Чи впливає корупція в Україні на баланс військово-морських сил у Чорному морі?

Ці ракетні атаки по цивільній інфраструктурі України з кораблів у Чорному морі, висвітлили також помилковість політики надання у довгострокову оренду військово-морської бази у Севастополі для базування Чорноморського флоту росії.

Спочатку, у 1997 році, цю базу надали в оренду на 20 років. Оренда мала закінчитися у 2017 році. За президентства Януковича продовжили термін оренди ще на 25 років до 2042 року у ганебній Харківській угоді 2010 року. Росія скористалася таємними статтями цієї угоди, щоби збільшити свої сухопутні сили у Севастополі з 5 до 16 тисяч військовослужбовців. Вони і брали участь у загарбанні АР Крим та Севастополя у 2014 році.
Чорноморський флот рф має перебазуватися у порт Новоросійськ, що знаходиться за 400 км на схід від Севастополя.

Однією з основних функцій Чорноморського флоту рф, якщо не брати до уваги злочинні обстріли ракетами «Калібр» цивільної інфраструктури України, є охорона вкрадених в України газоносних площ, що розташовані на південь і схід від Севастополя.

Як тільки це українське майно повернеться законному власникові — Україні, охороною цих газоносних площ має перейматися Чорноморський флот України, а не росії. Тоді перебування Чорноморського флоту росії у Севастополі буде небажаним, бо загрожуватиме видобуванню українського газу.

Чорне море є затокою Середземного моря, з яким воно з'єднується через протоки Босфор та Дарданелли. Цим протокам, що проходять територією Туреччини, у минулому приділяли велику увагу такі європейські країни, як Велика Британія, Франція, Австрії, Прусія та росія. На початку 19 століття Оттоманська імперія, правонаступницею якої є сучасна Туреччина, була, за виразом Наполеона Бонапарта, «хворою людиною Європи». Тому між великими європейськими силами точилася боротьба за вплив на цього хворого.

У 1840 році у Лондоні було підписано конвенцію щодо використання проток. Згідно з цією конвенцією росія отримувала Чорне море, по-суті, у власне користування, бо британським військовим кораблям заборонялося заходити в нього. Також російським кораблям було заборонено заходити у Середземне море. Це влаштовувало Британію, бо російський флот не заважав «правити морями».
Торгівля Британії з Індією йшла через російський Архангельськ, тож ці акули імперіалізму — росія та Британія — мали мотивацію не сваритися, щоби цей транзит не припинявся. Транзит товарів був вигідний обом акулам. У цей час ще одна акула імперіалізму — Франція — вже замислила будівництво Суецького каналу, щоби скоротити шлях з Європи до Індії на шкоду двом іншим акулам. Канал було введено до експлуатації у 1869 році. Але росія сприйняла цю Лондонську конвенцію 1840 року як зелене світло щодо подальшого «відсушення» територій Туреччини, бо з боку Чорного моря Туреччина могла захищатися тільки своїм власним флотом, який був слабшим за російський. Вона не могла розраховувати на допомогу флотів Британії або Франції.
Тому росія і розпочала війну у 1853 році захопленням Валахії та Молдови. Одним з епізодів цієї війни було потоплення турецького флоту біля міста Синопа 30 листопада 1853 року. Цей
напад і є основою так званої «гордості руських моряків Севастополя». Ще однією гордістю є успішні дії брига «Меркурій» у битві 14 травня 1829 року. Тоді маленький бриг вивів з ладу два лінійних турецьких кораблі. І на честь того «Меркурія» переіменували новий корвет проєкту 20 380, який цього року має поповнити Чорноморський флот росії.

Корвети цього типу оснащені, серед іншого, тими ракетами «Калібр», що зруйнували житлові будинки у центрі Львова.

Припускаю, що турецькі любителі історії «з почуттям глибокого задоволення» сприйняли вістку про «від'ємне спливання» крейсера «Москва», яке минулого року влаштували майбутні союзники Туреччини по НАТО. З нетерпінням всі очікують, коли за «Москвою» піде і «Меркурій». Тому росіяни про усяк випадок тримають цей корвет на Балтійському морі - подалі від гріха.
А британські та французькі уряди у 1853 році тимчасово відкинули свої чвари щодо намірів Франції збудувати Суецький канал та й прийшли на допомогу Туреччині. Бо їм зовсім не подобалося бачити присутність російського флоту у Середземному морі.

У 1854 році російські війська вже очистили від своєї присутності Валахію та Молдову, з захоплення яких, власне, і почалася війна. Тому можна було шукати шляхи припинення війни, але Британія та Франція були налаштовані провчити російський флот за те, що він потопив турецькі кораблі, і тому вирішили атакувати Севастополь. Ця непотрібна Кримська війна коштувала багато життів всім сторонам і скінчилася підписанням Паризького миру у 1856 році. Завдяки прихильній позиції Франції умови для росії, як країни, що програла цю війну, були необтяжливими. Та навіть ці умови росія порушила при першій ліпшій нагоді.
Але у непрямий спосіб росія втратила дуже-дуже багато через погані стосунки з Британією: 18 жовтня 1867 року над Аляскою було піднято прапор США замість російського. Уряд царя Олександра Другого продав величезну територію за 7,2 мільйона доларів(що дорівнює 148 мільйонам доларів у поточних цінах). Аляска за площею у 64 рази більша, ніж Крим. Якби Наполеон був живим у той час, то він би назвав росію «хворою людиною Європи».

Вже під час Кримської війни 1854 року російскі війська мали сутички з британськими військами на Далекому Сході, зокрема на Камчатці. Це була одна з небагатьох виграних росією битв. Але просування британських військ на захід Канади (Канада тоді була Британією) неминуче виводило їх на Аляску. Щоби не віддати Аляску англійцям, російський уряд продав її американцям за символічну ціну.

З точки зору захисту від Британії територій Чукотки, Камчатки та інших своїх володінь на Далекому Сході продаж Аляски не був безглуздим вчинком. Цей продаж створював для росії потужного союзника у особі уряду США. Але навіщо було до такої міри псувати стосунки з Британією через бажання загарбати в Туреччини нікчемні території і втратити у 100 разів більшу Аляску? Стосунки між Британією та Францією потеплішали у 1875 році, коли королева Вікторія купила майже половину акцій Суецького каналу, який скорочував шлях з Європи до Індії. У такий спосіб англійці отримували рівні права з французами, яким належало трохи більше половини акцій каналу. А от росії це було невигідно, бо короткий шлях з Європи до Індії через Суецький канал скорочував доходи росії від транзиту європейської торгівлі до Індії через російський порт Архангельськ. Відповідно скорочувалися митні надходження до російського бюджету.

Все це було у ту далеку добу, коли головним завданням військово-морських сил був контроль над шляхами транспортування вантажів. Нафта ще не набула стратегічної важливості, а про поклади газу у Чорному морі взагалі не йшлося.
На заміну Лондонській конвенції
від 1840 року прийшла конвенція Монтре, підписана у цьому швейцарському місті 1936 року. Вона є діючою конвенцією, якої дотримуються навіть США, хоча і не ставили під нею свій підпис. З тих часів кардинально змінилося головне завдання військово-морських сил рф. Оскільки росія стала одним з найбільших у світі експортерів нафти та газу, її військово-морські сили мають забезпечувати ці нафтогазові інтереси. А ці пропагандистські витребеньки з назвою сучасного корвета на честь човна з двома дерев’яними щоглами, мають на меті приховати сучасні хижацькі наміри агресора за лаштунками п'єси про славетні часи пращурів. Нафта може транспортуватися трубопроводами, а не танкерами. Трубопроводи дозволяють транспортувати нафту дешевше та й у більш надійний спосіб, бо кількість танкерів, що можуть пройти Суецьким каналом, є обмеженою, а сомалійські пірати можуть захопити при нагоді і саудівський корабель. Тримає росія також військово-морську базу у Сирії, щоби Саудівська Аравія не збудувала нафтопроводу до Середземного моря. Тому, що Сауди є конкурентами росії у постачанні сирої нафти на європейські нафтопереробні заводи. Оскільки собівартість видобутку нафти в Саудівській Аравії значно нижча, ніж в росії, то треба це чимось компенсувати.

Поки Сауди змушені транспортувати нафту до Європи Суецьким каналом, а не трубопроводом до портів Сирії або Лівану, російська нафта буде залишатися конкурентоспроможною для постачання на деякі нафтопереробні заводи Європи.

Чорноморський флот росії є відповідальним за операції у Середземному морі, зокрема у Сирії. І з цієї точки зору немає значення чи знаходиться його штаб-квартира у Севастополі, чи Новоросійську. Тільки з точки зору пограбування українських покладів газу у Криму, російському флотові краще стояти у Севастополі.
Чорноморський флот рф має 25 000 особового складу, 40 надводних кораблів та 7 підводних човнів. Це відносно невелика частина військово-морських сил росії, що складаються з 160 000 військовослужбовців та 370 діючих кораблів. Північний та Тихоокеанський флоти росії вважаються більш приорітетними у порівнянні з Чорноморським флотом.

Завдавати шкоду Україні у цій війні можуть носії «Калібрів», до яких належать корвети проєкту 20 380, що можуть нести по шість ракет. Також «Калібри» запускаються з двох підводних човнів.
На щастя, крейсер «Москва», що міг нести 16 ракет «Калібр», вже не буде завдавати шкоди.
На жаль, військово-морські сили України не мають ресурсної бази, щоби відправити всі носії «Калібрів» на побачення до крейсера «Москва».

Але якщо ми хочемо, щоби російський флот не заважав видобуванню українського газу після звільнення Криму, то немає іншого виходу, ніж створити свій флот, що не поступається силою російському Чорноморському флотові.
Йдеться про запаси газу вартістю у 400 мільярдів доларів за поточними цінами, з яких 260 мільярдів може поступити до бюджету України. Тому витрати, скажімо, у 40 мільярдів доларів на придбання кораблів, що врівноважать російський Чорноморський флот легко покриваються від майбутніх газових доходів.

Де ж сьогодні взяти гроші на придбання флоту? Адже на відміну від артилерійських снарядів, безпілотників танків та ППО, нам ніхто таких подарунків робити не буде.
Кораблі слід придбати за кредитом ленд-ліз, який наразі ще ніхто не відміняв. Таку саму суму — 40 мільярдів доларів — американський уряд вже витратив на придбання зброї для України.
Якщо Україна висловить бажання скористатися кредитом ленд-ліз для придбання кораблів для Чорноморського флоту на суму 40 мільярдів доларів, це не буде виглядати занадто великою забаганкою. У порівнянні з ленд-лізом наданим Радянському Союзу у 160 мільярдів, та Великій Британії у сумі 450 мільярдів доларів під час Другої світової війни, 40 мільярдів є прийнятною цифрою.(Всі наведені кредити прирівняні до поточних цін).
Зрозуміло, що Чорноморський флот потрібний Україні для захисту своїх газових родовищ у Чорному морі, оскільки загарбанням Криму росія вже продемонструвала усьому світові, що вона на них зазіхає.

Оскільки доходи від видобутку чорноморського газу багаторазово перекривають суму кредиту, то в американського уряду та законодавців не мало би виникнути зауважень. Тим більше, що йдеться про співпрацю саме з американськими нафтогазовими компаніями у видобутку газу. Також і розміщення замовлень на будівництво військових кораблів для українського флоту буде здебільшого серед американських компаній, хоча інші союзники України теж заслуговують
на розміщення частини замовлень. Тобто цей кредит значною мірою буде використаний для закупівлі америкаської продукції.
Якщо ціна одного сучасного есмінця разом із повним озброєнням сягає двох мільярдів доларів, то менші за розміром фрегати та корвети, які більшою мірою пасують для охорони українських родовищ, коштують значно менше.
Додатковим аргументом для наших союзників є той факт, що вони не можуть заходити до Чорного моря своїми великими кораблями. Є також обмеження щодо озброєння, а також терміну перебування у Чорному морі, що не має перевищувати 21 день. Всі ці обмеження накладає на них конвенція Монтре від 1936 року. Це створює величезну перевагу для російського флоту, на який не розповсюджуються ці обмеження. Країни, що мають вихід до Чорного моря, не мають обмежень згідно з конвенцією Монтре. Отже, Україна може створити флот, що буде обмежувати «бєспрєдєл» російського флоту у Чорному морі, бо може володіти будь-якими кораблями та озброєннями у чорноморських портах. Наші англійські, а також інші союзники мали би цьому тільки радіти. І якщо ми дійсно хочемо до НАТО, то наявність такого флоту була би ще одним вагомим аргументом на нашу користь.

Але не слід думати, що, виходячи з цих міркувань, країни НАТО нам подарують кораблі. Цього не буде. Військово-морський флот — це занадто дороге задоволення навіть для західних країн.
У нас є вибір: скористатися кредитом або відмовитися від ідеї мати потужний Чорноморський флот. Якщо вдатися до кредиту, то слід швидко розпочати і завершити переговори про розподіл продукції видобутку газу у Чорному морі, щоби було чим цей кредит повертати. І це буде гарним тестом на зрілість держави. Якщо ж переважать приватні інтереси, і все загальмується через те, що газові родовища є таким лакомим шматком для багатьох олігархів, це означатиме, що ми ще дійсно не доросли до НАТО. Росія напала на Україну тому, що там, зокрема, вважали: всі надра
держави належать не українському народові, а купці олігархів. Як українських, так і російських. Тобто вони вважали, що російські олігархи теж мали право на пограбування українських надрів.
Офшорні газзбути Фірташа, його азотні комбінати, що насправді належали його московським партнерам, є найкращою ілюстрацією цієї тези. Як і подарунок путіним Медведчукові маленької частини вкрадених газових родовищ Криму. Метою цього «подарунку» була надія, що Медведчук підкупить українських високопосадовців, щоби схилити їх до визнання Криму російським. Оборудки Фірташа та Медведчука, а також військові поставки агресорові з боку власника «Мотор-січі» Богуслаєва шкодять безпеці держави або спустошують державний бюджет. Якщо наші законодавці та високопосадовці не унеможливлять на майбутнє такі схеми, то про яке членство у НАТО та ЄС може йтися?

Мужністю воїнів і стійкістю українського народу Україна заслужила на членство у НАТО. Але корупція у всіх гілках влади і на всіх рівнях, врешті-решт спустошує державний бюджет, що призводить до постійного збільшення державного боргу. Західні країни допоможуть нам подолати фінансові труднощі, пов’язані з війною і відновленням зруйнованих міст. Але після цього український уряд має сам, без сторонньї допомоги, показати, що дохідна частина бюджету покриває витрати. Без подолання корупції та олігархічних оборудок це завдання навряд чи вдасться виконати.

Отже, з одного боку: сучасна армія, сучасний Чорноморський флот, членство в НАТО та ЄС, балансування державного бюджету, стале економічне зростання, і як наслідки: добробут українського народу. А з другого боку, толерантність до корупції і розкрадання державного бюджету, і як наслідки: економічна стагнація та злидні для всіх, хто заробляє собі на хліб працею.

Вибір між цими опціями є очевидним. Але чи є він очевидним для українських політичних та бізнесових еліт?