Херсон — місто-привид

«Спершу ж, мабуть, треба побачити знамениту Чорнобаївку». Видно, що чоловік скучив за спілкуванням, тож ладен нам показати кожен закуток.

Минулого разу разом із військовими ми доїхали з Миколаєва тільки до Шевченкового. Там починалася сіра зона. Зараз вільно (але обережно, бо узбіччя заміновані) можна проїхати Шевченкове, Посад-Покровське (знищене практично повністю), Чорнобаївку і заїхати у Херсон.

Минає місяць з моменту визволення міста.

Слухняно розвертаю авто на Чорнобаївку.

«Тут була військова частина, — показує Олександр на руїни, — наша, вертолітна. Он вони, до речі, стоять (видно згорілі корпуси). Наш контингент в Ліберії - це все літаки звідси були».

«Аеропорт, який заробив дуже багато. Тут же в Херсон компанія-лоукост „Візейр“ зайшла, планували свій головний офіс в Україні розмістити саме тут, у Херсонському аеропорту».

Чорні смуги болота, глибокі рови, смердюча спалена ворожа техніка і поламані дерева — «русскій мір» занапастив все довкола.

«Вони з Чорнобаївки планували зробити основний авіаційний логістичний центр, навезли гелікоптерів… У них гелікоптерів було дуже багато! Планували і літаки перекинути. 26 чи 28 разів сюди прилітало…»

З полегшенням проїжджаю шлагбаум колишнього летовища, щоб повернутися в місто. Я пам’ятаю Херсон як місто моїх друзів, обходили його разом добряче. Зараз впізнаю тільки стелу, знову перефарбовану в українські кольори.

«А це наші хаймерсами роздовбали!» — гордо показує на руїну при в'їзді Олександр. Там окупанти квартирували.

Руйнування вражає. При цьому розумію, що у мене з’являється категорія знищень, яких не шкода. Такі ми ще кілька разів побачимо у Херсоні. Точні влучення наших не можуть не радувати — західна зброя в умілих руках. Ще раз з приємністю озираюся на роботу хаймерса.

В Херсоні черги — це нормально

Їхати Херсоном дивно — порожньо.

У місті до вторгнення жило понад 320 тисяч люду. Зараз, каже Олександр, не більше сімдесяти. Багато хто не міг, хтось не хотів виїхати. Багато з тих, хто планував залишатися, за місяць-два таки виїжджали. Тому що запаси закінчилися, заробітків немає. Чудом виривалися з окупації.

«Я би в принципі міг виїхати, — ділиться своєю історією чоловік, — але я не хотів. Чому я маю виїжджати зі свого рідного міста?! Про виїхати — навіть не думав. А коли міг думати, вже не було можливості. Я вірив. Хоча руки опускалися іноді».

Олександр живе у Херсоні з 1994-го. Приїхав після інституту, працював лікарем, потім залишив медицину, зайнявся бізнесом.

«Всі 9 місяців я нікуди з Херсона не виїжджав. Сидів переважно вдома. Ці 9 місяців були, мабуть, найтяжчими у моєму житті і, мабуть, в житті кожної людини тут.

9 місяців пекла було, справжнього пекла! Воно йде — а ти не знаєш, що в нього у голові. Знаєте, я жодного нормального не бачив — вони завжди ходили злі і голодні. Бомжі бомжами!

Як «строїли» «русскій мір»? Спочатку зайшла армія. Ті грабували все підряд. Зламували магазини, шукали випивку. Лізли в автосалони — хто не встиг машини вивезти, вони потім на цих машинах роз'їжджали, на «Тойотах», з літерами «Z»…

Їздили танки, БТР-и… Стріляли по будинках. Дуже багато було таких, що російською ледве говорили. Багато «ЛНР-івців» «ДНР-івців». «ЛНР-івці» були найжорстокішими.

Потім десь за місяць вони всю важку військову техніку з міста вивели. І заїхали «Росгвардія» і ФСБ-шники. Ті, з одного боку, намагалися завоювати лояльність населення, з іншого — погрожували. «Ви здєсь всє такіє зажратиє! Ви так хорошо живьотє!» Як тільки людина проявляла свою проукраїнську позицію — зникала".

«Перевіряли! От до тебе підходить людина з автоматом. І каже: „Тєлєфон сюда! Бистро!“ І що ти йому — не даси? Найтяжче було навіть не в плані матеріальному, а в психологічному».

Тим часом увагу привертають обдерті бігборди. На деяких ще можна зрозуміти зміст — гасла про братерство, реклама російського банку, заклики отримувати російське громадянство.

«Чимало росіян почали перевозити сюди уже сім'ї, заселялися в квартири, з яких люди виїхали…».

«ФСБ-шники намагалися задобрити населення. Було, я біжу вранці - я люблю вранці побігати — і тут стоїть російський військовий: «Здравствуйтє! Ви занімаєтєсь спортом! Ето хорошо!..» Мабуть, це їхні ФСБ-шні установки, як робити населення лояльним.

Люди є люди. А голод є голод

«Додому до мене зайшли на поріг тільки, перевірили документи. Запитали: «Почєму ви нє получаєте російскій паспорт?» Ну я вдав із себе дурника, кажу: «Знаєте, зараз такий час, не знаю, що робити…».

«Нє забудьтє, давайтє оформляйтє російскоє гражданство!»

«Пенсіонерам стали пенсії виплачувати по 10 000 рублів, навіть додому приносили. Роздавали гуманітарку — їхні консерви „Килька“ мали термін придатності до 2015 року. Спочатку ніхто не брав. Але… люди є люди. А голод є голод».

Олександр каже їхати у Таврійський район, там багато п’ятиповерхівок було обстріляно у лютому — є і свіжі влучення.

«Тут була промислова база, — показує дорогою, — тут окупанти і техніку розміщали, і жили. Школа міліції - там також жили. Ось інфекційна лікарня. В Херсоні при них був спалах коронавірусу.

Це Херсонська ТЕЦ, котра, кажуть, замінована — опалення в Херсоні також нема".

На деяких автозаправках у Херсоні досі висять ціни в рублях.

«Вони намагалися тут вкорінитися, — пояснює Олександр, — змушували підприємців усе за російськими законами оформляти. Не вдалося. Намагалися витіснити гривню — теж нічого не вийшло! Ввели грабіжницький курс до гривні. Спершу курс рубля до гривні був 1 до 5, потім 1 до 25-ти, потім хотіли 1 до 1, але не встигли, — чоловік гордий з того, як місто чинило опір окупантам у всьому, де могло.

Ми рухаємося порожніми вулицями. Видно тільки черги — люди стоять групками по гуманітарку, по воду, біля підзарядок.

«Взагалі - як люди виживали? — продовжує свою розповідь херсонець. — Прибутків ніяких не було. Рятувало те, що Херсонщина — сільськогосподарський край. Мешканці передмість привозили городину. Вгадайте, які в нас були ціни улітку? — Кілограм помідорів цього літа в місті коштував 5 гривень, виноград — до 10 грн».

Натомість злетіли ціни на товари і ліки — звичайний шампунь, який коштував 60−80 гривень, став коштувати 800 гривень, тюбик зубної пасти — 300 гривень. Анальгін при окупантах коштував 180 гривень!

«Не уявляєте, яке жахливе там все (товари)! — з огидою каже Олександр. — Я завжди казав: все, що пов’язане з росією — повне лайно!»

Місто оживає і потерпає від обстрілів

Після визволення місто 24 дні залишалося без світла і води. Окупанти перед виходом знеструмили місто.

«Танками валили електроопори, знищували все. Звісно, світло пропало — води не стало. Воду з Дніпра брали. А тут не було газу, все на електриці. І люди готували їсти у дворах, багаття розпалювали, — розповідає чоловік про життя в окупації. — Зараз світло відновили практично в усьому місті, привозять воду. А росіяни посилюють обстріли і нищать інфраструктуру».

У Таврійському ми зупинилися на ніч у порожній квартирі знайомих. Опалення нема. Найбільше тут потерпав від холоду папуга Рома, який сидить у клітці, накритій ковдрами. Коли з’являється світло, Ромі включають невеликий обігрівач. До тропіків далеко, але кімната з Ромою — більш-менш тепле місце у квартирі.

Униз від Таврійського — Антонівський міст. Два прольоти мосту повністю відсутні.

Гучно гупає. «Та то наші насипають! Повірте, я всі звуки вибухів знаю», — заспокоює Олександр. Херсонець від початку війни ще сам тут не був, з цікавістю приглядається до покинутої окупантами посеред мосту пральної машинки. Охоче позує.

«24 ввечері вони були біля Антонівського мосту. Для мене це було шоком — як таке могло бути?! Я знав, що в Каланчаку наша велика військова частина, де наша армія? Над містом літали літаки, гелікоптери. Було повне нерозуміння, що відбувається», — згадує чоловік початок вторгнення.

Вибухи повторюються, чути відлуння на обох берегах.

• «А це теж наші. Тут раніше був обласний військкомат. Окупанти тут жили, наші довбанули», — продовжує екскурсію Олександр.
• «Тут інтернат дитячий — вони тут теж жили…»
• «Обласний апеляційний суд, також наші бомбанули — якраз коли у них там засідання було».
• «Оце от обласна телекомпанія „Скіфія“, яка згоріла. От тут була телевежа — оно вона повалена».
• «Оце дитяча юнацька спортивна школа. Вони дітей звідси виселили і жили тут. От у цій будівлі, 5-поверховій».
• «Обласне СБУ… Це наші вже підірвали, не могли розмінувати».
• «Готель „Фрегат“ — сюди завезли вчителів з Росії, щоб херсонських дітей вчили».

Вузькими вуличками пробираємося у двори. Поміж звичайних кількаповерхівок — відділок поліції. Окупанти влаштували у ньому катівню. Згадую, що за інформацією уповноваженого Верховної Ради з прав людини, на визволеній частині Херсонщини виявлено 10 катівень. З них чотири — у самому Херсоні. У одній з них знайшли окрему «дитячу кімнату», де утримували неповнолітніх.
Страшно подумати, що могли бачити і чути люди з сусідніх будинків.

«Біля цього АТБ після звільнення черги були величезні, щоб тільки зайти туди — показує на приміщення, щільно оббите фанерою. росіяни обстріляли з мінометів, я проїжджав — дивлюся, убита жінка лежить».

Зараз у Херсоні через обстріли знову хвиля виїздів. Найбільше потерпають райони над Дніпром. Але і Пункти незламності із площі Незалежності вимушено перенесли — долітає і в центр.

«росіяни за місяць, перш ніж їх звідси погнали, розгорнули тут кампанії. Мовляв, ви для України всі зрадники. Казали, що прийде українська армія і будуть усіх судити, садити в тюрми, тому що не виїхали (з-під окупації, — ред.)», — згадує Олександр.

Інші херсонці нам розказали, що окупанти закидали людей есемесками: кожні п’ятнадцять хвилин присилали повідомлення із закликами покидати Херсон і лякали неминучою розправою від української влади.

«Знаєте, коли зайшли наші, я стільки українських прапорів не бачив! Наскільки Херсон виявився українським містом! Я навіть не очікував. Була сволота, звісно, але менше, ніж я думав».

Олександр розповідає як обіймав українських військових і не приховує сліз.

Олександр з піднесенням розповідає як росіяни втікали.

«Одразу машин стільки повиїжджало! Було ніби у фільмі якомусь фантастичному: ти ідеш вулицею, стоїть (у заторах) ціле місто. А на вулицях — ані душі!». Окупанти вивезли пам’ятники Суворову, Ушакову, Потьомкіну. А ось тут, у цій церкві, були мощі Потьомкіна, вони їх теж вивезли."Менше роботи лишилося!" - сміється.

На постаменті Потьомкіну таке ж трафаретне зображення Залужного як в аеропорту.

«Оце стадіон. Оце от кіноконцертний зал «Ювілейний», тут вони зробили центр партії «Єдиної Росії». І гуманітарку тут роздавали. Нещодавно обстріляли «Градами».

Біля вирви збираються херсонці, роздивляються. Питаю, що страшніше — обстріли чи окупація. Всі як один крутять головами — не обстріли, точно.

«В окупації однозначно страшніше, ніж зараз, коли стріляють. Живеш і не знаєш, навіщо ти живеш, ніяких планів не можеш побудувати. Коли обстрілюють — це зрозуміло. А так ніби обстрілів немає, але засинаєш з важким серцем, встаєш вранці з важким серцем. І весь день ходиш з важким серцем. І так 9 місяців», — так само каже Олександр.

Після визволення Херсона Олександр згадав про свій фах медика і подав документи в ЗСУ.

«Побачивши це все, ці звірства, я їх готовий голими руками душити!».

«Мені боляче ходити по Херсону і бачити порожнє пограбоване місто. Це було боляче і при них, боляче і зараз. Дуже боляче».

Олена БОНДАРЕНКО