Екскомандир львівського «Беркуту» — за ґратами

Два місяці під вартою без права внесення грошової застави проведе на час досудового розслідування Ростислав Пацеляк, колишній командир львівського загону «Беркут», який брав участь у подіях на Майдані взимку 2014 року. Таке рішення ухвалив Київський апеляційний суд. Пацеляка підозрюють у перевищенні службових повноважень, вчиненні терористичного акту, організації спричинення тяжких тілесних ушкоджень, а також у вчиненні умисних вбивств і закінчених замахів на вбивство двох і більшої кількості учасників акцій протесту.

Після перемоги Майда­ну Ростислав Пацеляк ра­зом зі своїми підлеглими з’явилися під час одного віча біля пам’ятника Шевченку у Львові, стали на коліна і попросили про­бачення перед людьми начебто за дії своїх київських колег. Паце­ляк стверджував, що ні він сам, ні його бійці до протиправного на­силля над мирними протестан­тами не причетні, нічим себе не заплямували. Однак багато лю­дей їм не повірили. Слідство, яке розслідує криваві події 2013−2014 років, стверджує, що екс­командир львівського «Беркуту» і його загін брали участь у маса­крі на Майдані. Про це у берез­ні 2014-го кореспонденту «Висо­кого Замку» розповідав і один з колишніх «беркутівців», який за­вчасно звільнився з цього під­розділу.

Авторові цих рядків колишній беркутівець (назвав себе Пе­тром) розповів таке:

«У революційний Київ бій­ці львівського „Беркуту“ їзди­ли у два етапи. Під час друго­го „відрядження“, починаючи з 14 січня, в столиці було 130 осіб. Деякі, побачивши, що їх кида­ють проти мирних протестантів, звільнилися зі служби ще в січ­ні. Інша частина написала зая­ви про відхід у середині лютого, дізнавшись про запланований штурм Майдану. Хто вирушив у Пущу-Водицю, хто спалив одяг, зник серед київської рідні. Ре­шта — людей 40−50 на чолі з ко­мандиром батальйону підпол­ковником міліції Ростиславом Пацеляком та його заступни­ком з кадрів підполковником Мироном Процишиним — вирі­шили „проти екстремістів стоя­ти до кінця“. Брали участь у при­душенні опору майданівців, про що з жахом тієї ночі спостерігав весь світ…»

Петро також згадував що, аби замаскувати присутність львівських «беркутівців» у центрі Києва, у двох їхніх автобусах по­міняли номери — на київську та івано-франківську реєстрацію. Підполковник Пацеляк і його со­ратники почали драпати лише тоді, коли побачили, що Майдан перемагає. Тоді й переметнули­ся на інший бік барикад.

«Згадайте, — продовжу­вав Петро, — як мужньо вчини­ло керівництво і бійці терно­пільського „Беркуту“: разом з командиром заявили, що не воюватимуть проти народу, ор­ганізовано сіли в автобус і пої­хали додому. У Тернополі при­вселюдно вибачилися перед громадою і стали на її захист. А наш командир вчинив підло. Сам утік, кинувши підлеглих на­призволяще, тож бійці, наража­ючи своє життя на небезпеку (не дай Боже було тоді потрапи­ти під гарячу руку майданівців), змушені були добиратися до­дому хто як міг, хто в чому. Де­які позичали у товаришів одяг. Замовляли з Києва таксі, щоб безпечно прибути до Львова. На зворотній дорозі один із „берку­тівців“ на ім'я Роман загинув під колесами машини…»

За словами Петра, після пе­ремоги Майдану Пацеляк нама­гався втертися у довіру до ново­го міліцейського начальства. І коли йому доручили формувати новий підрозділ, набирав туди тих «беркутівців», які разом з ним були до кінця і били-вбива­ли майданівців. А тих, хто звіль­нився, не бажаючи брати участі у цих побоїщах, називав зрад­никами.

У 2014 році пан Пацеляк при­ходив «сповідатися» до нашої редакції. Заперечував висуну­ті проти нього звинувачення. За­певняв нас: «У розгоні Майдану ми участі не брали. Я разом з Лу­ценком на Майдані виступав. 18 лютого ми почали роз'їжджатися звідти. Нікого ми не били. Нікого не придушували…».

Істину у справі дев’ятирічної давнини має встановити суд. Схоже, для нього слідчі зібрали чималу доказову базу.