“Реакція західних партнерів на призначення Генпрокурором Симоненка буде негативною”

Пізно ввечері 17 липня з’явився сенсаційний указ президента України Володимира Зеленського про відсторонення Ірини Венедиктової з посади Генпрокурора і про усунення Івана Баканова з крісла голови СБУ. Рішення породило лавину дискусій у суспільстві — від гарячої підтримки до подиву. Радикальний крок глави держави було сприйнято доволі неоднозначно у політичних і експертних колах. Виникло питання щодо його правомірності, так би мовити, щодо чистоти процедур.

Новині про чистку правоохоронних органів додавало інтриги те, що обидва відставники - “у дошку свої” для глави держави люди. Ексглава СБУ — друг його дитинства. Колись Зеленський заявляв, що чеснішого очільника цього органу в Україні, ніж Баканов, ще не було. Ну а Венедиктова завжди користувалася особливим покровительством Зеленського. Під час президентської кампанії була його юридичним радником, до Верховної Ради пройшла під третім номером партійного списку “Слуги народу”, очолила профільний комітет у парламенті, виконувала обов’язки директора Державного бюро розслідувань, а згодом стала Генпрокурором. Колишня невдаха (2015 року Венедиктова провалила конкурс на суддю Верховного суду) могла бути задоволена своєю кар’єрою за Зеленського. Але, як і Баканов, була скинута з вершини.

Президент обмовився про великі провали у роботі ГПУ і СБУ під час воєнних дій, про певну кількість колаборантів у рядах згаданих органів - і за це, мовляв, очільники цих структур мають відповідати. Однак, на думку оглядачів, причина “рубання з плеча” не лише у цьому. Про підводні камені гучних кадрових пертурбацій у владі розмовляємо із заслуженим юристом України, експертом з конституційного права Андрієм Магерою.

Треба було відразу звертатися до Верховної Ради

- Пане Андрію, у багатьох українців склалося враження, що усуненням Баканова і відстороненням Венедиктової президент Зеленський рішуче наводить порядок у правоохоронних органах. Чи так це?

- Ми з вами не маємо навіть десятої частини тієї інформації, якою завдяки спецслужбам володіє президент. Можливо, у нього були якісь мотиви для “оргвисновків” щодо Баканова і Венедиктової. Але, попри це, будь-яке звільнення посадової особи повинно відбуватися відповідно до Конституції. Президент має користуватися тими повноваженнями, якими наділив його Основний Закон.

Жоден інший правовий акт не може надавати президентові якихось додаткових повноважень, крім тих, які визначила Конституція.

В Основному Законі зазначено, що президент вносить у Верховну Раду подання щодо призначення і звільнення голови СБУ. А для призначення/звільнення генпрокурора президент повинен отримати від парламенту згоду. Будь-яких інших повноважень президента щодо цих високопосадовців не існує. Це означає, що посилання Володимира Зеленського на закон про запровадження воєнного стану, на Дисциплінарний статут ЗСУ, на будь-який інший законодавчий акт України (що було зроблено під час відсторонення/усунення Баканова-Венедиктової) є необґрунтованим.

Зверніть увагу: в указах президента з цього питання відсутнє будь-яке посилання на Конституцію. Це очевидний доказ того, що підстав для видання таких указів у президента не було.

- Як варто було главі державі діяти у цій ситуації?

- Іде війна, маємо воєнний стан. Очевидно, у президента є якісь причини згаданим особам не довіряти. Маючи однопартійну більшість у Верховній Раді, Володимиру Зеленському слід було негайно звернутися до голови Верховної Ради з проханням скликати засідання парламенту з цього питання. Воно вирішується протягом кількох годин.

- Нардепка Ірина Геращенко каже, що крайні кадрові рішення президента — ледь не крок до диктатури, бо законодавчий орган у цьому випадку проігнорували. Чи поділяєте таку думку?

- У своїй оцінці пані Геращенко не далека від істини. Вступаючи у 2019 році на свою посаду, складаючи у Верховній Раді присягу, президент обіцяв дотримуватися Конституції. Це обов’язок президента — бути її гарантом. А не ігнорантом…

Єдиний спосіб вийти із цієї ситуації — дотримуватися конституційних процедур, з допомогою парламенту ухвалити потрібні президенту кадрові рішення. Я зараз не кажу, добре чи погано працювали Баканов і Венедиктова - не мені аналізувати їхню діяльність. Але якщо у президента є недовіра до них, треба звертатися до Верховної Ради з проханням звільнити цих осіб і призначити інших.

Я вже мовчу про те, що йдеться про сферу політичної відповідальності президента. Саме він - а не Порошенко, Безсмертний, Смешко чи будь-який інший політик в Україні - добирав ці кандидатури…

- Головний редактор інтернет-видання “Цензор” Юрій Бутусов вважає, що усуненням Баканова-Венедиктової Зеленський сконцентрував всю повноту влади в руках керівника свого Офісу Андрія Єрмака і його заступника Олега Татарова. І що у такий спосіб розпочав свою нову виборчу кампанію…

- Не виключаю, що це може бути однією з версій кадрових рішень. Але не забуваймо: такі варіанти (концентрація влади в одних руках) в Україні не проходять. Це показав і приклад Януковича, і багатьох інших політиків. Так би мовити, воно не тулиться.

Якщо говоримо про чиїсь надмірні політичні амбіції, то вищим посадовим особам в Україні не треба забувати: ми ще не поставили синьо-жовтий прапор над кремлем. Навіть не вигнали ворога за межі України. Тож думати про якісь нові вибори в умовах війни - аморально. Це неприпустима річ! Тим і відрізняються політики від державних діячів, що перші думають про вибори, а другі — про майбутнє своєї країни.

“Єрмак у своєму кріслі - до листопада”

- Чи правда, що у перші дні повномасштабної російської агресії Баканов перебував не у Києві? Як оцінили би професійність цього високопосадовця?

- Не вважаю, що за своїми професійними якостями Баканов міг обіймати посаду голови СБУ. Це знову ж таки відповідальність президента: чому він його пропонував на цю посаду. Баканов не працював у цій сфері, у нього не було пересування службовими щаблями в спецорганах. А це дуже важливо, щоб людина розбиралася у дорученій їй справі.

А щодо того, де саме перебував Баканов на початку російського вторгнення... Про його відсутність у Києві я чув в інтерв’ю експолітика-генерала Геннадія Москаля і народного депутата Сергія Рахманіна з фракції “Голос”.

До речі, за неперевіреною інформацією, 24 лютого і самого голови Офісу президента Андрія Єрмака не було у Києві. Начебто знайшли його чомусь біля Херсона — що він там робив, ніхто не знає... Якщо Єрмак хоче когось посунути з посади голови Служби безпеки, до нього колись неминуче виникнуть ці питання.

Більше того, даю вам прогноз: пан Єрмак протримається на посаді керівника канцелярії президента максимально до листопада цього року.

- Чим це може бути спричинено?

- Імовірно, на осінніх виборах до американського Конгресу перемогу здобудуть республіканці. А вони багатьох речей у нинішній українській політиці терпіти не будуть…

- Вимагатимуть від Зеленського звільнити цього чиновника?

- Я думаю, стоятиме вимога, щоб Єрмака не було на його посаді. Оскільки у нинішній історичний момент Україна залежна від США, зокрема у фінансовій сфері, військовій, президенту Зеленському не залишиться нічого іншого, як прислухатися до цієї поради наших партнерів…

- Обов’язки Генпрокурора покладено на колишнього заступника Венедиктової Олексія Симоненка. Ця особа фігурує як негативний персонаж у багатьох журналістських розслідуваннях. Зокрема як така, що виводила з-під удару нинішнього заступника глави Офісу президента Олега Татарова у його ймовірних корупційних діяннях. Яку реакцію призначення Симоненка може викликати у наших західних партнерів, які вболівають за чистоту реформ в Україні?

- Реакція буде негативною. Але якщо хтось очікує, що прозвучить якась офіційна заява, повірте, цього не буде. На такому рівні стосунків між керівниками держав більшість домовленостей відбувається у розмовах тет-а-тет. Гадаю, питання Єрмака там теж стоятиме.

Мене дивує вперта недалекоглядність кадрових рішень Банкової, які з’являються одне за одним. Президента щоразу підставляють. Поки він не прибере Єрмака, будемо бачити багато інших необачних кроків.

- Президент нині активно виступає за призначення керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури і директора НАБУ. Але ж Зеленський обіцяв нашим західним партнерам заповнити вакансію у САП ще до кінця 2021 року? Чому тоді не квапив конкурсну комісію?

- Думаю, затяжну паузу з обранням керівника САП можна пояснити фактом наявності в оточенні президента таких одіозних персонажів, як Єрмак і Татаров, що не зацікавлені у незалежному керівникові цього органу. Мета у них була одна: мати ручного прокурора, який виконуватиме всі забаганки Офісу президента.

Спроба педалювати призначення керівника САП, якщо він буде призначений нелегітимним керівником генпрокуратури, матиме дуже погані наслідки. Таке рішення у майбутньому може бути скасовано як нелегітимне. Уявіть: якщо акт про призначення нового генпрокурора буде у Верховному суді визнано незаконним, що тоді робити з документом про призначення керівника САПу, який підпише цей нелегітимний генпрокурор? Керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури має призначати лише повністю легітимний, повноважний генеральний прокурор.

- Для внутрішньополітичного життя України які наслідки матиме нинішній “аут” Баканова-Венедиктової?

- Треба говорити про два моменти, які лежать на поверхні.

Перший. Обидві особи в силу своїх посадових обов’язків є членами Ради національної безпеки і оборони України. Під час війни “підвішувати” статус цих керівників небезпечно. В Офісі президента не варто було розпочинати цю гру.

Момент другий. Якщо президент показує всьому суспільству, що Конституцію України виконувати не обов’язково - який це буде приклад для інших громадян?

Єдиний вихід із ситуації — термінове засідання Верховної Ради для вирішення згідно із Конституцією кадрових питань. Іншого варіанта не бачу.

А тим часом…

Через годину після нашої розмови з Андрієм Магерою у пресі з’явилося повідомлення, що президент вніс у Верховну Раду подання на звільнення Івана Баканова з посади голови СБУ. Згодом глава держави вніс у Верховну Раду проєкт постанови про звільнення генерального прокурора України Ірини Венедиктової.

За даними багатьох джерел, Ірина Венедиктова вважає своє відсторонення незаконним, продовжує ходити на роботу, не допускає на своє робоче місце Олексія Симоненка. І чекає виклику у Верховну Раду для звіту про свою роботу, де, за прогнозами експертів, може розповісти щось таке, що Офісу президента не сподобається…