Бог не давав нікому хрести, які не в силі нести

Назад до Львова, де народилась 8 червня 1926 року, вчилась в університеті і розпочала свою боротьбу за українську волю, вже не поверталась.

Спочатку через обмеження та заборони тодішньої влади. Дозвіл на постійне життя після відбуття покарання політв'язням, як відомо, давався не деінде, а зазвичай лише у неблизько розташованих від обласних центрів місць. Саме цим фактом, а також тим, що пов’язала свою подружню долю з бориславцем Василем Дейком, який, як і вона, був свого часу політв'язнем, і пояснюється ії вибір.

Про спадок Ірини Сеник

У Бориславі, на цьому не раз було наголошено під часурочистої академії «Ірина Сеник — борець за волю і долю України», яка з нагоди 100-ліття від Дня народження видатної українки, недавно відбулась у місті нафтовиків, пишаються тим, що мали такий подарунок від Бога — жити в одному місті, дихати тим самим повітрям, що й вона. Її життя — це приклад щирої любові і безмежної шани до рідної землі, повагу до людської гідності.

Уже у 1945 році її, як зв’язкову Романа Шухевича, уперше ув’язнили. Зазнала нелюдських тортур. Під час допитів кати-червонопогонники перебили дротяною нагайкою хребет. Як наслідок, на все життя інвалідом стала. Це не завадило тодішньому більшовицькому режиму заслати її до Сибіру. Такої ж долі зазнала родина. Невдовзі після арешту помер батько. У Сибіру загубились сліди, загинули мати і сестра. Зник у нікуди молодший брат.

Тільки безмежна віра в свою жертовну місію, яка стала метою життя, допомогла не зламатись. Про це на відкритті урочистої академії в Бориславі віршами самої Ірини Сеник дуже влучно сказав ведучий, директор Історико-краєзнавчого музею міста Андрій Спас: «Молитись треба і вперед іти, усе лихе замести. Бог не давав нікому ще хрести, які не в силі нести…».

Епохальна жінка

Епохальною жінкою після звершення на початку урочистої академії молитви назвав Ірину Сеник настоятель церкви Святої Анни в Бориславі, отець-декан Роман Василів. На урочистій академії, як інформує пресслужба Бориславської міськради, до присутніх звернулись і заступник міського голови Борислава Мирон Цайтлер, голова міського осередку Союзу українок Анна Глод, почесна голова Союзу українок України, депутатка Львівської обласної ради Ореслава Хомик. Упорядниця присвяченої Ірині Сеник книги «Одержима свободою» Галина Литвин.

Крім того, що Ірина Сеник була непохитним борцем, дуже гарною поетесою та неперевершеною вишивальницею, вона залишила після себе спомин, як світла, приязна людина, яка випромінювала добро, притягувала до себе позитивною енергією. Це добре проявилось тоді, коли ініціювала створення громадських жіночих осередків в місті. У молоді роки — справжня красуня. Приємними спогадами про Ірину Сеник поділилася завідувачка музею та бібліотеки Бориславського медичного коледжу Чеслава Рижова.

Начальниця управління культури, молоді, фізичної культури та спорту Бориславської ОТГ Роксолана Гарасимів згадала про час, коли мала змогу спілкуватись, послухати Ірину Сеник під час зустрічей із нею. Дуже теплим, напрочуд емоційним виявився виступ президента Інституту релігії та суспільства Українського католицького університету Мирослава Мариновича, який, як і Ірина Сеник, за свої патріотичні погляди та активну громадянську позицію свого часу отримав від радянської влади тюремний термін. Пану Мирославу порівняно з Іриною Сеник, якщо можна так висловитись, пощастило більше. Менший термін ув’язнення дістався йому.

Ірина Сеник пробула у неволі 34 роки. Ціле життя. Про свій досвід перебування за гратами, винесені під час відбування покарання радянського режиму уроки сам Мирослав Маринович найповніше розповів у власній книзі спогадів «Світ за колючим дротом». Під час виступу в Бориславі про це висловися коротко.

Почесна громадянка Борислава та Львова

Ірина Сеник — Почесна громадянка Борислава та Львова. Одна із 100 героїнь світу. Цього дуже поважного звання удостоєна на з'їзді Світової федерації українських жіночих організацій, який у 1998 році відбувся в американському місті Рочестері. Заслужений майстер народної творчості України. Кавалерка орденів Княгині Ольга ІІІ ступеня та «За мужність» І ступеня. Померла 25 жовтня 2009 року в Бориславі. Останні роки була прикута до ліжка. Похована на Личаківському цвинтарі у Львові.