«Я неграмотний. Буду вчитися»
Журналістка «ВЗ» побувала у наметовій школі для ромів, яку облаштували на львівській околиці
Ідея заснувати наметову школу для ромів належить римо-католицькому священнику отцю Григорію Драусу, який донедавна був настоятелем парафії святого Йоана Павла ІІ. При церкві також діяла школа для ромів-переселенців. Цей проєкт вирішили продовжити волонтери.
Наметову школу для ромів відкрили на околиці Львова, у лісі, прямісінько у ромському таборі. Тут ромська громада живе у халабудах, збудованих з ДВП і плівки. Роми, які живуть у цьому таборі, родом із Закарпаття.
Викладатимуть для ромів двоє вчителів — Жанна Горай і Тарас Мельник. Дорогою пані Жанна розповідає, що для ромів організують домашнє навчання від львівського ліцею «Інтелект» (згідно з програмою, учні мають раз у семестр складати відповідні тести). Викладачі підписали з ліцеєм меморандум про співпрацю. Залучатимуть час від часу до викладання вчителів малювання та фізкультури.
— Я уже мала справу з ромами-переселенцями при церкві, — каже пані Жанна. — Вивчала їхній менталітет та культуру. Сьогодні кажуть, що будуть вчитися, а завтра можуть сказати, що «йдуть на роботу — просити». Роми зазвичай неграмотні, не вміють ні читати, ні писати. Багато хто не знає навіть, в якій країні вони живуть і хто у нас президент…
Тарас Мельник каже, рік тому в цьому таборі жило значно більше ромів. Зараз частина виїхала, інші - приїжджають.
— Ми готові до всього, — каже пан Тарас. — Навіть до того, що вони завтра розвернуться і поїдуть кудись. Кажуть «так, будемо вчитися», але подивимося по факту. У таборі є 18-річна дівчина, казала, що вчилась у школі. Це треба перевірити… Роми зазвичай ведуть кочовий (бродячий) спосіб життя, нічим особливо не цікавляться, не мають елементарної освіти. Ми розповідали їм про Україну, а один малий каже: «Я живу в пустелі». І сам не зрозумів, що сказав… Ті роми-переселенці, що жили при парафії, були трішки окультурені. Не всі такі «дикі».
— У цьому місці реально облаштувати мінімальні побутові умови, наприклад, поставити біотуалет? — цікавлюся.
— У міській раді нам сказали, що допоможуть вивезти сміття. Плануємо зустрітися з мером. Щодо біотуалету питання не стояло. Зараз потрібно у намет поставити пічку-буржуйку. Також ми замовили акумуляторні світильники. Чим ближче до зими, тим швидше буде темніти. Це першочергові завдання.
…Від траси спускаємося дорогою у бік лісу. Але шлях перегородив машиною якийсь підприємець, каже, він за власні кошти цю дорогу зробив, а тому категорично відмовляється забирати свою машину і не дає нам дозволу проїхати далі. Тож до наметової школи йдемо по болоту пішки.
Перше, що впадає у вічі, це сміття, яке тут розкидане усюди. Далі бачимо великий намет просто неба, вкритий поліетиленовою плівкою. Підлога у ньому — дерев’яна. Всередині є парти і столи. Тільки учнів щось не видно… Оглядаюся довкола. На невеликій ділянці збудовано кілька халабуд. До нас вибігають два пси. За ними йде якийсь чоловік. Називається Ігорем. Каже, що він тут старший. Чоловікові 51 рік.
— Ви будете у школу ходити? — запитую чоловіка.
— А чого ні, буду! — відповідає.
— Вмієте читати та писати?
— Я неграмотний. Буду вчитися.
— А де усі решта ромів?
— Немає… Зранку були.
До нас виходить також 34-річна Людмила. Вбрана у блискучу куртку. У жінки — троє дітей: 15-річний Віталік, 13-річний Йосип та 9-річний Артем.
— Не всі погодяться, щоб віддати дітей у школу, — каже Людмила. — Ми з дітьми ходимо — просимо, я кажу так, як є… У таборі є мама, у якої дев’ятеро дітей, то вона вже сказала, що не буде пускати своїх дітей у школу. Зараз поїхала додому, на Закарпаття, бо у неї захворіла мама, але скоро має повернутися.
Мій старший син сам навчився трохи читати через Інтернет, пише повідомлення в телефоні. Я нічого проти навчання не маю, я рада цьому. Але дітям потрібні одяг та взуття. Я на дітей жодної копійки не отримала… (Людмила розповіла, що тільки недавно зробила паспорт. — Авт.).
— А де ваш чоловік?
— Пішов на звалище по залізо, — каже Людмила. — Чоловік робить кошики з лози та віники, продає їх на базарі. Я не сперечаюсь, багато таких є, і з наших, і з ваших, що крадуть. Але я чужого не взяла і не хочу!
Пані Жанна в той час переконує матір, що дітям потрібно вчитися. Мовляв, вона їх навчить гарно співати та розповідати вірші.
— Це не важко, я вам допоможу! — каже вчителька.
Молодші діти уже всілися за парту, пані Жанна поклала перед ними книжки. Видно одразу, що діти мають зацікавленість до науки. Усміхаються. А ось старший хлопець утік до своєї халабуди…
— Мої діти день і ніч малювали би, — усміхається матір. — Я їм тільки ручки купила, вони вже їх змалювали.
— Вам не зимно у цих халабудах? — запитую. — На вулиці досить прохолодно.
— Зайдіть до мене, подивіться, — каже жінка.
Усередині хатини, в якій живе ромська родина, тепло. Тут є піч-буржуйка, у яку закладають дошки. Мати готує на цій пічці їжу. На підлозі бачу килим, купу одягу… Людмила каже, що до них у табір приходять зазвичай віруючі, які розповідають про Бога. А ось про те, де у Львові можна безкоштовно поїсти, помитися чи переночувати, вона не знає…
Коментар для «ВЗ»
Василь ДОРОШ, начальник відділу релігій та національностей ЛОВА
— Понад рік у ЛОВА працює робоча група, яка вивчає права та можливості ромської спільноти. Ми розглядали і пробували реалізувати багато різних ідей. Ромам важко покинути те середовище, в якому вони звикли жити. Ми дійшли висновку, що вирвати їх з цього середовища неможливо. Зараз намагаємося те середовище, в якому вони живуть, покращити.
Співпрацюємо з Благодійним фондом «Регіон Карпат» NEEKA Ukraine", львівський осередок очолює Борис Фенюк. Маємо стратегічний план — об'їздити такі громади, і будемо намагатися покращувати їхнє життя. Зокрема, будемо допомагати маленьким дітям з памперсами, одягом, продуктами. Ключове завдання — паспортизація, щоби вони могли отримувати усі базові послуги. Забезпечити це без документів, які посвідчують особу, неможливо. Але ці завдання так швидко реалізувати не вдасться.
— Скільки людей зможе навчатися у цій наметовій школі?
— Наметова школа може вміщати до 30 осіб. Там будуть навчатися діти і дорослі. Я особисто чув, як дорослий чоловік, який живе у цій громаді, висловив бажання вчитися писемності.
P. S. Василь Дорош пообіцяв з’ясувати питання щодо прибирання сміття на території, де розташований ромський табір.