Будинок із химерами зводив пів життя. Але так і не закінчив...

На обійстя скульптора Миколи Голованя, що у Луцьку на території Старого міста, приходять туристи з різних країв. Висловлюють захоплення, фотографуються, вишукують скульптури, новостворені чи оновлені майстром. Бо ж сорок років Микола Головань тут усе вдосконалював і довершував... Тепер його творіння завмерло. Бо перестало битися серце великого майстра.

Як чи не кожній творчій людині, молодість якої припала на час радянських злиднів, Миколі Голованю дово­дилося важко. Талант мав не­заперечний, однак, аби чогось досягти, мусив важко працюва­ти. Навіть навчання у Львівсько­му училищі мистецтв імені Івана Труша переривав, щоб зароби­ти копійку. А трудився й вантаж­ником, і газетним художником, і натурником. Їздив на заробітки (працював на будівництві Пів­нічно-Кримського каналу). Сво­го часу навіть номер у цирку мав – виступав на брусах.

Отримавши диплом про осві­ту, Микола Микитович міг би за­лишитись у Львові, де була для нього перспектива, однак по­вернувся додому. Мріяв пере­творити на творчий вернісаж батьківську оселю в селі Терем­ному під Луцьком. Уже почав прикрашати обійстя власними скульптурами. Однак хата піш­ла… під знос. І переселили Го­лованів у луцьку «хрущовку».

Та думка збудувати свій дім не полишала молодого май­стра. Багато років віддав пра­ці на благо міста, подарував ди­вовижні скульптури Парку імені Лесі Українки, прославляв Луцьк на світових пленерах художни­ків, зокрема у Франції. А потім наважився випросити шматочок землі під свою мрію. Так отри­мав у розпорядження болотисту ділянку й почав працю над ро­динним маєтком – авторським будинком з химерами.

Пам’ятаю, як на почат­ку 2000-х років я домовилася з паном Миколою про інтерв’ю. Гостинно запросив мене до себе додому, разом із сином, теж Миколою, показував кож­ну скульптуру, розповідав про ідею, творчий задум. Акценту­вав увагу на головній гордості – горельєфі, на якому зобразив свою сім’ю: себе з дружиною та двох дітей – сина й доньку. Було видно, що ця робота майстро­ві подобається, бо розповідав – і сам милувався. Як горіли тоді його очі! Як хвалив Миколу-мо­лодшого, що має гарного по­слідовника, дуже талановито­го скульптора, який може й його перевершити. Та невдовзі син помер… Ця трагедія підкосила батька. І хоч робота над будин­ком з химерами тривала, йшла уже не так швидко.

Серед понад пів тися­чі скульптур на обійсті Голова­ня знаходимо і міфічні образи, й постаті відомих історичних осіб, пов’язаних з Луцьком. Так, бачимо тут і князя Любарта, і поета Данила Братковського, й короля Вітовта (хоч офіційно він коронований не був, та Ми­кола Головань зобразив його з короною). Серед найоригіналь­ніших робіт – автопортрет у ка­мені, де замість обличчя зобра­зив копію будинку з химерами у мініатюрі.

Миколі Голованю було 79 ро­ків. І він далі ділився творчими планами, а з невеличкої пен­сії викроював гроші на матеріал для творчості. Ще стільки всьо­го у своєму сімейному вернісажі хотів довершити! Але останнім часом все дужче підводило сер­це. Лікарі забороняли майстрові піднімати щось важче від чашки чаю. Та хіба слухав?.. Гості під ві­кнами, що зачаровано дивились на його творіння, додавали сил та натхнення. До 1 лютого 2022 року… Тоді майстра не стало.

На творчій ниві трудить­ся донька пана Миколи Ната­ля. Нині вона затребуваний ху­дожник та скульптор, відновлює пам’ятки архітектури на ство­рює свої шедеври.

Читайте також: “Міс Львів-2018” Наталія Болюх обнімалася з нетверезим Лепсом