Пелюсткова хмаринка посеред червня

Коли заходиш на другий поверх Львівського палацу мистецтв, першим тебе зустрічає не квитанція чи гардеробник, а густий, солодкий і трохи п’янкий аромат, який миттєво змиває весь міський гамір. Тут з 5 по 7 червня 2026 року триває справжнє свято ніжності — виставка півоній, організована громадською організацією «Розквіт фест».

Поки за вікнами Львів то обіймає літнім теплом, то грозиться червневою зливою, у виставковій залі панує абсолютна гармонія. Сюди хочеться йти не за сухими фактами про селекцію, а за відчуттям затишку.

Експозиція вражає з першого погляду. Організаторам вдалося зібрати сотні неймовірних сортів: від класичних білих та зефірно-рожевих «куль», які ми всі пам’ятаємо з бабусиних садків, до рідкісних коралових, глибоких винних та майже жовтих японських півоній.

Виставка — це не просто ряди ваз із квітами. Це простір, де люди сповільнюються. Ось літнє подружжя уважно розглядає пелюстки, тримаючись за руки. Поруч дівчина ловить правильне світло, аби зафільмувати, як розпускається темно-бордовий бутон. Трохи далі чути тихі розмови квітникарів-аматорів, які діляться секретами догляду та висаджування.

Тут справді від краси можна втратити не лише дар мови, а й свідомість, адже представлено понад 350 сортів півоній. Особливу увагу відвідувачів приковують сорти на кшталт Coral Charm, які змінюють свій колір протягом цвітіння — від насиченого лососевого до ніжно-кремового. Поруч із закордонними бестселерами красуються квіти, вирощені українськими колекціонерами, які вкладають у цю красу душу під час безсонних ночей. І, повірте, чималі кошти…

— Ми хотіли подарувати львів'янам та гостям міста три дні чистої краси та спокою. Півонія — це квітка, яка асоціюється з початком справжнього літа, з домом та теплом. Зараз нам усім дуже потрібні такі острівці відради, — розповіла журналістці «ВЗ» одна із чотирьох співзасновниць ГО «Розквіт фест» Наталія Цюпка. — Виставка півоній має благодійну мету. Кошти, зібрані за донати від відвідувачів, будуть спрямовані на підтримку українських захисників. Бо тільки дякуючи нашим захисникам, ми маємо можливість не лише вирощувати квіти, а й поділитися красою з львів'янами і гостями міста.

— Скільки селекціонерів і любителів півоній дали свої рослини на виставку?

— Понад 80 осіб з усієї України. Лише з Львівщини участь у виставці взяли понад 40 осіб.

— Пані Наталю, з чого почалася ваша любов до півонії?

— Коли я стала мамою в декреті, а це було 13 років тому. Вирішила засадити біля дому у Брюховичах квітник. Купила перший корінець жовтої півонії, який на той час коштував космічні 500 гривень. Потім придбала ще один — такий, як хамелеон, за 2500. Коли він мені пропав, вирішила, що більше не буду купувати півоній. А через рік не втрималася і знову купила. З цього усе й почалося. На сьогодні по сортах маю 250−300 кущів.

— Навіть не знала, що корінь півонії такий дорогий…

— Це ще не так багато. Моя колега має корінь півонії, який коштує понад 2 тисячі євро. І це не межа, бо є корінці і по 6 тисяч євро, які вирощують великі фірми, що займаються квітами.

— А якщо квітка пропаде?

— Багато квітів пропадає. Від втрат ніхто не застрахований, бо ми залежимо від погоди. Ти за квіткою доглядаєш, як за маленькою дитиною, — накриваєш, щоб не змерзла, розкриваєш, щоб не перегріти, підливаєш. Стараєшся, щоб вона стала справжньою красунею…

У Вікторії Керничної з ГО «Розквіт фест» любов до півонії народилася у дитинстві, коли приїжджала на Вінничину до бабусі.

— Це були старі сорти французьких півоній, але які ж вони були пахучі, — каже пані Вікторія. — Букет ароматних півоній на столі підкорив мою дитячу мрію і я згодом і собі вирішила вирощувати ці неймовірні квіти. І вже з 2017 року цим займаюся. На сьогодні у моїй колекції понад 350 сортів, а якщо рахувати кущами, то орієнтовно тисяча.

— Важко доглядати за такою кількістю квітів?

— Важко, але ж яке це задоволення! А коли ти отримуєш радість від своєї роботи, то втоми не відчуваєш.

Одна з організаторів громадської організації «Розквіт фест» Олена Приходько квітами займається давно, а от півонією «захворіла» недавно.

— У мене є сад, і я люблю квіти вписувати у ландшафт, — усміхається пані Олена. — Я — перукар-колорист, тож свій квітник бачу по-іншому, де має поєднуватися структура, колір. Тому у мене нема полів півоній, а саме квітники, у яких ростуть півонії. Моєю гордістю є те, що понад 10 років не використовую ніякої хімії, лише біопрепарати, які щороку зменшую, бо мій сад вже настільки чистий, що не потребує додаткових обприскувань. Я такий серйозний органік, який дуже любить природу і бережно ставиться до довкілля. Попри те, що сама навчаюся у клубі «Закохані у сад», у соцмережах 12 років веду спільноту «Кмітливі садівники», де привчаю людей, щоб якісно створювати умови для бджіл, птахів, різних птахів і не розглядати їх, як шкідників, а навпаки з ними дружно жити.

— Багато маєте сортів півоній?

— Понад 100. Лише торік придбала 46 сортів. Це вже ніби починається залежність від квітів, і ти вже зупинитися не можеш. Любов до землі у мене присутня генетично. Я її успадкувала від батьків. Але маю свій спосіб, як працювати краще, але менше.

У Надії Козаченко любов до півонії народилася 8 років тому, коли вийшла заміж і народила донечку. Власне тоді й придбали дачну ділянку, щоб виїжджати на свіже повітря з дитиною.

— На цій дачі ріс кущ півонії, — каже пані Надія. — Це був звичайний кущ, але я його полюбила. На все життя. Тоді й почала цікавитися квітами. Найперше хотіла вирощувати жовту півонію. Купила кущ. А потім ще і ще. Люблю ці рослини, маю їх багато, переживаю за кожну. Попри те, що півонія квітка морозостійка, боїться весняних заморозків.

— Чи вивели за цей час свій власний сорт?

— Маю багато сіянців, сію вже три роки. Від сходу до першої квітки має минути 4, 5 і навіть 6 років. Тому наразі не знаю, яка буде квітка. Перший рік квітка, як дитинка, яка тільки народилася. Щоб бачити справжню красу сорту, має минути кілька років. Лише тоді можна вирішити, чи залишати цей сорт.

Того ж дня мені пощастило поспілкуватися з відомою селекціонеркою Еліною Виноградською, яка приїхала зі своїми півоніями з Києва.

— Квітами займаюся понад 40 років, — каже пані Еліна. — Мій чоловік — львів'янин, тож з великим задоволенням прийняла запрошення від організаторів. Уже 20 років у Києві організовую і проводжу виставки гладіолусів, бо ми починали з селекції гладіолусів, наші сорти є у Європі та за океаном. За 35 років ми випустили 35 сортів, бо, як відомо, вибирали лише найкращі.

— А півонії скільки маєте сортів?

— Сіянців маю близько 300 малих, які підростають, але офіційно зареєстровано лише 6, тому що, як і у випадку з гладіолусами, ми вибирали лише найкращі, такі, щоб можна було відрізнити від інших.

— З чого у вас почалася любов до квітів?

— Моя мама, інженер-хімік за освітою, колись почала вирощувати квіти, щоб підтримати родину. Але мама була ще й дуже творчою людиною. У неї була одна з перших колекцій ірисів в Україні і гладіолусів. Одного разу мама дала нам «дітку» гладіолусів і сказала: «Спробуйте». Спробували. Сподобалося. Але вирощувати чужі квіти — не те, що свої. Але якщо людина хоч трохи творча, їй завжди хочеться чогось нового і свого. І ми почали цим займатися на професійному рівні. Коли я йду до рослинки, то я йду як до своєї рідної дитини…

Хто ще не бачив одночасно стільки різнокольорової краси — рекомендую завітати у Палац мистецтв. 7 червня — останній день виставки.