«Впевнена» — ще не «най-най». У мене ще є скульптура «Непалеолітична Венера» — у неї груди взагалі нижче пояса"

У Стрийському парку уже відреставрували скульптуру «Впевнена» авторства Василя Корчового, яку у ніч на 22 серпня облили мастилом невідомі вандали. Цю статую жінки з надміру пишними формами, нагадаємо, встановили у парку у рамках проєкту «Скульптурний маршрут», і вона одразу привернула увагу львів'ян та опинилася в епіцентрі скандалу. У суспільстві розгорілися запеклі дебати: одні хейтили таке мистецтво, яке буцімто «пропагує нездоровий спосіб життя», інші, навпаки, доводили, що художник має своє авторське бачення, а мистецтво існує для того, аби викликати емоції та дискусії.

Один із організаторів виставки — галерист Павло Гудімов — напере­додні відкриття передбачав, що до «Впевненої» буде прикута особлива ува­га публіки, і наголошував, що автор скуль­птури виступив проти бодішеймінгу (дис­кримінація людини за особливості її тіла). Журналістка «ВЗ» зателефонувала до ав­тора — заслуженого художника України Василя Корчового — і розпитала, як він ставиться до скандалу довкола його тво­ру та що хотів сказати, акцентуючи на та­ких огрядних формах своєї моделі.

— Ставлюся спокійно до цього ажіота­жу. Я вже понад тридцять років спокійно реагую на це. Пригадую, як вперше у році 1990−92-му на загальноукраїнській ви­ставці у Київському будинку художника я виставив роботу «Намисто» — торс по­вної жінки без рук, без ніг, без голови. Ку­ратором виставки був відомий скульптор Микола Білик. І тут до нас підбігає графік і обурюється: «Заберіть це уродство від моєї роботи!». На що Білик сказав йому: «Можете взяти свої роботи і перенести в інший зал». Тоді мене це навіть не врази­ло, тому що з любов’ю виконую свої ро­боти. Якби я робив щось погане чи щось недоробив і знав, що там щось не так, і мені б на це вказали, тоді б переживав. А так — жодного хвилювання.

А дружині моїй важко було, вона пере­живає за це все, шкодує мене, сидить у соцмережах і на все відписує. Вона не ві­рить, що я спокійний. Моя дружина Олена — музикознавець, але як мистецтвознав­ця я її ціную більше, ніж усіх професійних мистецтвознавців (хай вони мені проба­чать). Вона донедавна була професо­ром Київської консерваторії, але пообі­цяла піти звідти, якщо консерваторію не позбавлять імені російського композито­ра Петра Чайковського. Колектив відмо­вився прибрати ім'я Чайковського, і вона пішла звідти. Зараз працює в Інституті сучасного мистецтва.

Я вже на четвертий день того ажіота­жу довкола «Впевненої» зайшов на свою сторінку у ФБ (хоча практично нею не ко­ристуюся) і подякував усім, хто став на мій захист, сказав, що вже не маю що пи­сати, бо мої прихильники настільки ро­зумні, що краще за мене пояснили мою творчу позицію, ніж би я сам пояснив.

— Як ви прийшли до такої естети­ки, що зображуєте саме таких огряд­них жінок?

— Мені дана така властивість — розу­міти цю красу. Ще зі студентських часів я бачив, що мало хто розуміє, що такі фор­ми — це красиво. І я хочу довести, що по­вні жінки — це красиво. І ця ніша ніким з творців не зайнята. Усі люблять зобра­жати худеньких. А я люблю в натурі та­ких повних жінок. Мало хто таких любить, тому таке ставлення і до цих скульптур. А я з любов’ю ставлюся до них.

— Хто був натурницею для вашої скульптури?

— Я її робив з натури, але це збірний образ. Як античні скульптори робили? У них був свій ідеал людини, і вони брали з однієї натури обличчя красиве, з іншої руки, ще з іншої - ноги і створювали збір­ний образ. Я теж так роблю, бо такої на­турниці, яка б мені абсолютно сподоба­лася, нема. Хоча я нічого не придумую. Моя натурниця мала такі самі огрядні форми. Мене дехто звинувачує, що я зо­бражую якесь «уродство». Але такі жінки є! «Впевнена» — ще не «най-най». У мене ще є скульптура «Непалеолітична Вене­ра» — у неї груди взагалі нижче пояса. І я це не придумав, я це бачив у житті. І коли мене звинувачують, що зображую «урод­ство», вважаю це богохульством з їхньо­го боку. Таких людей створив Бог. Бог дав їм таку програму, що вони не можуть схуднути. А ті богохульники не мене ху­лять, вони Бога хулять. Я нічого не при­думую, лише відображаю те, що є. Між нами різниця в тому, що я це люблю, я це розумію, а вони — ні.

Одна дівчина виставила мої роботи в Інтернеті і зробила опитування: «Як ви ставитеся до таких жінок?». І один хлоп­чина написав: «Мені не подобаються такі жінки, а скульптури Василя Корчового подобаються». Ну, думаю, може, через моє мистецтво до таких людей почнуть ставитися хоча б лояльно, не будуть їх цькувати. Хоча у мене широкий діапазон, люблю зображати і худеньких теж.

— Є такий колумбійський скульптор Ботеро, він теж зображає таких повних людей…

— Так, він теж послідовний у своїх на­маганнях привернути увагу до повних жі­нок. Не хочу його образити, але він ама­тор… А мене вчили в академічній вищій школі - Національній академії образот­ворчого мистецтва і архітектури. Зви­чайно, кожен художник вважає себе кра­щим. Хоча я можу оцінити збоку, що є скульптори, які роблять щось краще за мене. Так, Ботеро знайшов тренд — зо­бражати повних людей, він це, мабуть, любить.

— Чи у вас купували скульптури товстеньких жінок?

— Купували, але мало, звичайно. Десь до десятка купили їх — протягом усієї моєї творчості. Я ще настільки «не пробився», щоб у мене багато їх купували. Це робо­ти станкові, тобто невеликі. Покупці вста­новлювали їх у себе в приміщенні.

— Яка з проданих вами робіт була найдорожча?

— Якщо говорити про замовлення, то це був надгробок на Байковому цвин­тарі. Його називають «Сон», це скульптура жінки, яка, лежачи, ніби спить. Я робив її у співавторстві. Там ціла компо­зиція, стела. Після обробки це 25 тонн бі­лого мармуру. Вона обійшлася замовни­ку у майже півмільйона доларів. Але моя частка там мізерна порівняно з загаль­ною вартістю…

— Скульптури будуть стояти у Стрийському парку цілий рік. Чи вони не попсуються?

— Та що ви, вони ще нас переживуть і сотні поколінь! Полірований граніт сто­їть просто неба 700 років. Він не боїться нічого. Навіть скульптури з пісковику на Карловому мосту у Празі стоять уже 400 років. Хоча пісковик менш витривалий, ніж граніт.

— Що дає художнику така виставка в парку? Це престижно? Роботи мо­жуть купити?

— Ні, ці роботи не можна купити, бо вони, грубо кажучи, вже продані. Вони були створені ще 2021 року під час між­народного скульптурного симпозіуму, організованого Канівським мистець­ким об'єднанням «ЧервонеЧорне». Туди з'їжджаються скульптори, їм оплачу­ють проживання, харчування і ще вида­ють певну стипендію. Суми стипендії не розголошую… Такі симпозіуми дуже ко­рисні, ми вчимося одне в одного. Ми на цьому творчому майданчику рубаємо скульптури і одночасно обмінюємося до­свідом. А роботи залишаються в органі­заторів, вони належать засновнику цього мистецького об'єднання Юрію Сташківу. Він бізнесмен, галерист. А Дмитро Гуді­мов, ще тоді, коли ці роботи були ство­рені, просив Сташківа привезти кілька робіт на кілька місяців у Львів. І це стало­ся. Юрій Сташків взяв на себе витрати на перевезення і встановлення цих робіт у Стрийському парку.

— З початком повномасштабної війни росії проти України ви не виїжджали з Києва. Ваша робота якось змі­нилася?

— Ми живемо на Лівому березі. Як по­чалася війна, ми з жінкою плели маску­вальні сітки на фронт. А потім, коли мер Кличко закликав киян починати працю­вати, я купив велосипед і почав їздити у свою майстерню, що на Правому бере­зі Дніпра. Війна увійшла у тематику моїх робіт. В Одесі у квітні 2022 року від об­стрілів рашистів загинули маленька ди­тинка, її мама та бабуся. Батько цієї ди­тини замовив мені надгробок на їхню могилу. Незабаром повезу цей надгро­бок в Одесу встановлювати.

Довідка «ВЗ»

Василь Корчовий — заслуже­ний художник України. Народився 1962 року у селі на Хмельниччи­ні. У 1989 р. закінчив скульптур­ний факультет Київського дер­жавного художнього інституту. Педагоги — Макар Вронський, Во­лодими Чепелик, Віктор Сухен­ко. 1995 року закінчив асистенту­ру-стажування, керівник Василь Бородай. Живе у Києві. Працює у станковій та монументальній ре­алістичній скульптурі - у камені, дереві. Займається інтер'єрними та архітектурними проєктами, портретним та пейзажним живо­писом. Автор пам’ятника Григо­рію Сковороді у Хмельницькому, фонтана «Амур з лірою» у фоє На­ціональної філармонії України та композиції «Орфей та Евридика» на сходах до філармонії. Оформ­ляв інтер'єри Верховного суду України.

Ще у студентські часи Корчо­вий почав створювати скульптури жінок, які згодом стали початком серії «Інша краса». З цими робо­тами ставав переможцем загаль­ноукраїнських конкурсів. Персо­нальні виставки відбулися у Києві (2005 р.), Львові (2008 р.), Хмель­ницькому (2009 р.). Деякі роботи митця зберігаються у Національ­ному музеї у Львові, Музеї Пол­тавської битви, Хмельницькому художньому музеї.