В’ячеслав ТИРТИШНИК: «Українські стрибуни – не диво, а результат еволюції»

Кілька днів тому у Лозанні на етапі “Діамантової Ліги” поруч на п’єдесталі розташувалися відразу два українські стрибуни у висоту: разом з переможцем етапу і лідером загальних перегонів за великим діамантом Богданом Бондаренком (2,40 м) на другій сходинці від напливу емоцій і почуттів не міг оговтатися Андрій Проценко. Херсонець уперше підняв планку особистого рекорду на 2,40 м, яка підкорилася йому у третій спробі. Перед нашими хлопцями не встояв ні епатажний росіянин Іван Ухов, в активі якого є польоти на 2,42 м (у приміщенні), ні природжений до високих злетів катарець Мутаз Есса Баршим (обидва — 2,38 м).

-Те, що минулого року зробив Богдан Бондаренко, стало для нас сюрпризом, — усміхається В’ячеслав Тиртишник. — Українець не лише виграв усі можливі турніри, а морально пригнітив конкурентів, не давши їм шансу навіть наблизитися до перемоги. Той же Баршим був чудово готовий до московського чемпіонату світу. Але, здавалося, у нього навіть думки не промайнуло, що він може перемогти Богдана. Спокійна упевненість українця свідчила про те, що у сектор він виходить тільки по перемогу. Його конкуренти вигукували: “Дістав уже цей Бондаренко. Ти тут зі шкіри лізеш, солідні висоти долаєш, а він виходить — і все одно стрибає вище”.

Ми розуміли, що цей талановитий хлопець може стрибати дуже високо. Але не були готові до того, що лишень за рік він додасть 10 см і на такому рівні стрибатиме весь сезон. Там, де потрібно було показувати результат, він не опускав планки нижче ніж 2,33 м. А це неймовірні навантаження. І правильно, що він пропустив зимовий сезон, — нові стрибки, як і стрімкий успіх, потрібно переварити. Що з цього вийшло, ви могли переконатися самі: 2,42 м і повторення рекорду Європи. З часів Патріка Шьоберга, який уперше на континенті взяв цю висоту 1987 року, так високо в Європі ще ніхто не стрибав.

— Провідні світові тренери не раз говорили про те, що Богдан може злетіти ще вище, якщо попрацює над технікою. А як ви гадаєте: чи варто йому підлаштовуватися під прийняті у стрибках у висоту технічні канони?

— Техніка у Бондаренка справді своєрідна, далека від еталонів. Але якщо йому вдається підкорювати такі висоти, то навіщо щось змінювати? Стиль, який дає результат, має право на існування. Кардинально змінивши техніку, можна усе зіпсувати. Я розмовляв на цю тему з тренером та батьком Богдана — Віктором Бондаренком. Він переконав, що кардинальних змін у техніці та структурі стрибка Богдана не передбачається. Завдяки чому перемагає Богдан? У нього фантастичні швидкісно-силові показники. Зверніть увагу, звідки він відштовхується і який політний у нього стрибок. Якщо заміряти місця відштовхування і приземлення, то вражає навіть результат у довжину. А Бондаренко при цьому примудряється ще й висоту чималу долати. Якщо відштовхуватиметься ближче до планки, то просто не зможе свій потужний розбіг перевести у вертикаль.

— А що можуть протиставити Богданові його суперники?

— Як на мене, найбільш “небезпечний” суперник Богдана — не російські стрибуни, а Мутаз Баршим. У нього також величезний потенціал, йому самою природою дано стрибати за 2,40 м. Своєї стелі катарець ще не досягнув. Вони з Богданом практично ровесники, у них все тільки почалося. І так, підганяючи один одного, ці хлопці змагатимуться до завершення кар’єри. Баршим напрочуд легкий і по-стрибковому імпульсивний. Стрибає з короткого розбігу — чотирьох-п’яти кроків. Його суперники роблять щонайменше вдвічі більше. І це при тому, що у Баршима не надто висока швидкість розбігу.

— Мене понад усе вразила незворушність Богдана. Коли його суперники нервують, Бондаренко спокійно і без надриву відпрацьовує чемпіонат світу так, наче бере тренувальні висоти...

— У Богдана — серце чемпіона. У багатьох фахівців він асоціюється з перемогами. Це вроджене. Усіх видатних атлетів можна поділити на дві категорії: рекордсмени, які спалахують лишень одного разу, і чемпіони, в яких перемога живе у крові. Сподіваюсь, Бондаренку вдасться сумістити приємне з дуже приємним — серію гучних перемог зі світовим рекордом. У нього на диво врівноважена психіка. Це рідкість, коли люди з таким фізичним потенціалом передчасно не “горять”.

— Окрім Богдана, у нас є ще один стрибковий талант — Андрій Проценко. Його після “бронзи” на чемпіонаті світу у приміщенні назвали відкриттям сезону...

— Я би його так не називав, адже він не з’явився нізвідки. Проценко — не диво, а радше результат еволюції. Андрій ріс у мене на очах, завойовуючи нагороди на всіх етапах свого розвитку, і ось доріс до п’єдесталу чемпіонату світу. На початку сезону на Меморіалі Олексія Дем’янюка у Львові, де Проценко переміг з результатом 2,32 м, я сказав йому, що він уже дозрів до великих звершень. І тепер залишається проста річ — втілити свій потенціал на головному старті. Через півтора місяця він не лише застрибнув на п’єдестал, а й зробив це з пристойним результатом — 2,36 м. Тепер ось з 2,40 м Андрій склав на п’єдесталі компанію Бондаренку.

Тренер Андрія, Геннадій Зуєв, вчився у Львові. Коли був студентом заключного курсу Інституту фізкультури, відчув, що йому тісно серед засвоєних у виші догм і аксіом. Тому почав самостійно копати можливу літературу зі стрибків, експериментував з технікою, вивчав нові методики, шукав власний секрет перемог. Андрій Проценко — один з перших учнів Зуєва. Геннадій почав навчати його стрибків з самого дитинства, і сам розвивався як тренер. Тепер у нього підростає ціла плеяда талановитих стрибунів.