…Плюс війна з холодом, темрявою
Як виграти її у ворога — розмірковує експерт із міжнародних енергетичних та безпекових відносин Михайло Гончар
Крім збройної агресії, росія веде проти України війну енергетичну. Знищено понад 40% інфраструктурних об'єктів, які давали у наші домівки та на підприємства світло, тепло, воду, забезпечували роботу електротранспорту, зв’язку, ліфтів, Інтернету. З кожним новим ракетним ударом росіян відсоток руйнувань росте. росія тепер б'є і по наших газових об'єктах. Так виглядає, що путін прагне заморозити українців, погрузити у темряву, цілком паралізувати наше життя…
Як за таких умов українцям вистояти? Розмова про це із президентом Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» Михайлом Гончаром, провідним фахівцем з енергетичних питань.
— Як нам вистояти? Цими днями на сайті Державного агентства з енергоефективності та енергозбереження з’явилася розроблена низкою фахівців галузі методичка, як слід діяти, як вижити за нинішніх складних обставин, — каже пан Михайло. — Там є рекомендації, що треба робити мерам міст і містечок, членам об'єднань багатоповерхових будинків, житлово-комунальних управлінь, власникам домогосподарств для проходження осінньо-зимового періоду 2022−2023 р.р., систематизовано набір інструментів, рецептів, як мовиться, на всі випадки життя. Рекомендую читачам ознайомитися із цими порадами.
— Чи є у нас альтернативні джерела, шляхи поповнення електричної, теплової енергії? Де знайти нам цей ресурс зараз — крім того, що утеплювати вікна-двері, згадати про кожухи?..
— Найбільш адекватну відповідь на це питання дав мер Івано-Франківська Руслан Марцінків. Він закликав жителів свого міста віднайти собі тимчасовий прихисток у селі, де є дрова, вода. Там, навіть якщо електроенергії певний час не буде, можна вижити. Та й продовольча проблема у селі вирішується простіше, ніж у місті - особливо за умов, коли можуть виникнути певні збої із постачанням продуктів у мережі супермаркетів.
Найбільш складно цієї зими буде саме жителям міст, мешканцям багатоквартирних будинків — бо генератор, буржуйку на надцятий поверх не потягнеш, до того ж, це ще й небезпечно з огляду на ймовірність виникнення пожеж.
З цієї точки зору, село виручає. У більшості містян є родичі у селах, вони можуть їм допомогти. Хоча треба мати на увазі, що не у всіх селах достатньо альтернативного палива. Одна справа — Волинь, Чернігівщина, карпатський регіон, де багато лісів. А от для жителів степових районів з паливом на зиму важче…
— Чи не спричинить ймовірний енергетичний колапс масовий виїзд міського населення у села?
— Не думаю, що це станеться. Питання енергозабезпечення, звичайно, чутливе, але у кожному місті його вирішуватимуть по-різному. Поки працюватиме та чи інша ТЕЦ, тепло і електрика будуть. Такого, що все зникне відразу всюди, бути не може. Скажімо, удари росіян 11 вересня по Харківській ТЕЦ призвели до наслідків для харків'ян, а не для України загалом. Так само на початковому етапі вторгнення було знищено Чернігівську ТЕЦ — але це не вплинуло на забезпечення теплом всіх українців.
Не виключаю у зимовий період масових від'їздів з міст, у тому числі - потоку наших громадян за кордон. Але не думаю, що в один момент виїдуть мільйони людей.
— Чи може енергетична блокада змусити українське керівництво піти на переговори з путіним?
— Думаю, що ні. Дії росії були прогнозованими. Удари по енергетичній інфраструктурі розпочалися не 15 листопада, не 10 жовтня і не 11 вересня. Спочатку агресор нищив ту інфраструктуру, яка забезпечувала пальним Збройні сили, транспорт, соціальну сферу. Потім було знищено нашу нафтопереробну промисловість — Кременчуцький, Шебелинський заводи. Цілком прогнозовано було те, що ворог приберіг удари по енергоструктурі на початок опалювального сезону — з тим, щоб українці, мовляв, не встигли її відремонтувати. Чекали настання холодів, от і взялися за «роботу».
— Як повинен протидіяти цьому різновиду геноциду цивілізований світ? Як не програти у цій енергетичній війні росії?
— Крім очевидних речей, які мали би були зроблені цивілізованим світом — постачання у більших обсягах засобів протиповітряної оборони, про що Україна просила цивілізований світ ще навесні - нам необхідні засоби для адекватного ураження такої ж інфраструктури на території росії. Це те, у чому нас обмежували й обмежують далі. І ми бачимо наслідки. росія відчуває свою безкарність, думає, що за її злочини їй нічого не буде, що в України немає засобів, які ударили би по її підстанціях — скажімо, знеструмили частину москви.
А щодо реакції Заходу. Там традиційно «засуджують», «висловлюють занепокоєння». Але кремль ніяких наслідків не відчуває. Хіба що з’явиться черговий список із надцяти прізвищ та назв компаній, на які накладуть санкції. Але для кремля це не сильно чутливо.
Для нас життєво актуально — забезпечити безполітну зону, принаймні над західною частиною України, де розташовано важливі об'єкти критичної енергетичної інфраструктури. Я вже не кажу про те, що «витвережуючою» для кремля дією стало б те, про що свого часу говорив американський генерал Бен Ходжес, оцінюючи можливі дії Заходу у тому випадку, якщо росія застосує тактичну ядерну зброю. Ходжес сказав слушну річ — про те, що повинні би бути уражені російські кораблі у басейні Чорного моря. Це мало би стати превентивною дією наших західних партнерів, першою чергою — Сполучених Штатів, зі знищення носіїв крилатих ракет, з допомогою яких росія завдає удари по критичній енергетичній і цивільній інфраструктурах України. На відміну від літаків стратегічної авіації, яка робить пуски ракет по Україні, знаходячись у глибині росії, у районі Каспію, Волги — кораблі Чорноморського флоту рф перебувають у зоні ураження крилатими ракетами кораблів 6-го флоту США, який постійно знаходиться у Середземному морі.
Якби ці дії було зроблено, і саме під приводом виконання своєрідної гуманітарної задачі із захисту цивільного населення України від варварських дій збройних сил росії, то це загальмувало би, зупинило би агресора. На жаль, поки що ніхто із західного політикуму не хоче це робити — під хибним приводом «щоб не допустити ескалації». Ескалація вже відбувається. Її здійснює росія. Бо не бачить серйозних перешкод для того, щоб зупинитися. Теперішня західна реакція її не зупиняє.