«Тут» — як точка відліку, з якої ми пізнаємо простір, час і самих себе

«Виставка розгортається навколо поняття „тут“ як означення місця, присутності й способу перебування у світі. Скульптури Василя Ярича та Олександра Дяченка, а також живопис Олександра Бабака обʼєднує тема тілесності та приявності людини на землі. Тіло постає як первинне „тут“ — точка відліку, з якої ми пізнаємо простір, час і самих себе», — так починається текст експлікації на вході до виставки.

Підготовкою і реалізацією виставки опікувалося творче об'єднання Юрія Сташківа «ЧервонеЧорне», учасниками якого є Олександр Дяченко, Василь Ярич і Олександр Бабак.

— Наша фундація «ЧервонеЧорне» підтримує митців, беручи на себе

фінансові витрати в організації виставок тощо, — говорить кураторка Карина Лазарук. — До мене прийшли три художники з назвою своєї спільної виставки, я подивилася їхні роботи і об'єднала в одну концептуальну вісь: у нас є цей райський сад, є земля, багато тілесності - це класична академічна скульптура і живопис. Цікаво, що два Олександри — Бабак і Дяченко — виросли в родинах художників і знайомі з дитинства. А Дяченко і Ярич познайомилися в інституті. Дяченко, Бабак і Ярич вперше виставляються втрьох, хоча знайомі майже все життя. Вони настільки один одного відчувають і розуміють, що спілкуються майже без слів, особливо Бабак і Дяченко".

— Я живописець, мої друзі скульптори, — розповідає Олександр Бабак. — Я трохи більше займався експозицією. Скульптура — це об'єм, тому хотілося вільно розпорядитися простором. Об'єм і простір — дві невід'ємні речі. Адже простір можна перевантажити — тоді не буде сприйняття, а можна зробити чисту атмосферу, де людина себе вільно почувала б і сприймала б кожний об'єкт. Я намагався зробити так, щоб була якась режисура — від Адама і Єви — до сучасності - піраміди як вершини світу.

Характерна риса робіт — як скульптурних, так і живописних, — увага до людини, її почуттів, пошуків себе в цьому світі і відповідей на одвічні питання: хто я? навіщо я? де я? Не всі скульптури мають чітко вирізьблені риси обличчя, інколи вони навіть стерті чи ледь проступають, але, споглядаючи їх, відчуваєш емоції: біль, задума, очікування…

Олександр Дяченко, Василь Ярич і Олександр Бабак понад чотири десятиліття активно працюють, мають чимало відомих творчих доробків. Наприклад, у «скарбничці» Олександра Бабака — перше просторове чисте художнє оформлення станції метро «Осокорки» (архітектор Анатолій Крушинський; у співавторстві з художником монументалістом Олександром Бородаєм; Київ, 1992), а також комплексне художнє оформлення станції метро «Видубичі» (архітекторка Тамара Целіковська; у співавторстві з Олександром Бородаєм; Київ, 1991).

Серед найвідоміших монументальних робіт Олександра Дяченка — пам’ятник Омелянові Ковчу на території колишнього концтабору Майданек (Люблін, Польща 2021), меморіал пам’яті жертв Голокосту (Мелітополь, 2020). Твори скульптора також можна побачити у Стрийському парку у Львові.

Василь Ярич — автор меморіального комплексу «Борцям за волю України» (Стрий, 2005), пам’ятників королю Данилові (Львів, 2001) та «Просвіті» (Львів, 1993), а також понад шестисот скульптурних творів.

На виставці «Тут» представлено по 14 робіт Олександра Бабака і Василя Ярича та 8 робіт Олександра Дяченка.