Продам гору. Недорого

“Продається”, “Продається”, “Продається”... Коли їдеш Карпатами, такі оголошення трапляються кожні кількасот метрів — і на старих бойківських хатах, і на новеньких котеджах, і на порожніх ділянках під забудову... На сайтах агенцій з нерухомості також повно повідомлень з пропозиціями придбати земельну ділянку у горах — пропонують наділи від кількох соток до кількох гектарів. Таке враження, що на продаж виставили половину Карпат!

Як ВИЯВЛЯЄТЬСЯ, торгують землею переважно не бойки чи гуцули, яким потрібні гроші, а чужі люди. Ті, що свого часу скупили чималу частину мальовничих гір.

“Свого часу люди, що мали гроші, скуповували по кілька ділянок у Карпатах. Тепер хочуть цю землю продати. Але не можна сказати, що землю продають перекупники, які дешево купили, а дорожче продають і на тім заробляють. Навпаки продають з втратами.

Те, що раніше коштувало по 16 тисяч доларів за сотку, тепер і по 6 тисяч продають. На продаж виставлено багато недобудованих об’єктів, що всі у кредитах, — каже голова комісії Івано-Франківської обласної ради з питань розвитку села, аграрної політики, використання земель та регулювання земельних відносин Ігор Шумега. — Покупців бракує, особливо тих, які готові купувати ділянки під побудову туристичних об’єктів. Адже дорого коштує не лише земля, а й оформлення документів, під’єднання до інфра-структури”.

У агенції з нерухомості “Санта” підтверджують, що ділянками, на яких можна будувати готелі чи бази відпочинку, цікавляться сла-бо. Землю якщо й купують, то переважно під дачі. “Найкраще продаються ділянки площею до 20 соток, — каже керівник агенції Любомир Копчук. — Найчастіше такими ділянками цікавляться люди з Івано-Франківська та Львова — їм зручно їздити на вихідні на дачу у Карпатах. Ціни залежать від району, від того, як туди добиратись, чи поблизу річка, водоспад, який буде вид з вікон майбутнього будинку. Можна знайти ділянку і по 100 доларів за сотку, і по 5 тисяч доларів. Дорожчі продаються рідко. Зрозуміло, що найдорожча земля — на Буковелі та селах, що довкола нього. Але й там ціни не такі високі, як були до кризи”. Скажімо, у центрі Микуличина (Яремчанська сільська рада) виставлена на продаж ділянка у 35 соток за 112 тисяч доларів. Це трохи більше як 3,2 тисячі доларів за сотку. Думаєте, дорого? До кризи таких мізерних цін у районі Буковелю годі було знайти — за сотку хотіли по 8-10 тисяч доларів. Щоправда, ділянка ця не під будівництво, а під ведення особистого селянського господарства. Утім, змінити цільове призначення ділянки ніколи не було проблемою. Сільські ради навіть домагались збільшення територій села — аби було чим торгувати. Так, одне з найбагатших буковельських сіл — Поляниця — за останніх десять років збільшило свою територію вп’ятеро! Спочатку обласна рада додала селу 1300 гектарів, у 2008 році — ще 650 га. Збільшення меж села домоглись і інші села. З однієї простої причини — як тільки ліс чи полонина формально опиняються на території сільської ради, саме сільська рада вирішує, як і між ким ці землі розподілити. І дістаються ці ділянки зовсім не місцевим мешканцям.

За словами Ігоря Шумеги, попри низький попит на землю, сільські ради і далі намагаються розширити межі села, аби мати більше впливу. А те, як у Поляниці розподіляють ті 650 га, які їм дістались у 2008 році, наразі контролює прокуратура, каже депутат. Хоча сподіватись на об’єктивність прокуратури, коли йдеться про дерибан землі, яка зараз, може, і впала в ціні, але з часом подорожчає, не доводиться. Яскравий приклад цього — битва за Писаний камінь, яка уже третій рік точиться між селянами верховинського села Буківець і таємничим інвестором невідомо звідки, який збирається будувати біля унікальної пам’ятки невідомо що. А суть конфлікту ось в чому. Кілька років тому “інвестор”, прізвища якого, як стверджують, не знають навіть у сільській раді, придбав чотири гектари коло Писаного каменя. А захопив усі вісім, включно з ділянками, які належать селянам з Буківця. При цьому Верховинська районна прокуратура звернулася до суду, вимагаючи визнати недійсними державні акти на землю власників чотирьох сусідніх ділянок, на які поклав око “інвестор”. “Наскільки знаю, на сьогодні конфлікт довкола Писаного каменя вдалось владнати. Інвестор отримав дозвіл на будівництво в межах тієї ділянки, яку він придбав, а у людей їхні землі не забиратимуть. Після того, як ми отримали відповідь від сільської ради, що конфлікт вирішено, ситуацію не моніторили”, — каже Ігор Шумега. Що саме будуватимуть біля дивовижних скель, що є унікальною історичною пам’яткою (припускають, що там було язичницьке капище, досі збереглись символічні малюнки часів Київської Русі), Ігор Шумега не знає. Тож цілком ймовірно, що біля такого цікавого туристичного об’єкта буде не готельний комплекс, а ще одне Межигір’я, біля якого не те що туристи вільно не зможуть ходити — дітям чорниці заборонять збирати. А ягоди та гриби — одне з основних джерел доходу місцевих мешканців.