається з так званого верхнього і нижнього храмів. У верхньому – неймовірної краси дерев’яна позолочена стеля ХVІІІ століття, на якій зображено сцени з життя Чудотворця, а також скульптура святого з чистого срібла, трон єпископа ХІ століття.

Окремі сходи ведуть у нижній храм – у крипту собору з могилою Святого Миколая. Саркофаг з мощами відгороджений решіткою. Під престолом вівтаря крипти є лунка у гробниці, через яку щороку 9 травня беруть миро. Бо, за словами гіда Юрія, мощі мироточать. До мира додають свяченої води. Усі, хто просить заступництва у Святого Миколая, можуть придбати малесеньку пляшечку з цілющою рідиною.

Сюди з усіх усюд приїжджають жінки, які роками не можуть завагітніти, люди з хронічними хворобами… Просили покровительства у Чудотворця і члени нашої туристичної групи. Думаю, Святий Миколай почув наші прохання ще за кілька днів до 19 грудня і здійснив мрію кожного з нас, бо нам таки пощастило прилетіти у Барі…

Навпроти базиліки стоїть величезний пам’ятник Святому Миколаю, який містові 2003 року подарувала влада… Росії. Ми спочатку не звернули увагу на пам’ятну дошку, що «заховалася» за святковою ілюмінацією, і почали фотографуватися біля пам’ятника. Та коли Юрій розповів, що це Путінський подарунок, дехто з нашої групи почав видаляти фото з телефонів.

Читайте також: Монети у фонтан Треві я не кинула...

Редакція газети «Високий Замок» дякує туристичній фірмі «Карпатія-Галич-тур» за організацію цікавої подорожі.