Передплата 2024 «Добра кухня»

«В окупації мене рятувала кулькова ручка»

Художниця з Херсона створила унікальну серію портретів «Старі і діти»

Фото Тамари КАЧАЛЕНКО
Фото Тамари КАЧАЛЕНКО

Давніше у соцмережах побачила інформацію про дівчину, яка під час окупації Херсона, ховаючись від бомбардувань, кульковою ручкою малювала портрети. Хотіла її розшукати, але завжди щось заважало це зробити. А днем раніше отримала електронного листа, у якому окремим файлом було вкладено знімки портретів авторства талановитої художниці Тамари Качаленко, яка працює під творчим псевдонімом Віта Блек.

Тамара народилася у Херсоні. У цьому теплому сонячному місті ходила до школи і відвідувала різні гуртки. Малювала дівчина з дитинства — скільки себе пам’ятає. Каже, що любов до малювання успадкувала від дідуся, який не лише був талановитим художником-самоуком, а й гарно шив. Одне слово, був майстром на всі руки.

Навіть попри те, що після школи вступила до музичного училища, малювання для Тамари залишалося мрією і сенсом життя. Тож після закінчення музичного закладу стала студенткою факультету «Образотворче мистецтво» Херсонського державного університету.

Тоді здавалося, що так буде завжди — можна буде творити і насолоджуватися життям та власними роботами. Але плани перекреслила повномасштабна війна, яка застала дівчину у Херсоні.

— Ми з мамою всю окупацію прожили у нашому рідному місті, — каже Тамара. — Але я щосекунди вірила у те, що українські захисники звільнять Херсон. Сама тепер дивуюся, як вижили в окупації. Було небезпечно виїжджати, ще небезпечніше було залишатися. Мене рятувало малювання. Брала кулькову ручку, аркуш паперу і малювала. Це був такий релакс під обстрілами. Чому кулькова ручка? Бо саме така ручка найкраще може передати настрій сьогодення. Ручка з чорним стержнем більше підходить до теперішнього часу — штрихи виходять більш жорсткіші. Окрім того, ручка — мобільний інструмент, чого не можу сказати про фарби, які потребують води.

— Як довго працюєте над створення одного портрета?

— Від шести до восьми годин. Усе залежить від складності роботи. Знаєте, взагалі малювати кульковою ручкою портрети я почала до початку повномасштабного вторгнення. Приїжджала до Львова — мріяла вступити до аспірантури у Львівську Національну академію мистецтв. Війна завадила цьому. До вступу я серйозно готувалася — робила серію «Гуцулів». Цілий рік просто марила Львовом. Зустрілася з митцем Володимиром Сидоренком, він мені подарував капелюха, яким я дуже дорожу. У Херсон поверталася така окрилена. Тоді ще був живий дідусь. «Заразила» Львовом вдома і маму, і дідуся. У Львові така атмосфера, а яка архітектура! Я цілими днями розповідала своїм рідним, який неймовірний Львів. Ми планували продати будинок і перебратися до Львова. Але війна поламала мої плани.

— Ці люди, які на портретах, — ті, хто рятував своє життя разом з вами у бомбосховищі?

— Ні. Це моделі з Інтернету. Брала за основу фотографію і з неї змальовувала портрет.

— Скільки ручок потрібно для однієї роботи?

— Якщо мало штриховки, достатньо однієї пасти. Якщо робота складна, то дві і навіть три.

— Чи схиляли вас рашисти перейти на їхній бік?

— Знаєте, як тільки почалося повномасштабне вторгнення, у соцмережах (поки був інтернет) було багато порад, як діяти у тій чи іншій ситуації. Я собі одну з них добре запам’ятала: «Намагайтеся не зустрічатися з рашистами». Так, ми бачили, як проїжджають їхні машини з відповідними «зетками», намагалися не потрапляти їм на очі. Перші тижні взагалі з дому намагалися не виходити. Точніше, з підвалу. Були дуже налякані. Вже на третій-четвертий тиждень я, коли вийшла на вулицю, бачила, як вони з автоматами зиркали по людях. Так, було дуже небезпечно, але ми старалися не дивитися навіть в той бік. Я забігла поруч у невеликий магазинчик, а там, окрім кільки і хліба, більше нічого не було.

— Чому не намагалися виїхати з Херсона?

— Бажання було дуже сильне, але не було можливості. Це було дуже небезпечно. Ми трималися, вірили, що ЗСУ звільнять Херсон…

Схожі новини