Передплата 2024 «Добра кухня»

Херсон — місто-привид

Так каже про своє рідне місто Олександр Мінаков. Він зустрічає нас на покинутій заправці біля покинутої автостанції. І обіцяє провести екскурсію містом

Нещодавній обстріл міста Херсон. Фото автора
Нещодавній обстріл міста Херсон. Фото автора

«Спершу ж, мабуть, треба побачити знамениту Чорнобаївку». Видно, що чоловік скучив за спілкуванням, тож ладен нам показати кожен закуток.

Минулого разу разом із військовими ми доїхали з Миколаєва тільки до Шевченкового. Там починалася сіра зона. Зараз вільно (але обережно, бо узбіччя заміновані) можна проїхати Шевченкове, Посад-Покровське (знищене практично повністю), Чорнобаївку і заїхати у Херсон.

Минає місяць з моменту визволення міста.

Слухняно розвертаю авто на Чорнобаївку.

«Тут була військова частина, — показує Олександр на руїни, — наша, вертолітна. Он вони, до речі, стоять (видно згорілі корпуси). Наш контингент в Ліберії - це все літаки звідси були».

«Аеропорт, який заробив дуже багато. Тут же в Херсон компанія-лоукост „Візейр“ зайшла, планували свій головний офіс в Україні розмістити саме тут, у Херсонському аеропорту».

Чорні смуги болота, глибокі рови, смердюча спалена ворожа техніка і поламані дерева — «русскій мір» занапастив все довкола.

«Вони з Чорнобаївки планували зробити основний авіаційний логістичний центр, навезли гелікоптерів… У них гелікоптерів було дуже багато! Планували і літаки перекинути. 26 чи 28 разів сюди прилітало…»

З полегшенням проїжджаю шлагбаум колишнього летовища, щоб повернутися в місто. Я пам’ятаю Херсон як місто моїх друзів, обходили його разом добряче. Зараз впізнаю тільки стелу, знову перефарбовану в українські кольори.

«А це наші хаймерсами роздовбали!» — гордо показує на руїну при в'їзді Олександр. Там окупанти квартирували.

Руйнування вражає. При цьому розумію, що у мене з’являється категорія знищень, яких не шкода. Такі ми ще кілька разів побачимо у Херсоні. Точні влучення наших не можуть не радувати — західна зброя в умілих руках. Ще раз з приємністю озираюся на роботу хаймерса.

В Херсоні черги — це нормально

Їхати Херсоном дивно — порожньо.

У місті до вторгнення жило понад 320 тисяч люду. Зараз, каже Олександр, не більше сімдесяти. Багато хто не міг, хтось не хотів виїхати. Багато з тих, хто планував залишатися, за місяць-два таки виїжджали. Тому що запаси закінчилися, заробітків немає. Чудом виривалися з окупації.

«Я би в принципі міг виїхати, — ділиться своєю історією чоловік, — але я не хотів. Чому я маю виїжджати зі свого рідного міста?! Про виїхати — навіть не думав. А коли міг думати, вже не було можливості. Я вірив. Хоча руки опускалися іноді».

Олександр живе у Херсоні з 1994-го. Приїхав після інституту, працював лікарем, потім залишив медицину, зайнявся бізнесом.

«Всі 9 місяців я нікуди з Херсона не виїжджав. Сидів переважно вдома. Ці 9 місяців були, мабуть, найтяжчими у моєму житті і, мабуть, в житті кожної людини тут.

9 місяців пекла було, справжнього пекла! Воно йде — а ти не знаєш, що в нього у голові. Знаєте, я жодного нормального не бачив — вони завжди ходили злі і голодні. Бомжі бомжами!

Як «строїли» «русскій мір»? Спочатку зайшла армія. Ті грабували все підряд. Зламували магазини, шукали випивку. Лізли в автосалони — хто не встиг машини вивезти, вони потім на цих машинах роз'їжджали, на «Тойотах», з літерами «Z»…

Їздили танки, БТР-и… Стріляли по будинках. Дуже багато було таких, що російською ледве говорили. Багато «ЛНР-івців» «ДНР-івців». «ЛНР-івці» були найжорстокішими.

Потім десь за місяць вони всю важку військову техніку з міста вивели. І заїхали «Росгвардія» і ФСБ-шники. Ті, з одного боку, намагалися завоювати лояльність населення, з іншого — погрожували. «Ви здєсь всє такіє зажратиє! Ви так хорошо живьотє!» Як тільки людина проявляла свою проукраїнську позицію — зникала".

«Перевіряли! От до тебе підходить людина з автоматом. І каже: „Тєлєфон сюда! Бистро!“ І що ти йому — не даси? Найтяжче було навіть не в плані матеріальному, а в психологічному».

Тим часом увагу привертають обдерті бігборди. На деяких ще можна зрозуміти зміст — гасла про братерство, реклама російського банку, заклики отримувати російське громадянство.

«Чимало росіян почали перевозити сюди уже сім'ї, заселялися в квартири, з яких люди виїхали…».

«ФСБ-шники намагалися задобрити населення. Було, я біжу вранці - я люблю вранці побігати — і тут стоїть російський військовий: «Здравствуйтє! Ви занімаєтєсь спортом! Ето хорошо!..» Мабуть, це їхні ФСБ-шні установки, як робити населення лояльним.

Люди є люди. А голод є голод

«Додому до мене зайшли на поріг тільки, перевірили документи. Запитали: «Почєму ви нє получаєте російскій паспорт?» Ну я вдав із себе дурника, кажу: «Знаєте, зараз такий час, не знаю, що робити…».

«Нє забудьтє, давайтє оформляйтє російскоє гражданство!»

«Пенсіонерам стали пенсії виплачувати по 10 000 рублів, навіть додому приносили. Роздавали гуманітарку — їхні консерви „Килька“ мали термін придатності до 2015 року. Спочатку ніхто не брав. Але… люди є люди. А голод є голод».

Олександр каже їхати у Таврійський район, там багато п’ятиповерхівок було обстріляно у лютому — є і свіжі влучення.

«Тут була промислова база, — показує дорогою, — тут окупанти і техніку розміщали, і жили. Школа міліції - там також жили. Ось інфекційна лікарня. В Херсоні при них був спалах коронавірусу.

Це Херсонська ТЕЦ, котра, кажуть, замінована — опалення в Херсоні також нема".

На деяких автозаправках у Херсоні досі висять ціни в рублях.

«Вони намагалися тут вкорінитися, — пояснює Олександр, — змушували підприємців усе за російськими законами оформляти. Не вдалося. Намагалися витіснити гривню — теж нічого не вийшло! Ввели грабіжницький курс до гривні. Спершу курс рубля до гривні був 1 до 5, потім 1 до 25-ти, потім хотіли 1 до 1, але не встигли, — чоловік гордий з того, як місто чинило опір окупантам у всьому, де могло.

Ми рухаємося порожніми вулицями. Видно тільки черги — люди стоять групками по гуманітарку, по воду, біля підзарядок.

«Взагалі - як люди виживали? — продовжує свою розповідь херсонець. — Прибутків ніяких не було. Рятувало те, що Херсонщина — сільськогосподарський край. Мешканці передмість привозили городину. Вгадайте, які в нас були ціни улітку? — Кілограм помідорів цього літа в місті коштував 5 гривень, виноград — до 10 грн».

Натомість злетіли ціни на товари і ліки — звичайний шампунь, який коштував 60−80 гривень, став коштувати 800 гривень, тюбик зубної пасти — 300 гривень. Анальгін при окупантах коштував 180 гривень!

«Не уявляєте, яке жахливе там все (товари)! — з огидою каже Олександр. — Я завжди казав: все, що пов’язане з росією — повне лайно!»

Місто оживає і потерпає від обстрілів

Після визволення місто 24 дні залишалося без світла і води. Окупанти перед виходом знеструмили місто.

«Танками валили електроопори, знищували все. Звісно, світло пропало — води не стало. Воду з Дніпра брали. А тут не було газу, все на електриці. І люди готували їсти у дворах, багаття розпалювали, — розповідає чоловік про життя в окупації. — Зараз світло відновили практично в усьому місті, привозять воду. А росіяни посилюють обстріли і нищать інфраструктуру».

У Таврійському ми зупинилися на ніч у порожній квартирі знайомих. Опалення нема. Найбільше тут потерпав від холоду папуга Рома, який сидить у клітці, накритій ковдрами. Коли з’являється світло, Ромі включають невеликий обігрівач. До тропіків далеко, але кімната з Ромою — більш-менш тепле місце у квартирі.

Униз від Таврійського — Антонівський міст. Два прольоти мосту повністю відсутні.

Гучно гупає. «Та то наші насипають! Повірте, я всі звуки вибухів знаю», — заспокоює Олександр. Херсонець від початку війни ще сам тут не був, з цікавістю приглядається до покинутої окупантами посеред мосту пральної машинки. Охоче позує.

«24 ввечері вони були біля Антонівського мосту. Для мене це було шоком — як таке могло бути?! Я знав, що в Каланчаку наша велика військова частина, де наша армія? Над містом літали літаки, гелікоптери. Було повне нерозуміння, що відбувається», — згадує чоловік початок вторгнення.

Вибухи повторюються, чути відлуння на обох берегах.

  • «А це теж наші. Тут раніше був обласний військкомат. Окупанти тут жили, наші довбанули», — продовжує екскурсію Олександр.
  • «Тут інтернат дитячий — вони тут теж жили…»
  • «Обласний апеляційний суд, також наші бомбанули — якраз коли у них там засідання було».
  • «Оце от обласна телекомпанія „Скіфія“, яка згоріла. От тут була телевежа — оно вона повалена».
  • «Оце дитяча юнацька спортивна школа. Вони дітей звідси виселили і жили тут. От у цій будівлі, 5-поверховій».
  • «Обласне СБУ… Це наші вже підірвали, не могли розмінувати».
  • «Готель „Фрегат“ — сюди завезли вчителів з Росії, щоб херсонських дітей вчили».

Вузькими вуличками пробираємося у двори. Поміж звичайних кількаповерхівок — відділок поліції. Окупанти влаштували у ньому катівню. Згадую, що за інформацією уповноваженого Верховної Ради з прав людини, на визволеній частині Херсонщини виявлено 10 катівень. З них чотири — у самому Херсоні. У одній з них знайшли окрему «дитячу кімнату», де утримували неповнолітніх.
Страшно подумати, що могли бачити і чути люди з сусідніх будинків.

«Біля цього АТБ після звільнення черги були величезні, щоб тільки зайти туди — показує на приміщення, щільно оббите фанерою. росіяни обстріляли з мінометів, я проїжджав — дивлюся, убита жінка лежить».

Зараз у Херсоні через обстріли знову хвиля виїздів. Найбільше потерпають райони над Дніпром. Але і Пункти незламності із площі Незалежності вимушено перенесли — долітає і в центр.

«росіяни за місяць, перш ніж їх звідси погнали, розгорнули тут кампанії. Мовляв, ви для України всі зрадники. Казали, що прийде українська армія і будуть усіх судити, садити в тюрми, тому що не виїхали (з-під окупації, — ред.)», — згадує Олександр.

Інші херсонці нам розказали, що окупанти закидали людей есемесками: кожні п’ятнадцять хвилин присилали повідомлення із закликами покидати Херсон і лякали неминучою розправою від української влади.

«Знаєте, коли зайшли наші, я стільки українських прапорів не бачив! Наскільки Херсон виявився українським містом! Я навіть не очікував. Була сволота, звісно, але менше, ніж я думав».

Олександр розповідає як обіймав українських військових і не приховує сліз.

Олександр з піднесенням розповідає як росіяни втікали.

«Одразу машин стільки повиїжджало! Було ніби у фільмі якомусь фантастичному: ти ідеш вулицею, стоїть (у заторах) ціле місто. А на вулицях — ані душі!». Окупанти вивезли пам’ятники Суворову, Ушакову, Потьомкіну. А ось тут, у цій церкві, були мощі Потьомкіна, вони їх теж вивезли."Менше роботи лишилося!" - сміється.

На постаменті Потьомкіну таке ж трафаретне зображення Залужного як в аеропорту.

«Оце стадіон. Оце от кіноконцертний зал «Ювілейний», тут вони зробили центр партії «Єдиної Росії». І гуманітарку тут роздавали. Нещодавно обстріляли «Градами».

Біля вирви збираються херсонці, роздивляються. Питаю, що страшніше — обстріли чи окупація. Всі як один крутять головами — не обстріли, точно.

«В окупації однозначно страшніше, ніж зараз, коли стріляють. Живеш і не знаєш, навіщо ти живеш, ніяких планів не можеш побудувати. Коли обстрілюють — це зрозуміло. А так ніби обстрілів немає, але засинаєш з важким серцем, встаєш вранці з важким серцем. І весь день ходиш з важким серцем. І так 9 місяців», — так само каже Олександр.

Після визволення Херсона Олександр згадав про свій фах медика і подав документи в ЗСУ.

«Побачивши це все, ці звірства, я їх готовий голими руками душити!».

«Мені боляче ходити по Херсону і бачити порожнє пограбоване місто. Це було боляче і при них, боляче і зараз. Дуже боляче».

Олена БОНДАРЕНКО

Схожі новини