Передплата 2024 «Добра кухня»

На Львівщині треба ліквідувати близько 150 пам’ятників комуністичної доби

Нарешті в області створили робочу групу з питань декомунізації

Фото умовне з сайту Гал.інфо
Фото умовне з сайту Гал.інфо

На Львівщині досі близько 150 пам’ятників комуністичної доби, які потрібно знести. Про це йшлося під час першого засідання щойно створеної у Львівській ОВА робочої групи з питань декомунізації на території області. Уже сам факт створення такої структури підтверджує думку, що процес декомунізації в області йде як мокре горить… Пакет законів про декомунізацію Верховна Рада прийняла ще 2015 року. І дотепер, коли скоро мине майже рік російсько-української війни, Львівщина ще рясніє монументальними наслідками комуністичної ідеології.

Як повідомили «ВЗ» у пресслужбі ЛОВА, під час засідання робочої групи обговорили проблеми декомунізації на Львівщині та пропозиції їх вирішення, а також навели конкретні пропозиції щодо завершення процесу декомунізації та деколонізації в області.

Голова робочої групи, перший заступник начальника Львівської ОВА Андрій Годик наголосив:

«Декомунізація є не лише питанням виконання Закону України „Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки“. Це питання, перш за все, протидії злочинній ідеології, яку нам насаджували десятки років. Хочу, щоб 2023-й став роком завершення декомунізації, адже це не війна з пам‘ятниками, а цілеспрямована протидія імперській ідеології. У нас є власні герої, яких маємо пам’ятати та увічнювати в пам’ятниках та пам’ятних знаках. На жаль, не всі громади Львівщини мають принципову позицію, тому для більш ефективної роботи повинна бути мережа таких робочих груп, які діятимуть у районах області».

Про те, як працюватиме робоча група і коли нам чекати остаточної декомунізації на Львівщині, журналістка «ВЗ» розпитала у члена групи, відомого історика, директора Львівської обласної універсальної наукової бібліотеки Івана Сварника.

— Це було перше організаційне засідання групи, — розповів Іван Сварник. — Домовилися, що зараз місцеві громади мають зібрати інформацію про наявні на їхній території пам’ятки радянської епохи. Після цього група розгляне цю інформацію, зробить узагальнення, висновки. Нині на теренах Львівської області залишилося досить багато пам’яток тоталітарного минулого, і їх треба ліквідувати. Практично у будь-якому містечку чи селі області можна побачити або монументи, або так звані братські могили, або пам’ятники, пов’язані з радянським минулим. Звичайно, у нас немає ленінів чи подібних речей, але всіляких мілітарних пам’яток лишилося багато.

Якось, проїжджаючи на Кам’янку-Бузьку, я спеціально зупинився, щоб роздивитися, що написано на такому меморіалі, який місцеві мешканці «модифікували до сучасних потреб». Люди дуже просто вийшли зі ситуації — усунули з вертикальної стели слова «Землякам, які загинули у боротьбі з українськими буржуазними націоналістами». А прізвища тих всіх людей залишилися. Вийшло, що це ніби пам’ятник полеглим у Другій світовій війні. Але в багатьох випадках це насправді не зовсім так. У Галичині аж до початку 70-х років точилася боротьба українського підпілля та Української повстанської армії. Тому багато цих пам’яток пов’язані саме з цим періодом. Наших повстанців ховали потай, не позначаючи могил, і лише якщо були свідки чи перекази, то потім можна було ідентифікувати наші могли. А могили карателів всюди були позначені. Ї їх видавали за пам’ятки Другої світової війни. Хоча вони належать до повоєнного періоду.

У низці наших містечок і сіл такі поховання розміщені в центральній частині. Це або поховання, або імітація поховань. Бо, як ми бачили на прикладі львівського Марсового поля, далеко не під усіма плитами є поховання.

— Чому на Львівщині так зволікають з демонтажем таких пам’ятників?

— Бо до цього є двозначне ставлення багатьох місцевих священників, які вважають, що могили чіпати не можна. Мовляв, хто би там не лежав, немає значення, бо це померлі люди… Ми мали приклад в одному населеному пункті, де зійшлися всі священники церков різних конфесій, які там були, і разом вирішили, що не можна чіпати того радянського меморіалу, бо це, мовляв, поховання. Міська влада також здебільшого підтримує священників у цьому, прислухається до них, бо церква — це все-таки впливова локальна сила. Тож маємо такі наші галицькі проблеми…

— Як працюватиме комісія?

— Діяльність комісії мала би полягати в тому, щоб ми чітко ідентифікували ці пам’ятки — або віднесли їх до періоду війни, яка закінчилася 1945 року, або до радянського післявоєнного періоду. І тоді до них мав би бути зовсім інший підхід і ставлення — як до пам’яток тоталітаризму, а не як до могил. І крім того, могили у центральній частині міста — це річ неетична. Нагадаю, коли до Львова 1772 року прийшли австрійці, то Відень видав розпорядження, щоб з території міста винести всі цвинтарі на периферію, поза місто. Тоді було створено і Личаківський цвинтар, і Стрийський, і цілу низку цвинтарів, куди переносили поховання, які були у центрі Львова біля кожної церкви. Тоді проводили ексгумації і перезахоронювали останки на громадські цвинтарі. Тому зараз це був би логічний крок у вирішенні цих питань — перенесення поховань на цвинтар.

— Що мало би бути на тих місцях у центрі населених пунктів, звідки перенесуть останки з таких поховань?

— Можна створити меморіали, де буде вшановуватися пам’ять українських воїнів. Бо війна ще не закінчилася, щодня на фронті гинуть наші воїни з багатьох населених пунктів. І це треба позначати, вшановувати, щоб люди пам’ятали і шанували своїх героїв.

— Є ідея зробити Музей тоталітаризму у Жовкві, на місці, де зараз радянський монумент «Петля Нестерова». І там розмістити частину демонтованих радянських монументів.

— Ідея досить химерна, тому що ця «петля» стоїть на приватизованій ділянці. Ця земля не належить ні державі, ні місцевій громаді. Як на чиємусь приватному ґрунті робити музей? Крім того, ця бетонна споруда розміщена неподалік дороги, її видно. Чи вона там потрібна? До речі, на комісії не згадували про величезний Пагорб слави у Львові. Це теж військовий цвинтар, розміщений на території колишнього військового цвинтаря періоду Першої світової війни, який був знищений у радянський час. Про це ніхто не говорить. Це тема для обговорення фахівців. Зараз Пагорб слави справляє досить жалюгідне враження, він запущений, почав руйнуватися, бо його не доглядають. Але це не вихід із ситуації — чекати, поки там все розвалиться.

— Добре відома епопея з перейменуванням на Львівщині села Андріївки колишнього Буського району. Верховна Рада у травні 2016 року повернула їй первісну назву — Мармузовичі. Назву Андріївка село отримало 1946 року — від прізвища комуніста, першого директора сільської МТС Андреєва. Однак у селі почався опір цьому рішенню, і, кажуть, найбільше закликав до цього місцевий священник. Аргументували тим, що Андріївкою село називалося буцімто не на честь комуніста Андреєва, а на честь апостола Андрія Первозванного. Мешканці таки добилися, щоб Мармузовичі знову стали Андріївкою. Відповідне звернення прийняла у жовтні 2021 року Верховна Рада…

— Є речі, зроблені не з великого розуму… Часто місцеві громади не дуже володіють ситуацією, не знають історії свого населеного пункту. Треба, щоб втручалося і обласне керівництво, і інтелектуальні сили — їздили в села і розповідали місцевим про їхню історію. Думаю, якби у випадку з Андріївкою втрутилася обласна адміністрація, то на рівні громад до цього би прислухалися.

Схожі новини