«У НАТО беруть країни, які поважають демократичні цінності...»

У країні, яка воює, встигає проявити себе і політикум – щоправда, робить це по-різному. І хоча у цей особливий період є певні обмеження на критику, громадянське суспільство має право оцінювати те, що робиться для його блага, і те, що завдає йому шкоди. Відверта розмова на цю тему у кореспондента “Високого Замку” відбулася зі знаним правником-конституціоналістом, громадським діячем, колишнім заступником голови ЦВК Андрієм Магерою.

Політикам не слід заважати військовим

– Пане Андрію, як у цій війні показали себе вітчизняні політики? Хто з них викликає у вас повагу, а хто подив, роз­чарування?

– Висновки робити зарано. Найближчі півтора-два міся­ці буде набагато більше видно того, чого не побачили раніше.

– Маєте на увазі особливо гарячу фазу війни, яка насу­вається...

– Кажу про майбутні рішення влади, які вона ухвалюватиме. Коли братиме на себе відпові­дальність, а не ховатиметься, наприклад, за ідеями про ре­ферендум. У відповідальний момент історії саме влада має ухвалювати рішення! Для того українці її обирали.

– Попри мораторій у війну на політичну конкуренцію та взаємопоборювання, ці речі таки присутні. Просте­жується навіть певна політич­на ревність. У соцмережах обурені зневажливим постом радника Офісу президента Олексія Арестовича. Він ви­словив невдоволення тим, що багато українців надто за­хоплюються Головнокомандувачем ЗСУ Валерієм За­лужним і водночас начебто недооцінюють Верховного головнокомандувача Воло­димира Зеленського...

– Основна заслуга Володи­мира Зеленського має поляга­ти у тому, щоб він не втручав­ся у безпосередню діяльність військових. Умовно кажучи – не зв’язував руки, не обмежував їхні військові операції.

ЗСУ і до війни мали найбіль­ший авторитет, а під час бойових дій він зашкалює. Але у декого з Банкової, називаю їх “челяд­дю Єрмака” (серед них згаду­ваний вами Арестович), завдан­ня, напевно, дещо інше. Вони не розуміють, що під час війни суспільство треба ще більше об’єднувати, а не роз’єднувати...

Для чого, наприклад, на ТБ створили “Єдині новини #UАразом”? Чи не для того, щоб вилучити три опозиційні до вла­ди канали? Мені важко було б уявити, що у 1939-1940 роках, коли Велику Британію нещад­но бомбардували німецькі літа­ки, прем’єр Черчілль закрив ви­дання, які йому не подобалися...

Закриті телеканали “Еспре­со”, “Прямий”, “5 канал” є па­тріотичними, державницькими. Там ніколи не звучало “побєдо­бєсія” – як це було на “Інтері”. А “Інтер” сьогодні спокійно ужи­вається на цих “Єдиних нови­нах” – ніби нічого і не сталося. Виникає багато запитань, чому це робиться?

Читайте також: «Закриття «Еспресо», «Прямого», «5 каналу» - диверсія на користь ворогові….»

Ще одне. Якщо ви підпише­теся на Телеграм-канал Верхо­вної Ради, то помітите на ньо­му неприховану рекламу партії “Слуга народу”. Не думаю, що завдання цього державного Те­леграм-каналу, який утримують за кошти платників податків, полягає у популяризації однієї з політичних сил. Зрештою, чи потрібно українським громадя­нам у час війни на тих же “Єди­них новинах” по два-три рази наголошувати під час ефіру про приналежність депутата до пев­ної політичної сили?

Партії-колаборанти не мають права на існування

– Як ви пояснили б мета­морфозу вчорашніх украї­нофобів? Скажімо, екс-“регіонал” Олександр Вілкул, який колись молився на росію, каже про російські окупаційні війська... Максим Бужанський зі “Слуги”, який шипів на все українське, тепер говорить про рашизм. Ці люди справ­ді змінили свій світогляд, пе­реродилися? Чи на певний час одягли маску патріотів?

– Хотілося б краще думати про них і вірити у те, що відбувся злам в їхній свідомості, що ста­ли патріотами України. Водно­час ці люди повинні не забувати, що суспільство за ними уважно спостерігає. На війні кожен на видноті...

– А як сприйняли введення у ранг диякона УПЦ Москов­ського патріархату ще одно­го одіозного екс-“регіонала” Михайла Добкіна?

– Це кращий для нього варі­ант за нинішніх обставин, ніж той, коли Добкін, скажімо, займався б тим, що роблять зараз такі персонажі колишньої Партії регіонів, як Царьов. Якщо Доб­кін шукає шляхи до Бога – не­хай, це його справа...

– Спостерігається масо­вий перехід парафій УПЦ МП до ПЦУ. Якою має бути доля релігійної конфесії, керів­ний центр якої розташова­но у країні-агресорі і багато пастирів якої співпрацюють з окупантами?

– Коли встановлено факти такої співпраці, треба проводи­ти слідчі дії, винуватців притя­гати до відповідальності. Вод­ночас, оскільки тема релігійних свобод є дуже чутливою, у тому числі для європейських інститу­цій, нашій владі у цьому питан­ні треба бути дуже обережною. Вживати таких заходів, які ви­глядали би обґрунтованими для міжнародних партнерів. Тре­ба переконливо довести, що ті організації, які подають себе як релігійні, насправді такими не є, а слугують прикриттям діяль­ності іноземних, у даному ви­падку – російських спецслужб.

Важливо працювати і з укра­їнськими громадянами, щоб не відкрити внутрішній фронт в Україні – релігійний. Їм тре­ба роз’яснити, що таке свобода совісті, в чому суть церкви, а що для неї не властиво. Нагадати, якими були заяви московсько­го патріарха Кіріла на підтрим­ку путіна і російських збройних сил. Все це треба доносити па­рафіянам, щоб релігійні грома­ди, аналізуючи ці факти, самі ухвалювали рішення про від­хід від російської православної церкви в Україні.

– Як бути з такою політич­ною силою, як “ОПЗЖ”, у ла­вах якої багато кремлівських агентів і чимало представни­ків якої, працюючи в органах місцевого самоврядування, перейшли на бік ворога?

– З огляду на неодноразо­ві випадки, коли представники “ОПЗЖ” займали колаборацій­ну позицію на підтримку росій­ських агресорів, є всі підстави для того, щоб у судовому поряд­ку заборонити цю політичну силу в Україні. І не лише цю. Йдеться про партію Шарія, “Держава” – близько десятка таких політсил, до яких мають відношення росій­ські спецслужби. Ці партії треба ліквідувати як юридичні особи. Як колись було вчинено щодо ко­муністичної партії.

Німці на референдумах Гітлера попеклися...

– Час від часу на Банковій обмовляються про референ­дум з важливих питань миру, безпеки, наших відносин з ро­сією. Наскільки доречним для вирішення доленосних питань держави є використання цьо­го “інструменту демократії”?

– У багатьох державах світу референдуми заборонено, вони не можуть відбутися як такі. Не можна проводити їх у США, Ні­меччині. Німці заборонили їх не від хорошого життя, а тому що занадто попеклися на референ­думах Гітлера у 30-х роках ми­нулого століття.

Українська Конституція ре­ферендум передбачає. Вод­ночас проведення його щодо НАТО є неможливим. З багатьох причин. Заховатися за рефе­рендум, за плечі українського народу – не найкращий метод для влади. Ба більше! З консти­туційної точки зору, такий рефе­рендум був би нікчемним…

Читайте також: Чи стане Німеччина на "правильний бік історії"?

– Як оцінюєте склад укра­їнської делегації на перего­ворах з росією? Зокрема те, що очолює її керівник парла­ментської фракції “Слуга на­роду” Давид Арахамія. І те, що до складу цієї делегації входить Олександр Чалий, про якого, м’яко кажучи, су­перечливі відгуки?..

– Той же нардеп Арахамія (ін­формація є у загальному досту­пі) запам’ятався противником збільшення оборонного бю­джету України. З його боку були дивні дії політичного флірту з комуністичною партією Китаю – а це ледь не зіпсувало наші стосунки зі стратегічним парт­нером, США. Арахамія жод­ного дня не працював на ди­пломатичній роботі, не має ні відповідної освіти, ні досвіду. Те, що він очолює делегацію Украї­ни на переговорах з Росією, є певним діагнозом української кадрової політики. Хіба в Укра­їні немає висококваліфікованих дипломатів для цих перемовин? Взяти, наприклад, Валерія Ча­лого, Володимира Огризка, Да­нила Лубківського, Романа Без­смертного. Але ці фахівці чинній владі, на жаль, не потрібні...

Щодо Олександра Чалого. Починаючи від часів Кучми (тоді він був першим заступником мі­ністра закордонних справ, при­четним до укладання Будапешт­ського меморандуму), Чалий зарекомендував себе відвер­тим противником євроатлан­тичної інтеграції України. За­лучення його до перемовин з росіянами свідчить про одне: в Офісі президента вирішили якимось чином нівелювати по­ложення Конституції, в яких за­писано про євроатлантичну ін­теграцію.

– Ви опублікували блог про “скиглення влади” щодо не­вступу України у НАТО. Дорік­нули їй за стримування де­мократичних реформ. Чи справді від цього чинника за­лежить наш вступ до Альянсу?

– Це не є вирішальним чинни­ком, але одним із важливих. Коли засновували організацію Північ­ноатлантичного договору, у його преамбулу вписали про прагнен­ня держав-учасниць поважати права і свободи своїх громадян, принцип верховенства права. НАТО – єдина із військових ор­ганізацій світу, яка об’єднана довкола певних цінностей. На відміну від ОДКБ (Організація договору з колективної безпеки, яку очолює Росія), так званого Ташкентського пакту. В ОДКБ бе­руть усіх, хто туди хоче потрапи­ти. Там не питають, який у країни державний лад, як там дотриму­ються прав і свобод своїх гро­мадян, наскільки незалежними, справедливими, авторитетни­ми у них є суди. Це нікого не ціка­вить. А НАТО – цікавить!

Якщо хтось думає, що Укра­їну приймуть у НАТО тільки че­рез наші військові успіхи (як громадянину України, мені би дуже цього хотілося!), мушу їх розчарувати. Влітку Фінляндію і Швецію можуть узяти у члени цієї організації – бо там неза­лежні суди, дотримуються прав і свобод громадян, ніхто кримі­нально не переслідує політичну опозицію, не відключає опози­ційні телеканали. Тому питан­ня «Чому ми не в НАТО?» треба ставити насамперед собі.

– Усі ми чекаємо перемож­ного для України завершен­ня війни. Чи зміниться Воло­димир Зеленський після неї? Чи переосмислить свою по­передню політику?

– Мені дуже хотілося б, щоб останні події в Україні карди­нально змінили світогляд чин­ного президента. За останній місяця-півтора до нього сер­йозних зауважень не було. На відміну від його оточення – Єр­мака, Подоляка, Арестовича, Арахамії. Але красномовно те, що оточення він не змінив. Спо­діваюся, Зеленський зрозумів, якою ціною Україна здобуває свою свободу, свою незалеж­ність. І цінуватиме це.

Щодо політичних перспек­тив глави держави зараз важ­ко говорити. Не забуваймо, що на піку своєї популярності Він­стон Черчілль програв вибори у парламент і перейшов в опози­цію. Тому не радив би оточенню Зеленського накручувати себе 90-відсотковою підтримкою чинного президента під час війни. Бо в тих 90% є теж моя під­тримка – хоча я не є політичним симпатиком Зеленського і за нього не голосував. Підтримую його як інституцію, як президен­та моєї воюючої держави. Пере­конаний: така ж позиція у бага­тьох наших громадян.

Про політичні перспекти­ви Зеленського будемо говори­ти після перемоги. А зараз всі у суспільстві мають об’єднуватися і вживати таких дій, які не роз’єднували б його.

Читайте також: Якщо витримаємо атаку ворога на сході, то почнемо наступ на окупантів