Хто хоч раз побачить Сиренку, назавжди потрапить у її сіті

Кілька років поспіль чекаю на останні дні травня і початок літа. Бо саме на цей час припадає проведення міжнародної китайської виставки у Польщі. Останніми роками її проводять у спеціально обладнаних павільйонах Варшави, і сюди з’їжджаються підприємці з багатьох країн світу. І України у тому числі. Мета виставки- презентація товарів і послуг китайських виробників, організація ділових переговорів між виробниками та потенційними імпортерами з країн Європи. Цього року, за словами організаторів, до Варшави прибуло понад 1 000 компаній-виробників з Китаю, які привезли будівельні матеріали, побутову та промислову електроніку, меблі, текстиль та одяг, продукти харчування, посуд. Підприємці укладали угоди про співпрацю, мали можливість відпочити і насолодитися «варшавською старувкою», тобто центром старої Варшави.

Як і в попередні роки, на виставку VIII China Homelife Poland 2019 я поїхала з туристичною фірмою «Карпатія-Галич-Тур». Бо ди­ректор турфірми Любов-Теодо­зія Микитка як бонус пообіцяла самостійну прогулянку старою Варшавою.

Китайські підприємці про­понували різноманітні товари для торгівлі бізнесменам з Єв­ропи — меблі, кухні, електроні­ку, побутову техніку, аксесуари, будівельні матеріали, машини для обробки пластику… Пер­ші два дні ніхто нічого не про­дає, а в останній день виставки можна було придбати все, що душа забажає. Ось тут вже наш народ тягнув до автобусів по­кривала, постіль, рушники, ка­струлі, чайні сервізи і всіляке ку­хонне причандалля… Хоча, як відомо, не всі китайські виро­би у нас користуються шале­ною популярністю. Але китайці на виставку везли, мабуть, най­кращі екземпляри своєї продук­ції. Продавали і за долари, і за польські злоті. Коли ми їм по­казували євро, кривилися і за­перечливо махали руками. По­розумітися з китайцями було не так просто, тож ми вивчили дві фрази англійською: «Я хочу у вас це купити» і «Скільки це ко­штує». Попри те, що вдома маю багато постелі, але, як кажуть, у господарстві знадобиться, тож піддалася спокусі і понабирала кілька комплектів постелі і ве­люрових коців. Та найбільше ті­шилася електричною сушаркою для грибів, овочів і фруктів.

Запакувавши автобус китай­ським крамом, ми поїхали на­солоджуватися Варшавою. Са­мостійну прогулянку Варшавою можу порівняти зі спацером центром Львова, коли тижнів зо два там не буваю, а потім, вре­шті, ввечері вибираюся і, не по­спішаючи, крокую стометрівкою до Оперного, блукаю вузень­кими вуличками — Ставропігій­ською, Вірменською чи Староєв­рейською — і не можу надихатися тим дивовижним повітрям свого улюбленого рідного Львова. Так і у Варшаві. Ніхто нас не шарпав за рукав, екскурсовод не нагаду­вав, що «циґіль-циґіль» — побігли до автобуса.

Польщу справедливо вважа­ють раєм для шопоголіків. Я теж до таких належу, мабуть, через це і дуже люблю цю країну. Хоча і у Львові гарні речі тепер можна придбати, але хто дасть гаран­тію, що вони не «склепані» десь у підвалах на Левандівці. А бір­ку «пришпандьорити» тепер ко­жен вміє. Натомість у поляків з цим строго.

У час Другої світової війни старе місто Варшави дуже по­страждало. Точніше, його прак­тично зрівняли зі землею. Та, попри все, тут є на що подиви­тися. Усі головні споруди були відреставровані і відбудова­ні. Як на картинці, розкинула­ся дивовижна Замкова площа. Як на мене, це найгарніша час­тина Варшави. Прикрашає її Ко­ролівський палац, а перед ним — колона на честь короля Сигиз­мунда ІІІ. Я не могла повірити, що на вигляд старовинна будів­ля Королівського палацу була збудована (точніше, відновле­на) лише у 70-х роках минуло­го століття. Бо від палацу після війни залишилася лише арка… У Королівському палаці мож­на відвідати зал Сенату, коро­лівські покої, а також побува­ти у Мармуровому кабінеті, де висять портрети польських ко­ролів майстра Марчелло Боча­реллі. Тут навіть дозволяють фо­тографувати. Без спалаху.

Приваблює своїм виглядом напівкругла оборонна будів­ля Барбакан, що стоїть навпро­ти палацу. Вулички Старого міс­та так само, як і у Львові, пахнуть старовиною, тому перейти­ся тут — радість і відпочинок. А коли поруч ще й проїжджає ка­рета, складається враження, що ми перенеслися у часі на кілька століть назад. Бо тут панує над­звичайна атмосфера. Насоло­джуючись прогулянкою, ми «пір­нули» у гущавину Старого міста і дійшли до найголовнішої площі Ринок. Тут, як грибочки, пови­ростали літні тераси, усміхнені офіціанти запрошують на каву.

День був дуже спекотний, і ми вирішили замість кави випити пива. Ціни, як і треба було споді­ватися, у Старому місті високі. За півлітрову гальбу холодного пі­нистого напою заплатили по 10 злотих (70 гривень. — Г. Я.), плюс один злотий (чайові) офіціанту. Я поцікавилася у милої офіціант­ки, чи змінилося життя поляків за останні два-три роки? Офіціантка не особливо хотіла зі мною роз­мовляти на цю тему, лише кину­ла: «У нас все добре». Натомість старший пан за сусіднім столи­ком охоче долучився до розмови. «Можна завжди до чогось приче­питися, — сказав пан Станіслав. — Але останнім часом злотий стоїть на місці, а це значить, що не все у нас так погано. Дехто нарікає, мовляв, для чого нам був той Єв­росоюз. Але так кажуть ті, хто має відзвітувати за кожну витрачену копійку з коштів, які надав Євро­союз. Мене все влаштовує. Я лю­блю Польщу: тут я народився, і мені тут дуже добре».

Життя на Ринковій площі ки­пить: окрім туристів, тут море вуличних музикантів, худож­ників, багато сувенірних крам­ничок, невеличких галерей… І увесь цей вулик оточують каз­кові будиночки. До речі, кожна з чотирьох сторін площі і навіть будиночок мають власну назву. Одна з найгарніших будівель тут — так званий Дім під левом. Це саме його часто зображають на листівках Варшави.

Раджу всім стати до зним­ки біля знаменитої скульптури русалоньки — символу Варша­ви, що зображений на гербі міс­та. На жаль, попри спекотний день, фонтан, що омиває Си­ренку, не працював. Тому довго затриматися біля легендарного пам’ятника нам не вдалося.

Русалоньку встановили у 1855 році за ініціативи короля Владислава VІ. Пам’ятник є од­ним із найстаріших монумен­тів у місті. За легендою, русал­ка Сирена запливла у Віслу, і їй настільки сподобалися тутеш­ні місця, що вона вирішила за­лишитися тут назавжди. Сире­на тримає у руках щит і меч. І це не випадково. Бо відважна ру­салонька обіцяла захищати міс­то і його жителів від ворогів. За іншою легендою, дві сестри-ру­салки пливли Балтикою. Одна з них повернула до Данського ко­ролівства, і тепер вона стоїть на набережній Копенгагена, а дру­га запливла у Віслу, де поблизу Варшави її впіймали у сіті місце­ві рибалки. Вони хотіли її з’їсти, але коли почули божественний спів русалки, вирішили її відпус­тити. І вона, вражена красою бе­регів Вісли і щирістю місцевих жителів, залишилася тут жити.

Якщо зголоднієте і захоче­те смачно пообідати, не раджу довго затримуватися на площі Ринок. Вас офіціанти, як та ру­салка, затягнуть у свої сіті, і до­ведеться викласти немалі гроші за обід. Попри те, що польська кухня всюди смачна, я би ради­ла поблукати вузенькими вулич­ками-артеріями і у затишному барі замовити обід. За 30 злотих (210 грн) можна не лише смачно пообідати, а й 50 грамів горілоч­ки для апетиту перехилити.

Неможливо уявити подорож без купівлі оригінальних місце­вих сувенірів. Найзнаменитіший сувенір, що асоціюється з Вар­шавою, — фігурка русалки Си­ренки. А ще з польської столиці везуть соляні лампи, срібні і ян­тарні аксесуари та диски з музи­кою Шопена. Візитівкою країни є горілка «Зубрувка», настояна на цілющих травах. За львівськи­ми мірками, «горілка не така вже й дорога». Півлітрова пляшка — 18 злотих (126 грн). Не любите горілки — візьміть собі на згад­ку наливку «Бабуні»… Не важли­во, який сувенір привезете, аби тільки нагадував вам про подо­рож до польської столиці.

Редакція газети «Високий Замок» дякує туристичній фірмі «Карпатія-Галич-Тур» за органі­зацію цікавої подорожі.

Усі фото авторки