Студентами опікувався як батько, сцену любив — як рідний дім

28 травня серце народного артиста України Богдана Козака зупинилося. Йому було 84 роки. Дві треті свого земного життя Богдан Миколайович віддав Театрові імені Марії Заньковецької. За його плечима — близько 180 зіграних ролей. Він — лауреат Шевченківської премії. А ще був чудовим вчителем — виплекав не одне покоління зірок сцени.

Богдан Миколайович обожнював свою роботу. Любив глядачів, які приходили на його вистави. Пригадую, в інтерв'ю, яке ми з ним записували до 75-річчя від дня народження, на моє запитання, як відмежовується від недобрих очей, адже у залі часто бувають люди з поганою енергетикою, актор відповів: «Я не стикався з чимось подібним. Якщо людина йде у театр, то ставить перед собою гарну мету — щось пізнати. Наша праця — колективна, я ж не сам працюю на сцені. Енергетика, яку випромінюють актори під час гри, „заблокує“ будь-яку негативну енергетику із залу».

Богдан Козак називав себе однолюбом власне через любов до Театру імені Марії Заньковецької. «Коли у театрі головним режисером був Сергій Данченко, і його запросили до Києва, він запропонував деяким акторам, у тому числі й мені, їхати з ним. Я жив у гуртожитку, а у Києві давали двокімнатну квартиру. Але я не поїхав. Львів для мене особливе місто: тут народився, виріс, тут жили мої батьки, і тепер уже тут поховані. Як тільки виходжу у місто, завжди зустрічаю друзів і знайомих — а їх у мене дуже багато. Я вважав, що доводити в іншому театрі, що я — актор, немає потреби. Бо у Львові — мій театр як рідний дім».

Саме завдяки йому 1999 року при філологічному факультеті Львівського національного університету було створено кафедру театрознавства та акторської майстерності.

За своє життя Богдан Миколайович виховав багато зірок.

Актриса театру і кіно Римма Зюбіна, попри те, що не була ученицею Майстра сцени, захоплювалася його талантом, інтелігентністю.

— Ми особисто познайомилися з Богданом Миколайовичем у 1998 році, — каже Римма Зюбіна кореспонденту «ВЗ». — До Києва приїхала дипломна вистава курсу Богдана Козака. Пан Богдан запросив Станіслава Мойсеєва, який тоді керував Молодим театром, на показ цієї вистави. Ми прийшли разом. В антракті вперше спілкувалися. Богдан Миколайович давав акторську характеристику кожному студенту, якого ми щойно бачили на сцені. Ніби говорив про свою родину. У нього було надзвичайно чуйне ставлення до студентів… Саме після цього показу у Молодий театр прийшли Ірма Вітовська, Поліна Войневич, згодом — Іванна Бжезинська. Це учні школи Богдана Козака. Зараз я працюю із заньківчанином Юрієм Хвостенком і насолоджуюся його роботою над роллю. Його цього навчив Великий Майстер сцени — Богдан Козак.

P.S. Прощання з Богданом Козаком відбудеться у середу, 29 травня (основна сцена театру), з 10.30 до 11.30. Центральний вхід театру буде відчинено. Поховання о 12:00 (Личаківський цвинтар).