Стінка на стінку

Якби моторошні кадри з подій під столичним Подільським управлінням поліції показати людям, які нічого про ці події не чули, хтось подумав би, що це — архівне відео з часів Майдану, хтось — що постановочна сцена для фільму. Але це не історія і не кіно. Це реалії наших днів, горюча суміш політики, виборів та «недореформи» правоохоронної системи. І найстрашніше у ситуації те, що, вийшовши з-під контролю «режисерів», вона може обернутися великою кров’ю.

Хто правий, хто винен? Запи­тання у цій історії є до всіх. Пер­ше — до організаторів суботньої акції «Хто замовив Катю Гандзюк?».

Чи розуміли вони, що залучення до заходу представників правора­дикальної організації «С14» з її неоднозначною, м’яко кажучи, репута­цією не лише кидатиме тінь на всіх, причетних до акції, а й могло б обер­нутися ситуацією, яка виходить за рамки мирного мітингу? Тут можна скільки завгодно розповідати про те, що у хлопців з «С14» нічого проти­правного і на думці не було. Але га­зові балончики, ножі і навіть «трав­матика» — факт, красномовніший за будь-які словесні доводи. Набір для самооборони — можливо. Але де га­рантії, що цей арсенал не задіяли б зовсім з іншою метою? Щось комусь не сподобалося — і понеслося!

У Нацполіції запевняють, що на Контрактовій площі правоохо­ронці діяли на випередження. «Під час передвиборчого заходу одно­го із кандидатів у президенти Украї­ни (йдеться про акцію за участі Юлії Тимошенко. — „ВЗ“) правоохорон­ці помітили групу підозрілих осіб із прикритими обличчями. У результа­ті поверхневого огляду у них вияви­ли зеленку, газові балончики та ножі. Аби запобігти можливим провокаці­ям, молодиків доставили до Поділь­ського управління поліції», — це офі­ційна версія Нацполіції. Але вона дещо розходиться з тим, що за­фіксовано на відео під час подій на Контрактовій площі. Нікого з при­критими обличчями у знятих кадрах немає. Як і озвучених правоохорон­цями пояснень, на підставі чого ви­рішили спакувати в автозак тих, кого пізніше назвали «підозрілими особа­ми». І це — перше запитання до полі­ції. Запобігати провокаціям не озна­чає, що можна затримувати навіть підозрілих людей без пояснень.

Події у Подільському управлін­ні поліції породжують запитання не лише до правоохоронців (хоча піс­ля всього назвати їх так язик не по­вертається), які там «відзначилися», а й до всіх, хто клятвено перекону­вав: реформа міліції у поліцію — це не просто зміна назв і вивісок. Було б несправедливо казати, що якісних змін взагалі — нуль. Позитиви є, але фактом залишається і те, що «бер­кутня» як явище у новій-старій пра­воохоронній системі не перевелася. І старший опер Подільського управ­ління Василь Мельников, який бив ногами по голові лежачого активіс­та, — на жаль, досі непоодиноке уо­соблення цього ганебного явища.

За скоєне Мельникову світить від трьох до восьми років за ґрата­ми. Суд обрав йому запобіжний за­хід у вигляді тримання під вартою з можливістю внесення грошової застави. І знаєте, хто вніс 115 ти­сяч гривень «заставних» за озвірі­лого «опера»? Ілля Кива — канди­дат у президенти, колишній радник міністра внутрішніх справ Арсена Авакова. Флешмоб «Я теж бандері­вець», який організувало поліцей­ське начальство після ганебних по­дій під Подільським управлінням поліції (коли «втихомирювали» акти­вістів, один з поліцейських — що це був Мельников, наразі не доведено — викрикнув «Лєжать, Бандера!» і без того виглядав як фарс. А після взят­тя Мельникова на поруки «людиною Авакова» залишається лише конста­тувати: те, що подають як особисту ініціативу Киви, — насправді не пору­чительство, а кругова порука. Розу­міючи, що «відмазати» Мельникова не вдасться, Авакову потрібно було у будь-який спосіб просигналізува­ти «орлам»: «Ми своїх так просто не здаємо, робимо усе можливе». По­руки від Авакова — це було б занад­то, а тому задіяли Киву. Хоча суті це не змінює. Для очільника МВС підле­глі у погонах — не просто підлеглі, а інструмент, який потрібен для того, аби у політичних ігрищах набивати собі ціну. Тому для Авакова важливо (особливо з огляду на градус вибор­чої кампанії і розклади у ній), аби си­туація з Мельниковим не підкосила відданість «орлів» і їхню віру у те, що за вірну службу їм не кримінальними справами воздасться.

І нарешті — ще одне важливе за­питання: як трактувати присутність у хроніках «подільських подій» нар­депа Оксани Корчинської? Судя­чи з дописів у Facebook адвоката Масі Найєма, вона не лише допо­магала звільняти затриманих акти­вістів «С14», а й оперативно тиражу­вала відео з подій у відділку поліції. Дивна зв’язка, зважаючи на те, що згадана нардеп — дружина Дми­тра Корчинського. Цього персона­жа точно представляти не треба. А ось роз’яснити, яким боком Кор­чинський, який прямо агітує за Пе­тра Порошенка, виявився дотичним до визволення учасників акції «Хто замовив Катю Гандзюк?», її органі­заторам не завадило б. З огляду на те, що їхнє запитання щодо убивства Каті адресоване не лише Тимошен­ко, а й Порошенкові…