«Перша вишиванка у житті немовляти — безцінна, бо у неї вкладено душу»

Уже стало традицією у День вишиванки, який святкують в Україні у третій четвер травня, відвідувати у пологових будинках Львова матерів, які у цей день, або напередодні народили немовлят, і дарувати їм вишиванки. Я про це знала, але ніколи раніше не брала участі у такій акції. Тож коли на відкритті VI Всеукраїнського форуму військових письменників Тетяна Пилипець, директорка Львівської обласної бібліотеки для юнацтва імені Романа Іваничука, сказала, що 16 травня знову відбудеться така акція, напросилася взяти і мене.

За словами пані Тетяни, понад 100 вишиванок новонароджені україночки і українці, які прийшли на світ у місті Лева, саме 16 травня, отримали такі подарунки.

— Я лише рядова волонтерка цієї неймовірної акції, тобто проєкту «Народжені у вишиванках», — розповіла журналістці «ВЗ» Тетяна Пилипець. — На жаль, я б сама не могла таке придумати, бо не маю хисту до вишивання. Хоча обожнюю одягати вишиванки, бо вони — частина мого повсякденного одягу, оскільки часто у них працюю. А вишивати протягом року ці маленькі льолі - ініціатива моїх колежанок з Донецької області. Ініціювала ідею Леся Воронюк, а моя подруга Оксана Муравльова втілила ідею у життя через свій клуб «Файно». Оксана нагадує дівчатам, що цей день обов’язково настане, дітки будуть народжуватися, тому варто вишивати і передавати у пологові будинки льолі для немовлят. Ця ідея зародилася у 2017 році. Починалося все з 30−40 таких вишиваночок. Торік ми отримали від клубу «Файно» понад 100 вишиванок, а тепер до цього додалися ще й лляні шаровари — для хлопчиків, а дівчаткам шиють спіднички з вишитими елементами, а також запаски і плетуть пінетки, щоб ніжки не мерзли.

До цього додаємо магніт, який згодом дитинка сама зможе розмалювати. Знаєте, коли у батьків народжується їхній найбільший скарб у житті, дарування вишиванок — це ще й додатковий акцент урочистості цього дня. Крайні два роки великої війни ця акція дуже поширилася, і зараз вона є у всіх містах, де працюють пологові будинки.

— Ви у Львові даруєте в усіх пологових будинках діткам вишиванки?

— Ні. Лише у трьох. Починали ми цю акцію у пологовому відділенні лікарні Святого Миколая, де акушери дуже активно знайомлять нас з цими дітками, яким ми даруємо вишивані подарунки. Коли йдеться про об'єднання українців, то я бачу це об'єднання саме у таких речах. Бо ця вишиванка — безцінна, у ній вкладено, може, не так багато грошей, як душі.

Коли ми заходили у пологове відділення лікарні Святого Миколая, я здивувалася, чому не чути криків породіль. Було враження, що у День вишиванки ніхто і не планував народжувати. Але, як розповів журналістці «ВЗ» завідувач пологового відділення лікарні Святого Миколая Вальдемар Надіжко, навіть у цей момент іде процес народження дитинки. А чому не чути криків, бо усе відбувається під дією епідурального знеболення.

«Ми робимо усе для того, щоб жінка йшла народжувати не як на каторгу, а отримувала від цього процесу задоволення».

Майже два роки минуло відтоді, як у лікарні Святого Миколая відкрили пологове відділення. І зробили це у час війни, бо навіть у той страшний час українці народжуються.

Зізнаюся, коли з Тетяною Пилипець заходили до породіль, щоб подарувати вишиванки, я подумала, що це — приватний заклад. Одномісні палати (як пожартував акушер-гінеколог пан Вальдемар, тримісні - є ліжко для мами, немовлятка і татуся. — Г.Я.), у кожній санвузол і ідеальна чистота. Як з’ясувалося, це державний заклад, але працює він за кращими зразками світової медицини.

Торік, за словами керівника відділення, 80% пологів було проведено під епідуральним знеболенням. Але вже цього року статистика буде більшою, бо майже кожна породілля просить знеболити цей процес.

— Тому ви і не чуєте тут таких шалених криків, які були колись у пологових будинках, — каже лікар. — Я вам більше скажу — ми навіть кесарський розтин робимо не під загальним наркозом, а під епідуральним знеболенням. Жінка з нами розмовляє. От сьогодні я робив кесарський розтин, запитував у жінки, яку вона любить музику. Вона сказала. Їй увімкнули, і під легеньку фонову музичку ми витягнули дитинку, поклали їй на груди. Вона цілує дитя і щаслива, що була присутня у процесі, а не проспала цей щасливий момент.

У лікарні є 10 післяпологових палат і чотири пологові зали. Торік тут народилося 1300 немовлят. А найцікавіший момент, що породіллю з немовлям тут виписують… наступного дня після народження дитини! Це так званий принцип ранньої виписки, який тут практикують з першого дня відкриття закладу. Основний позитив полягає у тому, щоб зменшується ризик контакту з внутрішньолікарняною флорою. Бо, як відомо, будь-яка лікарня не може бути стерильною. Щоб дитинка нічого «не набрала» у лікарні, її виписують додому. Чим менший час перебування у лікарні, тим менший ризик. Звісно, за умови, що і мама, і крихітка почуваються добре.

І ми у післяпологовій палаті провідуємо львів'янку Ірину Барську, яка народила свою першу лялечку — Соломійку. Цій крихітці нема навіть доби, бо народилася вночі за допомогою кесарського розтину.

29-річна львів'янка Анна вирішила народжувати саме у цій лікарні, бо саме тут народжували її подружки, і усі хвалили і лікарню, і персонал.

«Я народила вчора, — каже Анна. — Це були партнерські пологи. Сама попросила, щоб зробили епідуральну анестезію, оскільки чула багато хороших відгуків. Це зовсім інше відчуття. Я маю з чим порівняти. Бо це мої треті пологи. Звісно, у таких умовах, у таких королівських хоромах, зовсім не відчуваючи болю, дітей можна народжувати».

Старші брат і сестра — Софія і Андрій — чекають на свого новонародженого братика Олександра з нетерпінням. Як тільки педіатр «дасть добро», то за годинку маленький Сашко поїде до свого дому.

Наступною ми привітали новонароджену Вероніку. Таке ім'я батьки обрали їй ще до пологів.

«Я коли почула від подруг, яка тут лікарня, — сказала чоловікові, що ми поїдемо саме сюди. Знаєте, і все сталося так швидко. Це, як зуб полікувати, — сміється Юля Карпишин. — Я навіть не відчула. Це не порівняти з першими пологами. Моєму старшому синові 18 років, і ось тепер у нас ще й Веронічка є».

— Ми приїхали сюди народжувати з Яворівського району. Свою донечку назвемо Діана — так вирішили на сімейній раді. Це мої перші пологи, але якщо буду ще колись народжувати, приїду саме сюди", — усміхається Марія.

Ще одна породілля — також Марія — народила свою третю дитинку. Дівчинку батьки вирішили назвати Стефанією.

«Я приходила сюди у Школу батьківства, — каже Марія. — Коли побачила, які тут умови і який ввічливий персонал, сказала чоловікові, що буду народжувати у цьому пологовому. Моїм старшим дітям 8 і 5 років. А теперішні пологи, порівняно з попередніми, просто казка».

Соломія народила другу дитинку, у якої з’явилася її перша у житті вишиванка.

«Коли я народжувала першу дитину, цього пологового ще не було. Але мені пощастило народжувати у лікарів, які тут працюють, — каже Соломія. — Так виходить, що я сюди прийшла за своїми лікарями. — Нашого сина ми з чоловіком і старшою донечкою Ангелінкою вирішили назвати Остапом».

Тетяна Пилипець залишила ще кілька комплектів вишиванок для діток, які цього дня ще були «у дорозі». Вони народяться, а на них уже чекає оберіг…