У ЗСУ воює Ісус (ФОТО)

«Такого раніше в історії не було ніколи, я був першим в Україні, і в Європі», — каже воїн, а його побратими жартують: «На землі все так погано, що сам Ісус прийшов в армію служити».

Ісус-Назарій Коржов з дитинства звик до уваги. Зокрема — через своє ім'я та історію кохання його батьків. Про неї у кінці 1990-х — початку 2000-х багато писали й навіть знімали телепрограми.

Так, газета «Сегодня» 6 січня 1999 року писала, що батько Ісуса Андрій Коржов 22 роки потрапив у тюрму. П’ятнадцять років він провів у в’язницях Одеси, Сокаля, Львова. Там пережив перебудову, проголошення України незалежною… У 1989 році вірянам дозволили бувати у в’язницях — і тоді затяті злочинці круто змінювали своє життя і відкривали серце Богу.

«Я нікому не був потрібен. Усі забули про мене, але я прислухався до слів вірян, які приходили до нас… Довгий час вагався, не міг зосере­дитися… І я повірив. Розумієте? А Він мені пробачив», — розповів журналістам Андрій Коржов про свій шлях до Бога.

Він був одним із перших, хто 1994 року у Львівській колонії суворого режиму прийняв хрещення.

З майбутньою дружиною Ларисою зі Старої Вижівки Андрій познайомився наприкінці 1996-го, йому ще залишалося сидіти понад рік. Пів року вони лише листувалися і жодного разу не бачилися.

«Я приїхала на побачення. Чекаю. І тут їх виводять… чоловік десять. Посередині стоїть хлопчисько — сміється, аж підскакує. Це і був Андрій», — розповіла журналістам жінка першу зустріч.

Вінчання було скромним — тісна кімната мало нагадувала палац урочистих подій. Щоб побути удвох, молодятам надали на три дні спеціально відведену кімнату.

Як кожна сім'я, Коржови мріяли про дітей. Але Лариса не вагітніла.

«Я пообіцяв тоді Богу, що якщо у нас народиться син, я назву його Ісусом» — розповів Андрій Коржов.

Уже через два тижні жінка йому повідомила довгоочікувану новину.

І коли народився хлопчик, то батько виконав обітницю. Правда, через трохи дитині дали ще й інше ім'я — Назарій, тобто, Ісус із Назарета. Були такі люди, яким незручно так називати з релігійних міркувань.

«Від сина я не приховуватиму свого минулого. Бог дав мені мудрість, наче я і не відбував покарання. А свого Ісуса, звичайно, хотів би бачити насамперед чесною людиною», — казав після народження свого первістка Андрій.

За чверть століття, які минули з того часу, можна сказати, що Андрій Коржов своє слово стримав. Бог благословив цю родину зі Старої Вижівки сімома дітками. Про них у невеликому містечку говорять тільки добре.

Найстарший їхній син, Ісус-Назарій, завдяки якому сім'я і стала відомою, обрав шлях воїна-оборонця. Нині він — старший лейтенант, командир розвідувальної роти 24-ї ОМБр імені короля Данила.

Його бойовий шлях розпочався ще до повномасштабного вторгнення. З 2017 року він служив контрактником у 80-й десантно-штурмовій бригаді. Був з нею в АТО. Хлопця помітили й запропонували вчитися на офіцера. Одеську військову академію він закінчив уже під час повномасштабного вторгнення. Тому відразу потрапив на фронт.

На офіційній сторінці 24-ї бригади є 50-хвилинне інтерв'ю з Ісусом-Назарієм Коржовим. У ньому він розповідає коротко історію сім'ї, про те, як над ним глузували у школі: називали «святим», запитували, «чи знає Люцифера». Про все молодий чоловік говорить з усмішкою. Так само невимушено розповідає про бої. Слухаєш — ніби якийсь захоплюючий пригодницький фільм дивишся, а він же говорить про криваві бої під Кремінною, Бахмутом, Херсоном.

«Сказали нам йти наступати вздовж Дніпра, 30 кілометрів проламати. Ви що, смієтеся?! Та які 30 кілометрів?! Ми ж все вивчили: тут така лінія оборони, тут танки, тут резерви… Та куди? Нє-нє… Ми до останнього думали, що нас на смерть тупо відправляють. І от ранній ранок: „Вперед!“ — і ми вклинюємось в передній край. Ми перші, потім наступний батальйон, потім ще один… По нас працювала артилерія, ланцети, летіло все. А ми проламали передній край, у нас був тільки один трьохсотий (поранений, — авт.) Ми пройшли 30 кілометрів на самому характері! Це так мощно виглядало. Коли ми відбили ці позиції, я зайшов на них, у них там були построєні просто замки, з дерева і землі. Ти заходиш — в повний ріст окопи, в повний ріст бліндажі внизу. Крупнокаліберні кулемети через кожні 20 метрів. Дороги заміновані… Це було нереально взяти. Дивишся — ну як?! Ми залетіли туди просто на фарті - а вони через поле тікають хто куди врозсипну. Переодіваються, скидають все із себе… Кидають своїх трьохсотих і двохсотих…», — розповів Ісус-Назарій

Ісус-Назарій Коржов — офіцер нової формації. Він двічі був поранений, але намагався швидше відновитися, щоб знову стати у стрій. Їздить на «Хаммері», може управляти дронами (називає їх пташками) й абсолютно реально оцінює противника.

«У нас немає такого ресурсу, як у росії. Привезли „м'ясо“ 100 тисяч — і вперед. Запитав одного полоненого, чоловіка років 58-ми: „Що ти тут робиш?“ „А у нас, — каже, — немає варіантів. У бою можна до вас у полон потрапити. А якщо побіжимо назад, то свої розстріляють“. У них там загратзагони стоять. От вони лізуть і лізуть вперед… Якщо я не буду з ними воювати, то моїй сім'ї не поздоровиться. Вони ж заходять без розбору, все навколо у селах і містах зносять до фундаментів і кажуть: „Ми вас освободили“. Тому ми мусимо тут воювати, щоб зберегти своє майбутнє і майбутнє своїх рідних. Мусимо давати опір і знищувати ворога», — каже воїн

Ісус Коржов не розуміє тих чоловіків, які розслабилися на «мирній великій землі», ходять у спортзали, на дискотеки й вряди-годи задонатять сотню гривень для армії.

Якщо так продовжуватиметься, то, на його думку, ми можемо і програти. Хоч сам старший лейтенант Коржов переконаний: ворога в Україні чекає тільки смерть.