Щоб справи Майдану у трубу не злили...

«Справам Майдану — труба!» — з вуст рідних Героїв Небесної сотні та їхніх адвокатів це застереження прозвучало як невтішний пролог до шостої річниці початку Революції гідності. Якщо упродовж попередніх п’яти років лунали заяви про випадки саботажу розслідування злочинів проти майданівців, зливу окремих справ, навмисного затягування судових процесів, то тепер говорять про масштабнішу загрозу, яка може не лише надовго зупинити подальше розслідування справ Майдану, а й взагалі пустити його під укіс. Убивчий вирок стане остаточним, застерігають адвокати родин Небесної сотні, якщо парламент затягуватиме з ухваленням змін до Закону «Про Державне бюро розслідувань», а новостворене управління ДБР, яке надалі займатиметься справами Майдану, не убезпечать від політичних впливів і тиску.

Про те, що 20 листопада 2019 року стане перелом­ною датою, починаючи з якої органи прокуратури втра­чають функції слідства, було ві­домо ще два роки тому. Точ­ку відліку зафіксувала тодішня Верховна Рада — ухваленням відповідних змін до Криміналь­ного процесуального кодексу. Що означала ця дата з прив’язкою до справ Майдану? Те, що досудове розслідуван­ня злочинів, яке не завершили у Генпрокуратурі, перейде до ДБР і частково до Національного ан­тикорупційного бюро.

Здавалося б, часу, аби про­думати й організувати усі не­обхідні для передачі справ і безперервності їх подальшо­го розслідування процедури, було більш ніж достатньо. Але ні у Верховній Раді, ні в Генпро­куратурі, ні у ДБР, яке все ж за­працювало з запізненням на рік, не поспішали вирішувати те, що знову і знову вдавалося відкла­дати на завтра. Чим довше без­діяли, тим гучніше і тривожні­ше звучали звернення родин Небесної сотні, їхніх адвокатів, правозахисних організацій: зво­лікання може мати непоправні наслідки!

Змінилися президент, Вер­ховна Рада, генпрокурор, й обі­цянки про те, що розслідуван­ня справ Майдану ніхто і ніщо не загальмує, зазвучали вже з вуст нової влади. Навіть прогрес на­мітився: від запевнень, що у ДБР створять окремий підроз­діл, який зосередиться на роз­слідуванні справ Майдану, до словесних гарантій, що у цьо­му підрозділі працюватимуть досвідчені кадри з управління Сергія Горбатюка, яке займало­ся розслідуванням справ Май­дану у Генпрокуратурі упродовж останніх п’яти років.

Обнадійливим сигналом про­звучала і звістка про те, що пода­ні на розгляд Верховною Радою (тоді ще у першому читанні) змі­ни до закону про ДБР враховують можливість переведення у Бюро кваліфікованих співробітників з інших органів за спрощеною процедурою, без обов’язкового конкурсного відбору. Але у по­передньо ухваленій редакції ця норма наразилася на критику. В Адвокатській дорадчій групі, яка об’єднала адвокатів родин Не­бесної сотні, заявили, що пропи­сана у такий спосіб кадрова про­цедура не вирішує питання щодо переведення у ДБР співробітни­ків Генпрокуратури, які зареко­мендували себе у розслідуван­нях справ Майдану. Гарантій, що ці люди зможуть продовжити ро­боту у Держбюро розслідувань, немає. Зате забезпечується ла­зівка, яка дає можливість без­перешкодно працевлаштувати у ДБР «цінні» кадри звідки завгод­но.

Щоб виправити ситуацію, в Адвокатській дорадчій групі за­пропонували прописати мож­ливість безконкурсного пере­ведення/призначення кадрів до ДБР із обов’язковою умовою. «Для забезпечення безперерв­ності й ефективності досудо­вих розслідувань кримінальних проваджень (йдеться, зокрема, і про справи Майдану. — „ВЗ“) слідчі Національної поліції, ор­ганів прокуратури, прокурори можуть бути призначені або пе­реведені до Державного бюро розслідувань без обов’язкового проведення конкурсу у разі, якщо вони проводили досудове розслідування (не менше чоти­рьох місяців входили до складу груп слідчих і прокурорів) у кри­мінальних провадженнях, які під­лягають передачі за підслідністю до Державного бюро розсліду­вань», — внесення такої поправ­ки до закону про ДБР стало одні­єю з вимог, які наприкінці жовтня адресували у своєму зверненні до президента, прем’єра, пар­ламенту, генпрокурора і дирек­тора ДБР Адвокатська дорадча група, ГО «Родина Героїв Небес­ної сотні» та ще кілька правоза­хисних організацій. Підписан­ти вимагали також невідкладно забезпечити створення у ДБР окремого управління для роз­слідування справ Майдану, при­значити його керівником вже згадуваного Сергія Горбатюка і гарантувати невтручання у ді­яльність ДБР колишнього «при­дворного юриста» Януковича Андрія Портнова та інших «захо­жих» осіб.

Прізвище Портнова вже не перший місяць тягнеться бруд­ним шлейфом за ДБР. Точніше — за директором Бюро Романом Трубою. З кожним наступним ті­лорухом Труби в унісон із «хо­тєлками» Портнова (йдеться у тому числі про кримінальні про­вадження, відкриті за портнов­ською «наводкою») підозри про «магічний» вплив колишнього заступника голови президент­ської Адміністрації Януковича на нинішнього очільника ДБР лише міцнішали. Тож озвучені адвока­тами й активістами застережен­ня щодо руйнівної діяльності Портнова були цілком виправ­даними.

Апогеєм «портновщини» ста­ла історія з двома томами май­данівської справи, які зникли з Управління спецрозслідувань Генпрокуратури і знайшлися у ексюриста Януковича. Порт­нов пред’явив «знахідку» у ДБР, після чого там порушили кри­мінальне провадження за фак­том втрати матеріалів слідчи­ми ГПУ. За версією, яку озвучив Горбатюк, до «переміщення» зниклих матеріалів міг бути при­четний прокурор Микола Ніко­лаєв, щодо якого неодноразово виникали підозри про злив ін­формації у справах Майдану та саботаж. Але ні скарги до Ква­ліфікаційно-дисциплінарної ко­місії прокурорів, ні заяви на ім’я генпрокурора (тоді ще Юрія Лу­ценка) не давали результату. Ні­колаєва звільнили з ГПУ лише місяць тому. Пакуючи речі, ще, бува, чогось зайвого не прихо­пив — для загашників Портнова?

Зрештою, залишаються за­питання і до тепер вже колиш­нього керівника Управління спецрозслідувань ГПУ Горбатю­ка. І не лише щодо його персо­нальної відповідальності за ор­ганізацію та результативність роботи довіреного йому підроз­ділу (оцінки тут розходяться: від «робив, що міг» — до «за п’ять років результати далекі від очі­кувань»). Неоднозначну реакцію викликала історія зі звільненням Горбатюка з ГПУ, якій передува­ла його відмова подати заяву встановленого зразка на про­курорську переатестацію. Своє рішення Горбатюк мотивував претензіями як до процедури атестації зокрема, так і до меха­нізмів заявленої новим очільни­ком ГПУ реформи органів про­куратури загалом. Коли ж його таки звільнили, з прив’язкою не до переатестації, а до розфор­мування (у зв’язку з втратою прокуратурою функції слідства) очолюваного ним управління, він заявив, що його просто по­збулися як неугодного новому керівництву Генпрокуратури. А заяви про те, що йому пропо­нували продовжити роботу у ДБР чи у нещодавно створено­му в ГПУ Департаменті проце­суального керівництва у спра­вах Майдану, назвав брехнею. «Нічого мені не пропонували. Лише обіцяли, що, може, колись щось буде», — заявив Горбатюк в інтерв’ю «Главкому». Але у на­ступних його відповідях прочи­тується: бачив себе на посаді щонайменше керівника згада­ного вище Департаменту.

— А у ДБР не хочете? — поціка­вився журналіст.

— Колись ще хотів стати ке­рівником ДБР. Але мене не до­пустили… Перехід у ДБР не проблема. Тільки не хочу ще на­ступні п’ять років нести весь тя­гар відповідальності, не маю­чи можливості рухатися вперед. А для цього треба хоча б, щоб прокурори були ті, які прояви­ли себе у справах і мають прин­ципи та фах. Тоді можна й у ДБР працювати.

І знову звучить як заявка не на рядову, а на керівну посаду у ще не створеному на той час підрозділі ДБР щодо розсліду­вання справ Майдану. Можна, звісно, виправдовувати висо­кі ставки пана Горбатюка тим, що на менше він не заслуговує. Але тоді й акценти варто по-іншому розставляти. Для люди­ни, яка запевняє, що розсліду­вання справ Майдану — справа честі, важливіше, чим особисто вона може бути корисною у цьо­му процесі чи на якій посаді?

Одна річ — демарш через власні невиправдані амбіції, інша — небажання працювати у системі, яка у принципі не здат­на задовольнити високі і бла­городні наміри. Перестороги щодо застою чи регресу у по­дальшому розслідуванні справ Майдану є — серйозні і небез­підставні. Достатньо плям і на Генпрокуратурі, і на ДБР. Не розрубано гордіїв вузол «Труба-Портнов». Набатом звучать за­яви активістів й адвокатів родин Небесної сотні про те, що з та­кою організацією, яка є на сьо­годні, передані з ГПУ справи Майдану можуть застрягнути у «чорній дірі» ДБР щонайменше на пів року, а у гіршому випад­ку результати розслідувань мо­жуть бути втрачені. Навіть заява Труби про те, що у ДБР наре­шті створили окремий підрозділ щодо справ Майдану, теж ви­кликала радше занепокоєння, а не полегшене зітхання. «Ми ві­дібрали кращих, професійних слідчих, які працюватимуть над справами Майдану далі», — пові­домив у своєму Telegram-каналі директор ДБР, який ще два тижні тому лякав призупиненням роз­слідування майданівських справ через те, що у ДБР катастрофіч­но бракує слідчих. «П'ять тисяч томів матеріалів, які будуть пе­редані новим слідчим. П’ять ро­ків розслідування, які потрібно відмотати назад та дослідити зі самого початку», — ці слова Тру­би і справді прозвучали як «по­хоронка» для справ Майдану.

Але у цьому потоці страхів і пересторог усе ще залишаєть­ся місце для надії. Принаймні у це хочеться вірити. Після ухва­леної Верховною Радою відпо­відної поправки до закону про ДБР, яка, по суті, запустила від­лік часу до зміни нинішнього ке­рівництва ДБР, жевріють споді­вання, що після кадрових змін змита у трубу репутація Бюро піде на поправку. Хочеться ві­рити, що у розслідуванні справ Майдану не знадобиться «ну­льова» відмотка (про яку казав Труба), бо Верховна Рада все ж ухвалить необхідну поправку до закону, що дозволить продо­вжити роботу у ДБР досвідчених кадрів, які займалися розсліду­ванням майданівських справ у Генпрокуратурі. Ось тільки важ­ливою у цьому процесі є не лише якнайшвидша дата прийнят­тя зазначеної поправки (роди­ни Небесної сотні, їхні адвокати і правозахисні громадські ор­ганізації озвучили вимогу щодо проведення позачергового за­сідання ВР) та змін до закону про ДБР у цілому, а й продумані до дрібниць нюанси, які дозво­лять убезпечити потрапляння у «майданівський» підрозділ ДБР (без конкурсного просіювання) таких досвідчено-сумнівних ка­дрів, як «прославлений» експро­курор Ніколаєв. Тут визначаль­на не лише кількість, а й якість. Бо на кону — ще один, і, мабуть, останній шанс довести україн­цям та світові: обіцянки гучних вироків у справах Майдану — не «фішечка» для піару, яка від вла­ди до влади переходить.