«Воєнна література сьогоднішньої України — це кевлар, відрефлексоване піксельне сьогодення»

14−15 жовтня в Івано-Франківську відбуватиметься Шостий Мистецько-інтелектуальний форум Via Carpatia — під гаслом «Майбутнє традиції: українське у глобальному світі». Однією із ключових подій цьогорічного місця зустрічі інтелектуалів та експертів у різних галузях буде Літературно-мистецька зустріч «Слово у війні», на яку до Івано-Франківська приїде близько двох десятків військових письменників та волонтерів. Дехто із них прибуде на Прикарпаття прямісінько з фронту.

Серед учасників зустрічі «Слово у війні» на Via Carpatia 2023 — військові письменники та волонтери — Олександр Лисак, Олена Лотоцька, Катерина Флекман, Сергій Дзюба, Артемій Кірсанов, Валерія Борщевська, Володимир Скоростецький, Андрій Лотоцький, Віктор Янкевич, Олена «Ластівка» Мокренчук, Рустам Дмитрук, Андрій Гуменюк, Ольга Донеччанка, Олег Бородай, Оксана Весна, Ілля Тітко та інші. У програмі - творчі зустрічі, авторські читання, презентації книжок, майстер-класи, виступи бардів. Усі події «Слова у війні» проходитимуть на площі перед Івано-Франківським національним драмтеатром ім. Івана Франка. Крім того, запланована окрема дитяча програма — вона зосередиться у фоє Драмтеатру.

— Людству потрібні герої, людство повинно за когось триматися, — каже кураторка «Слова у війні» Тетяна Пилипець, директорка Львівської бібліотеки імені Романа Іваничука, співзасновниця Форуму військових письменників та літературно-мистецького фестивалю «Кальміюс». — Серед усього жаху війни українці віднайшли шанс триматися своїх Героїв. Нам більше не потрібні ні імпортовані, ні вигадані персонажі. Саме військові автори — провідники до розуміння поняття героїзації. Вони є героями, а своїми творами декодовують нам це поняття. За ними постає проста і велична суть українського Воїна. Для тих, хто заанґажований у темі війни, але позбавлений можливості тіснішої комунікації, події зразка зустрічі «Слово у війні» — це не тільки про «фронтову» літературу, а й про відчуття нерозривного звʼязку між автором і читачем, цивільним і військовим, між українцями… Зрештою, це точка, де мусить розмитись поняття «ми і вони».

— Воєнна література сьогоднішньої України — це кевлар, відрефлексоване піксельне сьогодення, дзеркало нашої доби, — розповідає Олександр Лисак, автор-воїн, офіцер 54-ої ОМБр ім. Гетьмана Мазепи. — Україна зараз воює, виборюючи елементарне, Богом дане право на волю, свободу, незалежність. В літературі законсервовані в слові наша воля до перемоги, наш біль від втрат, і звісно, невгасима віра у перемогу. Усі ці рефлексії мають зараз величезну цінність. Бо це те, що є зараз. Це творення в сучасній українській літературі мілітарного контексту, позбавленого шароварства, салоїдства і зручних для агресивного, збожеволілого сусіда штампів й архетипів щодо нас. Україна завжди була бойовою, могла мобілізуватися і дати відсіч будь-якому ворогу. Про що пишуть автори-воїни? Про власний бойовий досвід — він виливається в різних формах: у поезіях, романах, щоденниках, спогадах. Щодо мене, то зараз мені пишеться зрідка, і це, радше, реабілітаційна потреба виговоритися. Це те, що болить, чого не скажуть хлопці, які не вміють сказати. А я вмію, тому скажу за них. Говорю те, що бачу, що відчуваю. Це моя персональна філософія війни.