У дипломатичній грі Трамп періодично бігає на поле путіна...

І, схоже, саме зараз на дипломатичному фронті вирішу­ється доля війни: хто кого перехитрить, зажене у пастку і змусить грати за своїми правилами. Наразі дипломатична війна триває з перемінним успіхом сторін, що ворогують. Ускладнює ситуацію Трамп, який свідомо (чи в силу свого ха­рактеру та ментальних особливостей) постійно «плутає кар­ти» союзникам. Зрештою, часом не зрозуміло, хто у нього сьогодні союзник? Бо зранку начебто грає в одній команді з Україною і європейськими лідерами, а по обіді перебігає на поле путіна…

Саме так сталося кілька днів тому. Нагадаю, Україна разом з лідерами Франції, Німеччини, Великобританії та Польщі під час перебування у Києві висунули путіну ультиматум про безумовне перемир’я з 12 травня, а якщо не погодиться, то проти росії будуть запроваджені нові санкції. Ці дії вони по­годили з президентом США Трампом, якому телефонували безпосередньо під час перебування у Києві. Трамп схвалив цей план. Зрештою, він і був ініціатором бодай тимчасового перемир’я та припинення вогню без попередніх умов. Відтак нові санкції проти росії мали бути запроваджені як з боку ЄС, так і США.

Здавалось, нарешті «Коаліція рішучих» наважилась на по-справжньому рішучий і безкомпромісний крок. Але путін зро­зумів, що його заганяють у пастку, і зробив хід у відповідь. О 2-й ночі скликав екстрений брифінг і несподівано заявив, що готовий до прямих переговорів з Україною без будь-яких попередніх умов. Нагадаю, раніше росія висувала низку не­прийнятних для України умов, аби розпочати мирний пере­говорний процес. Тобто робила все, щоб його не розпочати, а продовжувати загарбницьку війну.

Заявою про готовність переговорів путін вирішив знівелю­вати ультиматум «Коаліції рішучих» і перехопити ініціативу. І замість того, аби ігнорувати ці спроби, Трамп, по суті, пере­бігає на поле путіна, підтримує його ініціативу і ламає сце­нарій своїх європейських союзників. За великим рахунком, це - звичайна зрада.

Дехто з наївних пояснює таку поведінку американського президента його імпульсивністю і непередбачуваністю. Мов­ляв, такий у нього характер... Насправді якраз щодо путіна Трамп цілком передбачуваний: з перших хвилин свого пре­зидентства він йому підігрує, виправдовує його військові злочини. Жодного разу не вступив з путіним у прямий конфлікт, як це було вже не раз із Зеленським.

І ось вкотре простягнув руку для порятунку путіна, аби ви­смикнути його з глухого кута. Натомість спробував загнати туди Зеленського. Після алярмового брифінгу путіна Трамп написав пост, де закликав Зеленського «негайно» погодити­ся на запропоновані президентом рф переговори у Туреччині і водночас висловив сумнів у тому, що «Україна укладе угоду з путіним». Все у стилі Трампа… Але Зеленський викрутив­ся і несподівано заявив, що готовий до прямих переговорів. Нагадаю, такі переговори президент України ще у 2022 році сам собі заборонив своїм указом. Тому путін сподівався, що Зеленський не наважиться на прямі переговори. Злякається, що цього не сприйме і не підтримає українське суспільство. І тоді Україну зроблять крайньою, «не договороздатною». Але українці виявились мудрішими, вони зрозуміли підступність гри.

І знову путін, але вже в компанії з Трампом, опинились у пастці. Підлив олії до вогню президент Туреччини Реджеп Ер­доган. Він зателефонував путіну і повідомив про готовність його країни прийняти двох лідерів.

Тепер хід за кремлем: виглядає так, що треба їхати, але, звісно, путін того не хоче, бо сподівався, що переговори зі­рве українська сторона. Раніше путін уникав прямих перего­ворів, мотивуючи це тим, що у Києві нелегітимний президент. Цього разу цей аргумент не пройде, бо ж сам зініціював пря­мі переговори без жодних попередніх умов.

Зараз у цій дипломатичній війні спостерігається пауза. Чекають, як путін буде викручуватися. Більшість експертів схильні думати, що в Туреччину він таки не поїде... Щось зно­ву збреше. З нього станеться.

Водночас буде продовжувати імітувати миротворчий про­цес, а насправді банально затягувати його, аби дочекатись закінчення воєнної допомоги, яку було виділено ще за пре­зидента Байдена. І вже тоді дасть Трампу шанс умити руки: мовляв, він зробив все, що міг, аби зупинити війну, але «оби­дві сторони цього не бажають». А оскільки Америка виходить з переговорного процесу, допомога Україні припиняється. До речі, про вихід з перемовин вже кілька разів заявляли представники команди Трампа. Отже, ґрунт для такого де­маршу передбачливо готується…

Сподіваюсь, усі зрозуміли цю підступну гру Трампа і путіна у дві руки, і готові до того, що Україна і її європейські союз­ники залишаться сам на сам з росією, яка не приховує, що готова воювати довго, і не лише з Україною...