Тарас Кузьо: «Зеленський – найгірший тип менеджера: думає, що все знає, насправді нічого не знає»

— Пане Тарасе, ми з вами зустрічалися і записали інтерв’ю півтора року тому — у квіт­ні 2018-го, за рік до пре­зидентських виборів. Тоді обговорювали шанси потен­ційних кандидатів у прези­денти. Ви прогнозували, що у другому турі зустрінуться По­рошенко і Тимошенко. Я ще вас запитала, чи можливо, що «вистрелить» хтось із нових облич. Ви сказали, що вже за­пізно стартувати комусь з не­відомих, не розкручених по­літиків. Не так сталося як гадалося. Чи для себе маєте відповідь, чому помилилися?

— Зеленський не переміг би, якби Вакарчук взяв участь у ви­борах. Нішу «нового обличчя» зайняв би Вакарчук…

— Якби Вакарчук взяв участь у президентських ви­борах, то переміг би він, а не Зеленський?..

— Не знаю… У Вакарчука є проблема — відсутність хариз­ми і самовпевненості, що є у Зе­ленського. Але самовпевненість Зеленського межує з арогант­ністю. Результати президент­ських виборів в Україні нага­дують результати Брекзиту у Британії. Ніхто не міг подума­ти, що так станеться… Як ніхто не думав, що у Сполучених Шта­тах президентські вибори ви­грає Трамп.

— Тобто Україна опинилася у світовому тренді…

— Так, у світовому антиісте­блішментському тренді. Зелен­ський цілковито цим скористав­ся. Я переконаний, Порошенко був найкращим президентом за час незалежності України. Але його слабкість, його ахіллесова п’ята у тому, що погано боровся з корупцією, нікого не посадив. На цій темі дуже спекулювали противники Порошенка, в тому числі і Зеленський. А на «посад­ки» корупціонерів був сильний запит, який Порошенко не за­довольнив. Цей запит нікуди не зник, і тепер Зеленський є його заручником. Він буде змуше­ний когось садити. Крім того, на відміну від Порошенка, він має більше можливостей. Порошен­ко не мав монобільшості у пар­ламенті, не було Антикорупцій­ного суду. Якщо Зеленський не посадить корупціонерів, його популярність почне різко пада­ти. Причому садити повинен не своїх опонентів, а справжніх ко­рупціонерів. І бажано зі свого оточення.

Але він цього робити не буде! Вже бачимо, що шукає на роль корупціонерів ритуальні жертви з оточення попередньої влади. Водночас Коломойський буде йому постійно нагадувати про себе і про ПриватБанк. А укра­їнці почнуть запитувати у Зелен­ського, чому не сидить за ґрата­ми Коломойський, який завдав українській державі збитків на п’ять мільярдів доларів?

Мене здивувала не так пере­мога Зеленського на виборах, як результат, з яким переміг. Що отримав так багато голосів. Що за нього більшість виборців го­лосували навіть у Тернополі та Івано-Франківську! Тобто по всій Україні, окрім Львова!

— Зеленський уже півроку керує державою. Яким для вас є президент Зеленський?

— Арогантним і наївним. Він найгірший тип менеджера: ду­має, що все знає, насправді ні­чого не знає. І не хоче слухати поради розумніших. Чимось на­гадує Трампа, який весь час під­креслює, що інакший, ніж Обама, і обливає попередника брудом. Зеленський так само хоче по­казати, що інакший, що він не Порошенко. Хоча, якщо поди­витися, які реформи в середи­ні країни впроваджує більшість у парламенті, це, по суті, про­довження реформ Порошенка. І дай Боже, щоб так тривало. Най­складніше буде втілити у жит­тя земельну реформу. Бо тоді його не зможе підтримати Тим­ошенко, яка наразі підтримує внутрішню політику Зеленсько­го. Натомість земельну рефор­му, очевидно, буде підтримувати «Європейська Солідарність» По­рошенка.

Щодо зовнішньої політики, то не зрозуміло, чого прагне Зе­ленський, окрім селфі з Макро­ном та Путіним. Він абсолютно не розуміється на закордонній політиці. Найгірше, не розуміє, чому йде війна. А війна йде че­рез питання національної іден­тичності, через те, що Путін і переважна більшість росіян вва­жають, що Україна — фейкова держава. Це означає, що цей конфлікт триватиме довго. З Пу­тіним, який поєднує у собі мен­талітет кагебіста і російського шовініста, компроміс неможли­вий. Якщо Зеленський думає, що зможе домовитися з Путі­ним, то живе поза реальністю.

Перед Зеленським є кілька червоних ліній. Це ПриватБанк, газові відносини з Росією (пря­ме постачання газу з Росії — це водночас постачання корупції, бо найбільший експорт з Росії — це корупція, а не газ), Закон про мову і, звичайно, війна на Дон­басі. Зеленський не розуміє, до якої міри Україна змінилася за останні п’ять років. Не усвідом­лює, на скільки багатолюдною є опозиція до капітуляції. Про­ти замирення з Росією на умо­вах Путіна виступають не лише галичани, цей рух є широким у Центральній та Східній Україні. І це не лише ветерани чи націо­налісти.

— І все ж Зеленський, по­при протести, продовжує сподіватися на домовленості з Росією. І першим йде на по­ступки Кремлю…

— Не розумію, як можна в принципі домовлятися з Путі­ним, який, по-перше, каже, що кримське питання закрите, а по-друге, продовжує наполяга­ти, що російських військ на Дон­басі немає, що там громадян­ська війна, і домовлятися треба з так званими республіками. Як Зеленський буде домовлятися про звільнення Донбасу від ро­сійської окупації, якщо «их там нет»?! Крім того, демілітариза­ція, на яку погоджувався Поро­шенко, і демілітаризація в ро­зумінні Путіна, це, як кажуть в Одесі, дві великі різниці. Росія хоче, щоб перший і другий кор­пус «ЛНР» і «ДНР» були перетво­рені у місцеву поліцію. В такий спосіб їх легалізують, і вони там надалі будуть заправляти. Укра­їнських силових структур там близько не буде. Де-факто буде створено державу в державі, яка контролюватиметься з Москви. Як британець, я знаю, наскільки складно зробити демілітариза­цію. Коли у Північній Ірландії під­писали мирну угоду в 1997 році, також йшлося про демілітариза­цію. Там було 2,5 тисячі терорис­тів. А на окупованому Донбасі 35 тисяч! Там терористи мали лише автомати Калашникова. Тут тан­ки, гармати, все, що нині мають сучасні армії. Нічого з «мирно­го плану» Зеленського не вийде. Бачу, і в його команді вже немає впевненості. Бо якщо вже за­раз кажуть, що мають план Б, це означає, що не впевнені у реалі­зації плану А.

— А мають план Б?

— Звісно, що ні!

— Ви кажете, Зеленський сподівається на результатив­ну домовленість з Путіним через свою наївність. При­пустимо, він такий наївний і довірливий, але ж навколо нього є люди з більшим полі­тичним досвідом. Вони б мо­гли пояснити йому наслідки його наївної політики. Той са­мий міністр МЗС Вадим При­стайко працював при По­рошенкові. Він, думаю, все розуміє…

— Можливо, йому говорять. Питання, чи здатний він слуха­ти і чути. Наприклад, колишній президент США Джордж Буш (молодший) не був надто ро­зумний, але оточував себе му­дрими людьми, поради яких слухав. Зеленський думає, що він особливий, що завдяки своїй харизмі зможе вплинути на Пу­тіна… Та найгірше, що Зелен­ський, здається, справді вва­жає, що у війні винен не Путін, а Порошенко. Що Порошенко спеціально підбурював і прово­кував Путіна.

— Тобто Зеленський сам є жертвою російської пропа­ганди?

— Певною мірою так. Крім того, у нього персональна не­нависть до Порошенка, який пу­блічно назвав Зеленського ма­лоросом.

— Говорите про Зелен­ського так, ніби він само­стійна, самодостатня фігура. Але ж це не так. Усі знають, що за ним стоїть могутня по­стать Коломойського. Чи ви не вважаєте, що Зеленський — маріонетка Коломойсько­го? Хоча часом здається, що він маріонетка Путіна…

— Тут він дещо схожий на Трампа. Трамп навряд чи є аген­том Кремля, а радше такий собі корисний ідіот, який часом діє всупереч національним інтере­сам США. Ми не знаємо, до якої міри Коломойський контролює Зеленського. Але якщо віддасть Коломойському ПриватБанк — йому, як президенту, кінець.

— Можливий конфлікт між Коломойським і Зеленським?

— Як раціональна людина, Зе­ленський мав би сказати Коло­мойському, що є два варіанти, — або той втікає за кордон, або його посадять за ґрати.

— Він йому такого не ска­же…

— Тоді у Зеленського будуть великі проблеми через Коло­мойського. У вересні я брав участь у роботі форуму Ялтин­ської Європейської Стратегії (YES), яку проводить Пінчук (піс­ля анексії Криму відбувається у Києві. — Авт.), то на ланч прий­шов Коломойський. Коли той зайшов, посол США Вільям Тей­лор покинув зал на знак протес­ту. Бо Америка і Великобританія хочуть судити Коломойського.

— Ви сказали, що з «мирно­го плану» Зеленського нічого не вийде. Чому так впевнені?

— Бо Зеленський сподіваєть­ся, що після того, як зробить кроки назустріч Путіну, той та­кож буде змушений робити кро­ки назустріч. А Путін жодних кроків робити не буде.

— Путін може віддати ще кількох заручників і вважати, що це його крок…

— Може, але Путін точно не піде на демілітаризацію Дон­басу, не віддасть контролю над кордоном. Вже не кажу про Крим. Відтак домовленості за­йдуть у глухий кут, і Зеленському доведеться перейти до плану Б.

— Тобто реалізації так зва­ної формули Штайнмаєра не буде?

— Є два сценарії. Російська сторона нічого зі свого боку не робитиме, і тоді Україна також зупиниться. Або тиск на Зелен­ського під час зустрічі у Нор­мандському форматі буде такий шалений, що він на все пого­диться і усе підпише. Пригадуєте, щось подібне було у 1993 році з Кравчуком, коли він під­писав угоду з Росією щодо роз­поділу Чорноморського флоту. Після цього у Києві були страш­ні протести, і Кравчук відмовив­ся від своїх зобов’язань.

— Якщо Зеленський над­то близько підійде до черво­ної лінії щодо питання Донба­су чи, не дай Боже, перетне її, які перспективи і наслідки Майдану?

— Це неминуче призведе до немирного Майдану. В країні, де шостий рік іде війна, багато зброї. Опитування показують, що більшість українців проти капітуляції. І не тільки у Захід­ній Україні. Зеленський забу­ває, що «азовці» — це переважно східняки. Найбільше негативно­го впливу війни зазнала саме Східна Україна. Зрештою, гали­чан не треба було переконува­ти, хто такі москалі. Ілюзію, що Росія — це братній народ, мали на сході України. І ця ілюзія по­ступово зникає. На Помаран­чевій революції найбільше лю­дей було з Західної України. На Революції гідності вже було чи­мало українців із Центральної і Східноі України. На наступному Майдані буде дуже багато схід­няків.