Гра в автокефалію

Керівництво спорідненої з російською православною церквою УПЦ (мп) створило видимість повного розриву з нею. Але й надалі підтримує зв’язок із москвою

Крім справ воєнних, інформаційне поле України стрясають неоднозначні вісті зі сфери релігійної. На цьому полі теж точиться боротьба за землі і людей, іде поєдинок світоглядів. Методи цієї війни часто такі ж гібридні, підступні, як і у територіальних зазіханнях країни-агресора. Проявом такої тактики є проведення 27 травня у Феофанії під Києвом “історичного” собору очолюваної митрополитом Онуфрієм Української православної церкви (мп). На ньому начебто проголошено цілковиту незалежність УПЦ (мп) від рпц, її самостійність під час обрання предстоятеля – начебто для його затвердження тепер не потрібна “віза” очільника московської церкви. Глава УПЦ (мп) нібито відрікається бути членом синоду рпц, з його складу буцімто виходять і всі архієреї УПЦ (мп). В Онуфрія оголосили, що беруться самі варити миро – і це мало би свідчити про автономність УПЦ (мп). А ще у цій церкві пообіцяли не поминати главу рпц Кіріла... Чи так усе насправді? Що стоїть за ухваленими рішеннями, наскільки вони щирі і чим зумовлені? Чи послужать справі єдності українського народу? На прохання “Високого Замку”, події, які сталися у Пантелеймонівському соборі, “розкладає по поличках” доктор філософських наук, професор “Острозької академії” Петро Кралюк.

Не собор, а дорадчий форум

– Навіть мені важко визначити, що це за зібрання, – каже експерт. – Його на­звали собором, але ж є певна процеду­ра його проведення, передбачена стату­том тієї ж УПЦ (мп), – її не дотрималися. Усупереч процедурі на собор не обира­ли делегатів. Приїхали представники від єпархій, дехто з учасників зборів перебу­вав на відеозв’язку. Тож виникає питання, наскільки це зібрання було легітимним, а відтак – наскільки правомірними є його рішення. У кращому випадку, могло йтися про якийсь дорадчий форум, не більше.

У постанові собору сказано про внесен­ня змін до статуту УПЦ, які передбачають її самостійність і незалежність. Однак ста­ном на вівторок, 31 травня, згадані прав­ки не опубліковано, тож ми не знаємо, чи справді йдеться про якісь зміни, невідомо, наскільки вони є радикальними.

– Деякі ЗМІ поширюють тезу, що УПЦ (мп) тепер майже автокефальна церква...

– Насправді ніякої автокефалії немає! Швидше за все, йдеться про закамуф­льовану гру в автокефалію, яка розра­хована вплинути на загал – щоб відвер­нути його увагу від переходів вірян УПЦ (мп) до Православної церкви України. І щоб зупинити цю тенденцію. Якщо про­аналізувати постанову згаданого собо­ру, то найбільшу увагу у ній приділено ПЦУ, проти неї (а не проти рпц!) спря­мовано основний удар. Війну росії про­ти України у цьому документі засуджено дуже аморфно, обтічно. Росію не назва­но агресором! У документі йдеться про те, що Україні і росії треба якось прими­ритися. У постанові не засуджено Кіріла Гундяєва – сказано лишень про про те, що собор “не погоджується” з його пози­цією. Зрештою, немає заяви про те, що УПЦ (мп) пориває зв’язок з РПЦ – хоча цю новину багато хто розтиражував.

Онуфрій і далі у фарватері російського православ’я

– Як правильно мало би бути оформлено розрив з московською церквою?

– Якби УПЦ хотіла вийти зі складу рпц, то, за процедурою, повинна була би звер­нутися з відповідним клопотанням до московського патріархату. Так, як сво­го часу це було зроблено на легітимно­му соборі 1-3 листопада 1991 року, коли Філарет керував Київською митрополією. Цього разу ніякого звернення не було. Це ж підтвердило керівництво рпц. Біль­ше того, речник УПЦ митрополит Климент (Вечеря) заявив, що ця церква й надалі перебуває у складі московського патрі­архату...

Не забуваймо і те, що митрополит Онуфрій є постійним членом синоду рпц, не вийшов з нього. То про яку автокефа­лію може йтися? Чуємо лише голі декла­рації. Більше того, Онуфрій на недільній літургії поминав Кіріла... Поминаючи ін­ших глав православних церков, предсто­ятель УПЦ (як і Кіріл) не поминав Вселен­ського патріарха, главу ПЦУ Епіфанія, тих ієрархів православних церков, які визна­ли Православну церкву України. Тобто Онуфрій і далі йде у фарватері москов­ського православ’я.

В УПЦ заявили, що розмірковують над тим, щоб відновити так зване миро­варіння. Але варіння мира не є ознакою автокефалії! Тривалий час у Києво-Пе­черській лаврі (від ХV століття до Першої світової війни) варили миро, але тоді ж Київська митрополія перебувала у складі спочатку Константинопольського, а зго­дом – московського патріархатів...

УПЦ (мп) створює видимість неза­лежності. У православ’ї немає такого поняття, як “незалежна церква”. Є ав­токефальна, автономна церква. А є про­сто екзархат тієї чи іншої церкви. У нашо­му випадку, УПЦ (яка навіть не має права автономії) була екзархатом, складовою частиною російської православної церк­ви. Такою і далі залишається.

– Для чого ж тоді був весь цей спек­такль з “автокефалією”?

– Після проголошення удаваної неза­лежності священники УПЦ на кожному кроці говоритимуть про її самостійність, заявлятимуть, що з москвою їх більше ні­чого не пов’язує. Рішення псевдособору – своєрідна методичка для духовенства московського патріархату, щоб утримати своїх парафіян у лоні цієї структури.

Цей собор показав, що в УПЦ лише на словах підтримують єднання українсько­го православ’я. У згадуваній постанові очорнюють Православну церкву України. І водночас кажуть про якийсь діалог, ви­суваючи неприйнятні вимоги.

Константинополь УПЦ не визнає

– Дехто вже почав говорити про “нову реальність в Україні – дві авто­кефальні православні церкви”...

– Та нема у нас двох таких церков! Є одна Помісна, ПЦУ, яка має Томос, тоб­то визнання Вселенського патріарха, де­яких інших православних церков. Вод­ночас з’являється інша структура, яка претендує на якусь самостійність, незро­зумілу автокефалію. Якщо УПЦ справді відійде від московського патріархату, то виникне закономірне питання: а що це за церква? Буде цілком неканонічною, не отримає визнання від Константинополь­ського патріарха. Єдиний розумний шлях для УПЦ – приєднатися до ПЦУ. В Онуф­рія робити цього не хочуть, там і далі тво­рять з ПЦУ образ ворога, розколюючи таким чином українське суспільство.

– Вам не здається, що йдеться про ще одну “спецоперацію” путіна? Ви­глядає, що недавній собор УПЦ з його рішенням про “автокефалію” було скликано за сценарієм кремля...

– Мені здається, усі ці речі було узго­джено з москвою. Погоджуюся, що ма­ємо інформаційну спецоперацію. Для “Радіо Свобода” я підготував статтю з таким же заголовком. Нічого добро­го такі маневри УПЦ (мп) українсько­му суспільству не принесуть. В Онуф­рія і далі каламутимуть воду. І, на жаль, отримують підтримку з високих кабіне­тів. Деякі провладні інфоресурси спе­ціально розкручують тезу про “неза­лежність, самостійність УПЦ”, її “майже автокефальність”. Недавно подивив­ся в телеефірі розмову між Арестови­чем і Фейгіним, де виголошували такі облудні наративи. УПЦ не є автоке­фальною церквою! Хто би що не гово­рив, вона й далі залишається частиною московського патріархату. Бачимо ін­формаційне окозамилювання, до яко­го підключилася частина релігієзнавців і журналістів.

– Вони такі наївні чи купилися?

– Може, наївні, а може – своєрідні “консерви”, які зараз розкрилися...

– Чи зупинить ця містифікація, ці ігри УПЦ (мп) у автокефалію перехід громад московського патріархату до ПЦУ?

– Переходів не так і багато (за да­ними “Лівого берега”, від 24 люто­го до ПЦУ перейшли 300 громад УПЦ. – І. Ф.). Немає критичної маси вірних УПЦ, які хотіли би влитися в ПЦУ. Пе­реходи відбуваються здебільшого у західноукраїнських і центральних об­ластях. Інша проблема: змінити кон­фесійну приналежність нелегко з юри­дичної точки зору, хоча процедуру переходів начебто спростили. А тут ще собор УПЦ підлив олійки у вогонь. Те­пер священники московського патріар­хату ще міцніше триматимуться за свої парафії, дезінформуватимуть вірян, на­зиватимуть себе патріотами...

Московські агенти в УПЦ нікуди не поділися

– А як бути з тією частиною духо­венства УПЦ, яка на окупованих тери­торіях співпрацювала з рашистами і далі допомагає їм?

– Там дещо інша ситуація. Скажімо, керівництво Кримської єпархії УПЦ зая­вило, що залишається у підпорядкуванні московського патріархату, про ніяку “са­мостійність” слухати не хочуть. Приблиз­но те саме кажуть священнослужителі на окупованих Донеччині, Луганщині. Тоб­то дали зрозуміти, що й далі перебувати­муть під крилом Москви.

– Вам не здається млявою реак­ція РПЦ на начебто вихід УПЦ (мп) з її лона? Зазвичай у Кіріла, у російській владі, коли йдеться про їхні інтереси, висловлюються більш категорично...

– Складається враження, що питан­ня “української автокефалії” так чи інак­ше погоджували з москвою. Тим більше, що на згаданому зібранні у Пантелеймо­нівському соборі був присутній проросій­ський політик Вадим Новинський, який представляє інтереси московського па­тріархату в Україні, є спонсором УПЦ. Думаю, він контролював роботу цього зібрання, знав, які рішення ухвалювати­муть на ньому. Є інформація, що на фору­мі спочатку було бажання засудити Кірі­ла. Але Новинський сказав, цього робити не можна. Тож обмежилися м’якою фор­мою про незгоду з позицією московсько­го патріарха. Як бачимо, московські аген­ти продовжують працювати в Україні. Тож надіятися на те, що церква, яку вони “па­тронують”, стане незалежною – ілюзія.

– Як “реформи” в УПЦ (мп) впли­нуть на внутрішньоукраїнські процеси в умовах війни?

– Постанова собору УПЦ трохи при­гальмує перетік вірних московського па­тріархату до ПЦУ. Це і було її основною ме­тою – зберегти себе, своє майно, кошти, вплив. Не думаю, що в УПЦ ітимуть на біль­шу конфронтацію. Тим більше, у парла­менті лежать два проєкти законів про за­борону діяльності РПЦ на теренах України. Вони є недосконалими, тож не факт, що за них проголосували б. А якби підтрима­ли, невідомо, чи виконуватимуть ці зако­ни. А тепер, коли УПЦ заявила про свою незалежність і вичистить зі свого статуту всі “крамольні” пункти про підпорядкуван­ня РПЦ, ця церква матиме підстави казати, що не є структурою московського патріар­хату – відтак на неї, мовляв, не повинен по­ширюватися цей закон.

Якщо вже йдеться про ці законодавчі акти, то нагадаю, що 2018 року наш парла­мент ухвалив закон про перейменування тих релігійних організацій, центр яких роз­ташовано на території країни-агресора. За цим законом УПЦ мали перейменувати на “російську православну церкву в Україні”. Так звучало би справедливо. Але цей за­кон не виконують, його заблокували...

Схожі новини