Нардепа-українофоба випустили з України

Компанію високопоставлених втікачів з України під час війни поповнив 31-річний одіозний проросійський народний депутат Артем Дмитрук. До парламенту вчорашній спортсмен з Одеси потрапив під зеленими прапорами «Слуги народу». Але за два роки роботи під куполом Верховної Ради України настільки заплямував себе скандалами, що у президентській фракції вирішили за краще виключити його зі своїх лав. Дмитрук став позафракційним депутатом. Але аж ніяк не нейтральним. Своєї політичної орієнтації, яка не має нічого спільного з державними інтересами, він не змінив, навпаки, ще більше розгорнув її. А коли хмари довкола нього почали згущуватися, дав драпака…

Називає себе мучеником

Дмитрук чкурнув у Європу за день до вручення йому підозри у побитті військового та право­охоронця, намаганні заволоді­ти зброєю — за це йому «світи­ло» сім років позбавлення волі. Очевидно, хтось із коридорів влади «злив» йому цю інфор­мацію, щоб нардеп уник аре­шту. Втік через українсько-мол­довський кордон. Яким чином уник підозри і безперешкодно потрапив у сусідню країну, хто йому посприяв у цьому, після суспільного розголосу з’ясовує слідство. Але, як кажуть, спра­ва зроблена…

Припускаємо, незабаром втікач з’явиться перед телека­мерами західних і російських журналістів та розповідатиме про політичні переслідуван­ня, репресії щодо нього, спро­бу замаху на його життя. А та­кож — про «гоніння за віру». Не виключено, попросить політич­ного притулку. І, хтозна, може опинитися на території «ро­сії-матушки», якій постійно ви­являв знаки уваги. Нагадає­мо, Дмитрук є парафіянином упц московського патріарха­ту, не раз відзначався гучними заявами на її підтримку, мав тісні контакти з її одіозними функціонерами, у тому числі з митрополитом Онуфрієм. Тож, цілком ймовірно, його «одкро­веннями» скористаються крем­лівська пропаганда і церковний підрозділ путіна.

Підтримував сепаратистів, зневажав ЗСУ

За плечима Артема Дми­трука навчання в юридично­му коледжі, робота у парла­ментському Комітеті з питань правоохоронної діяльності. Од­нак його вчинки далекі від за­конності. Козиряючи мандатом і застосовуючи фізичну силу, він разом з іншими молоди­ками спортивної статури вла­штовував майнові розбірки, зловживаючи статусом, пресу­вав комерційні структури. До­зволяв собі ходити по столах в Одеській міськраді, ламав ме­блі, гамселив депутатів, зривав роботу цього органу місцево­го самоврядування. Застосову­вав Дмитрук кулаки і тоді, коли у Верховній Раді ухвалювали законопроєкт про землю. І все йому сходило з рук…

Дії Дмитрука часто мали ан­тиукраїнський підтекст. Так, нардеп обурювався тим, що в Одесі у рамках декомунізації з приміщення обласного ТЦК демонтували барельєф радян­ського маршала жукова, який у Другу світову організовував «м'ясні штурми», у тому числі - за рахунок українців.

Дмитрук вшановував пам’ять одеських сепаратистів, які намагалися дестабілізува­ти ситуацію під час Євромай­дану і загинули під час пожежі у місцевому Будинку профспі­лок, брав участь у тенденційно­му фільмі українофоба Шарія. Дмитрук вважав антимайданів­ців героями, жертвами. Під час поминання цих осіб звучали за­клики до порушення територі­альної цілісності України…

За словами громадсько­го активіста Сергія Стерненка, Артем Дмитрук відкрито співпрацював і з кумом путіна мед­ведчуком. Фотографувався з російським актором-путініс­том порєченковим, який із про­пагандистською поїздкою пе­ребуваючи у так званій «днр», стріляв з кулемета по україн­ських воїнах. Викладав фото із цим путіністом у соцмережах, хвалився знайомством з ним.

І в той же час цей член укра­їнського парламенту зі знева­гою ставився до воїнів Зброй­них сил України. Безпідставно, ніби за російськими методич­ками, звинувачував їх у тому, що начебто знущалися з мир­них жителів курської області рф, принижували їх, знищили пам’ятник комуністичному вож­дю леніну…

Дмитрук підтримував служи­телів упц мп, які виправдовува­ли російську агресію. Більш ніж промовистий факт: цей нар­деп вніс 121 тис. грн грошової застави за архідиякона Києво-Печерської лаври Павла Музи­чука, який, за свідченням СБУ, схвалював російську агресію проти України. Цей горе-мо­нах з лона упц мп називав за­хисників «Азовсталі» «упирями» і публічно переконував, що ро­сійські окупанти «все одно пе­реможуть». Він же був органі­затором антиукраїнських акцій під стінами лаври. Дмитрук тіс­но співпрацював також зі свя­щенником упц мп Сергієм Чер­тиліним, якого СБУ підозрює у державній зраді.

«Зелене світло» для втікачів

Історія втечі Дмитрука вко­тре наштовхує на роздуми про політичну вибірковість, про по­двійні стандарти. Чинна влада не дозволяє поїздок за кордон народним депутатам, пред­ставникам опозиції, які мають на те законні підстави і які зу­стрічами за кордоном намага­ються розширити міжнародну підтримку України. І водночас дає змогу втекти людям, які об­крадали свою державу, пра­цюють проти неї в інтересах ворога. Таких назбиралося чи­мало. Серед них — екснарде­пи Деркач, Козак, Волошин, Королевська, Мураєв, Єфре­мов. А також — олігарх Боголю­бов, підозрювані у незаконних діях ексголова Конституційного Суду Тупицький, колишні голо­ви Нацбанку і Фонду держмай­на Шевченко, Сенниченко, про­дажний генерал СБУ Наумов. А скільки чинних нардепів уже накивали п’ятами! Як же ці та інші особи, що скомпрометува­ли себе, наче невидимки, вте­кли з країни? І це при тому, що за воєнного стану президент, Верховний головнокомандувач має тотальний контроль за си­ловими структурами. Що-що, а Тису чи Дністер згадані ви­сокопосадовці точно не пере­пливали. Цілком зрозуміло, що у них були високі покровите­лі у столичних кабінетах. Вони, користуючись безмірною до­вірою глави держави, не впер­ше роблять шкідливі для України справи.

Антиукраїнська діяльність нардепа Дмитрука і його вте­ча — це відповідальність пре­зидента Зеленського. Адже у 2019-му саме він нафарши­рував свою команду багать­ма випадковими, одіозними, безпринципними особами, клятвено обіцяючи виборцям, що ці «слуги» уособлюватимуть нові, нічим не заплямовані об­личчя. Він запевняв, що нова генерація підібраних ним моло­дих політиків докорінно на кра­ще змінить життя українців…

Поінформовані люди ка­жуть, у Верховній Раді Дми­трук з’явився завдяки такому собі пану Сергію Трофімову — бізнесмену, колишньому вико­навчому продюсеру «Кварталу 95», особистому другу Воло­димира Зеленського. І велико­му прихильнику московського патріархату. Був призначений першим заступником керівни­ка Офісу президента України. Нині - його позаштатний рад­ник.

Після втечі Дмитрука таки з’явилася реакція президен­та. «Щодо тих осіб, хто працює проти нашої держави: зрадни­ків України, які допомагали ро­сійській агресії чи виправдо­вують її, які втекли з України, ховаючись від відповідальнос­ті. Нашій державі потрібні чіткі відповіді щодо таких осіб. Чіт­ка відповідальність. Щоб усі ці „товаріщі“ отримали те, на що заслуговують, хоч би де вони ховались і куди б побігли», — за­явив Зеленський.

Кордон перейшов пішки…

За інформацією журналіс­та-розслідувача «Української правди» Михайла Ткача, на­родний депутат Артем Дмитрук 24 серпня, о 12-й годині, пішки перетнув кордон з Молдовою через пункт пропуску «Паланка» (він розташований на 55-му км автошляху М¹⁵ Одеса-Рені. — І. Ф.). Як зазначає Михайло Ткач, посилаючись на джере­ла у молдовських правоохо­ронних органах, далі депутат одразу поїхав до місцевого відділку поліції у містечку Ште­фан-Воде. Там попросив про захист і начебто отримав тим­часовий притулок до розгля­ду його справи. Але чекати на вирішення цього питання не став. Із поліцейського відділ­ку нардеп поїхав до аеропорту Кишинева. Там правоохорон­ці Молдови отримали запит від українських силовиків із про­ханням затримати депутата. «Але оскільки, окрім запиту, не було жодних підстав для затри­мання (як, наприклад, рішення суду, підозра у скоєнні злочи­ну), — зазначає журналіст, — цей запит не було реалізовано і Дмитрук зміг сісти у літак і по­кинути Молдову». О 20-й годи­ні український політик вилетів з Кишинева до італійського ае­ропорту Ф’юмічіно, що за 25 км від Рима. Необхідні документи для затримання Дмитрука мол­довські правоохоронці отрима­ли з України лише 25 серпня. На той час нардеп, якому вису­нуто підозру, уже був поза зо­ною їхньої досяжності. З Італії він міг відбути або у Стамбул, або у Лондон.