«У Сирії, звідки викинули росію, вона отримала геополітичний ляпас…»

Для багатьох у світі громом серед ясного неба стали стрімкі революційні події у Сирії, крах режиму тамтешнього диктатора Башара Асада, який правив країною 24 роки. А до того нею майже два десятиліття у ручному режимі управляв такий же авторитарний його батько, Хафез. За правління родини Асадів Сирія пережила тривалу громадянську війну, загибель понад пів мільйона своїх громадян (у тому числі - внаслідок застосування хімічної зброї), фізичні репресії, пресинг політичних опонентів, штучний голод, релігійну нетерпимість, дискримінацію національних меншин, еміграцію 13 мільйонів сирійців. У 2011 році повстанські рухи спробували повалити режим Асада-молодшого, але на підмогу йому прийшли росіяни й жорстко придушили цей спротив. У листопаді 2024-го сирійська опозиція на чолі з ісламістським бойовим угрупованням «Хаят Тахрір аш-Шам» виявилася більш мобілізованою — і змела ненависну владу диктатора. Для цього повстанцям, які добре підготувалися організаційно й технічно (ключову роль зіграло майстерне використання дронів!) знадобилося якихось 12 днів…

Кажуть, до цих подій докла­ла руку Туреччина, яка має свої геополітичні інтере­си. Башар Асад втік на росій­ську авіабазу, а звідти його до­правили до москви. російський самодержець путін надав сирій­ському диктатору та його сім'ї притулок. У Дамаску форму­ють перехідний цивільний уряд, в якому, як обіцяють повстанці, вже не буде ні диктаторів, ні ра­дикалів…

Знесення авторитарного ре­жиму в одній із найбільших кра­їн Близького Сходу, причини і наслідки цих перемін, роль ро­сії у цих подіях, перспективи майбутніх україно-сирійських відносин аналізує міністр за­кордонних справ України у 2007−2009 роках, керівник Центру досліджень росії Во­лодимир Огризко.

Деморалізоване військо Асада

— Чому програв сирійський диктатор Асад, якого актив­но підтримували такі потуж­ні його сателіти, як росія та Іран?

— Бо будь-які режими тако­го типу, які тримаються на баг­нетах, загнивають із середини, — каже аналітик. — Режим Асада думав, що пануватиме вічно, бо в нього є зовнішня підтримка. Жив за рахунок репресій усе­редині країни. Башар Асад вва­жав, що 95-відсотковий рейтинг його підтримки є реальним, а не намальованим. Ці цифри його заколисали, диктатор розсла­бився, в останні роки думав, що так буде постійно. Асад не зро­зумів сили прихованого опору. Не усвідомив, що довкола ба­гато країн, які хотіли, щоб цей режим зник, які до цього готу­валися, які чекали, поки наста­не потрібна ситуація. І вона на­стала.

Через свою прогнилість ре­жим Асада впав лише за два тижні.

— Побутує думка, що на нинішній перебіг подій у Си­рії суттєво вплинула росій­сько-українська війна. Мов­ляв, щоб досягти переваги в Україні, путін перекинув до нас значну частину свого вій­ськового контингенту із Сирії, і тим значно послабив Аса­да…

— Не думаю, що це є вели­кою правдою. У путіна було до­статньо сил і засобів для того, щоб вести війну в Україні. А те, що у Сирії зникла значна час­тина приватної військової ком­панії «Ваґнер», це правда. Цю групу, якщо не помиляюся, 600 осіб, знищили упродовж кіль­кох хвилин, коли з «ваґнерів­цями» почали розбиратися по-серйозному…

Отже, перекидання обме­женого військового континген­ту росії в Україну не є ключо­вою причиною краху Асада. Є три тисячі зайвих «штиків» чи їх немає - ця обставина не може бути суттєвою для стійкості дик­таторського режиму. Це зовсім інша площина. Асад не зрозумів однієї простої істини і не взяв до уваги гіркого досвіду диктаторів Хусейна, Каддафі та інших. Для того, щоб ситуація у країні була під твоїм контролем, треба не сподіватися на зовнішню допо­могу, а працювати в ім'я свого народу. Оскільки цього не було, то жодна допомога ззовні спри­яти стабільності режиму не мо­гла за визначенням.

Згадайте: була допомога Аф­ганістану з боку Сполучених Штатів. І що сталося? При тому, що американці вклали туди со­тні мільярдів доларів, режим, який вони підтримували, впав. Тому що його не підтримували усередині цієї країни. Те ж саме було і в Сирії.

Турки не пропустять російських кораблів

— Чи не станеться так, що рештки російських військ, які виводять із Сирії, буде залу­чено до війни з Україною?

— Не виключено, що залиш­ки особового складу російсько­го контингенту у Сирії буде по­вернуто у росію, і це може бути певною загрозою для Украї­ни. Кажу «залишки», бо неві­домо, що сталося на російських військових базах у сирійських Хмеймімі, Тартусі, Латакії. Не знаю точних цифр, але щось мені підказує, що про десятки тисяч солдатів не йдеться. Від­так принципового значення це не матиме. Тим більше, що де­моралізація цих військ є очевид­ною.

А щодо російського озброєн­ня — тут ситуація ще гірша для московії. Тому що провести їхні військові кораблі через протоки Босфор і Дарданелли не дозво­лить Туреччина. А везти бойо­ву техніку довкола цілої Європи, аж до Мурманська, за станом на зараз немає на чому. Тому побоювання, що цю техніку буде перекинуто в Україну, вигляда­ють перебільшеними.

По-перше, невідомо, що від неї залишилося. По-друге, не факт, що ту військову техніку, яка уціліла, сирійці віддадуть росії. По-третє, транспортуван­ня цієї техніки через пів світу означає, що реально її можуть застосувати не раніше, ніж че­рез три-чотири місяці. Тому по­ява в Україні нових російських військ, які зазнали ганебного кінця у Сирії, реальної загрози для нас не становить.

— 2022 року Україна розірвала дипломатичні відносини із Сирією — через те, що ре­жим Асада визнав так звані днр, лнр, активно підтриму­вав повномасштабну агресію росії. У нових умовах відно­сини між нашими країнами відновляться? Чим налаго­дження таких контактів було б вигідне для України?

— Очевидно, що зі зміною ре­жиму у Сирії відкриваються нові можливості для україно-сирій­ських відносин. Про це вже ска­зав наш міністр закордонних справ Андрій Сибіга. Такий під­хід цілком правильний. Ми не підтримували контактів з ре­жимом Асада, але це зовсім не означає, що не будемо підтри­мувати зв’язки з новою владою. Якщо вона буде щонайменше проголошувати намір побуду­вати у Сирії нормальне, цивілі­зоване, демократичне суспіль­ство, є сенс підтримувати з нею контакти. Подивимося на кроки нового чи поки що перехідного уряду Сирії і будемо робити свої висновки.

Після того, як росію викинули із Сирії і вона отримала міцний геополітичний ляпас, ми, безу­мовно, повинні зіграти на цьому і зафіксувати свою зацікавле­ність у розвитку із Сирією нор­мальних відносин — таких, як із демократичними країнами.

Китай тепер сміятиметься, коли почує, що росія — «вєлікая дєржава»…

— Ви згадали про гучний ляпас путіну. Чи справді фіас­ко у Сирії свідчить про змен­шення ролі росії як одного зі світових лідерів?

— Не думаю, що росія є одним зі світових лідерів. Не треба їй приписувати того, чим вона не є. росія — світовий лузер! Це країна-агресор, яка повинна бути покарана за свої злочини проти мирної України, за інші злочини, які ця імперська країна вчиняла впродовж останніх 25 років.

Тому не йдеться про росію як світову державу. А йдеться про те, що вона об'єктивно зазнає поразки за поразкою. Це від­булося не так давно у Вірменії. Зараз відбувається у Сирії. Ду­маю, те саме у кінцевому під­сумку відбудеться у Грузії. Усе це створює дуже негативний імідж для цієї недоімперії по всьому світу. І якщо раніше пу­тін на весь світ заявляв, що «ми прийшли у Сирію назавжди» — і цьому вірили деякі лідери кра­їн Третього світу (їх тепер нази­вають Глобальним Півднем) — то тепер, подивившись на цього «великого геостратега», вони розуміють, що господар крем­ля робить пустопорожні заяви. Відтак імідж путіна і росії зага­лом на африканському конти­ненті, безумовно, різко поко­тився вниз. Уже не кажу про те, що Китай тепер не зважати­ме на гучні заяви путіна про те, що росія — «вєлікая дєржава». А сприйматиме ці слова із широ­кою і сумною посмішкою.

Падіння режиму Асада у Си­рії - величезний, вкрай серйоз­ний удар по іміджу росії. Це буде не нокдаун, а нокаут, коли росію витиснуть з африканського кон­тиненту. Адже Сирія була пе­ревалочним хабом, через який компанія «Ваґнер» пролазила на африканський континент і фак­тично вчиняла воєнну агресію у формі недержавних воєнізова­них структур рф.

Поразка у Сирії - це виве­дення росії на фінішну пряму не тільки як сили уже тепер регіо­нального характеру. Це ознака того, що вона прямує до свого фізичного завершення.

— Як падіння режиму Асада вплине на ситуацію на Близь­кому Сході, на міжнародне становище загалом? Чи не відбудеться так званий ефект доміно — коли «посипляться» інші авторитарні уряди?

— Події у Сирії стануть проло­мом. А для декого — просвітлен­ням. Багато хто у недемократич­ному світі тепер замислиться. Зрозуміє, що ставити на варва­рів, які нехтують міжнародним правом, — собі дорожче. Цей провал росії у Сирії, а відтак в Африці буде сприйнятий краї­нами Глобального Півдня дово­лі серйозно.

Для росії події у Сирії є тими дзвіночками, які зберуться до­купи і приведуть до того, що ця країна (поки що з назвою «ро­сійська федерація») у кінцево­му підсумку припинить своє іс­нування.

А тим часом…

Асад у москві приготував собі «запасний аеродром»

Починаючи із червня 2013 року, рідні експрезидента Сирії Ба­шара Асада придбали щонайменше 19 помешкань у престиж­них житлових комплексах російської столиці. Документи з таки­ми даними отримала антикорупційна організація Global Witness. Оціночна вартість цієї нерухомості - 40 млн доларів. Значною частиною цих об'єктів управляє двоюрідний брат Асада — Хафіз Махлуф або підконтрольні йому компанії. Інші будівлі належать ще одному двоюрідному брату Асада — бізнесмену Рамі Махлу­фу. Для укладення угод про купівлю елітного житла родина Аса­да використовувала здебільшого офшорні компанії.