Як Путін втручається у справи західних демократій

Авторитетне англомовне видання The Economist опублікувало аналітичну статтю про безповоротний злам у стосунках Кремля і Заходу. «Високий Замок» пропонує її для своїх читачів.

Наприкінці 1980-х років, коли Міхаїл Ґорбачов розпочав перебудову, Росія уклала мир із Заходом. Можна було повірити, що і Росія, і Захід відмовляться від спроб підірвати основи одне одного за допомогою брехні і теорій змов часів холодної війни. Та після того, як 16 лютого американський спеціальний прокурор Роберт Мюллєр виніс обвинувальний висновок щодо 13 росіян, стало зрозумілим, наскільки слабкою та ефемерною була ця віра насправді.

Мюллєр стверджує, що 2014 року Росія розпочала кампанію змови проти американської демократії, і вважає, що має докази, які є доволі переконливим аргументом, що дозволить подолати відмовки Росії від своєї причетності, а також сумніви критично налаштованого суду. Ймовірно, через переконання президента Росії Владіміра Путіна у тому, що ЦРУ займається підбурюванням, провокуючи революцію в Україні, Агентство інтернет-досліджень, спонсороване олігархом, близьким до Кремля, сформувало команду тролів, створило платіжні системи і використовувало фальшиві імена. Його мета полягала у тому, щоб посилити суперечності в американському суспільстві, а відтак змінити настрої електорату і співвідношення голосів під час виборів 2016 року на користь Дональда Трампа.

Європа також стала об’єктом втручання. Хоча докладної інформації у цьому випадку набагато менше, і це не було темою рослідування Мюллєра. Росія, ймовірно, фінансувала політиків, які сповідують екстремістські погляди, здійснювала злам комп’ютерних систем, організовувала марші і поширювала брехливу інформацію. Схоже, що і в цьому випадку її метою було посилення суперечок.

Намарно міркувати про те, наскільки Росії вдалося змінити результати голосування і негативно вплинути на політику. Відповіді не знає ніхто. Та змови є недопустимими апріорі, а їхні масштаби будять тривогу з приводу вразливості західних демократій. Якщо Захід хоче захистити себе від Росії та інших країн, що діють агресивно і зі злими намірами, він мусить трактувати звинувачення Роберта Мюллєра як заклик до єдності.

Тролелогія

На підставі цих звинувачень можна зробити три не надто приємних висновки. Один з них полягає у тому, що соціальні мережі є потужнішим інструментом, ніж методи, якими користувалися у 60-і роки для здобування інформації та підкупу журналістів. Не потрібно особливих затрат, аби за допомогою Facebook знайти прихильників, виокремити «нишпорку» серед потенційних «новонавернених» і удосконалити найкрикливіші теґлайни. Винахідливі можуть шахрайським способом змусити систему схвалювати ваші твіти і повідомлення. Ті, хто ламає комп’ютери керівництва Демократичної партії, як це зробили росіяни, мають мережу ботів, готових поширювати всю брудну інформацію.

Зі скромним бюджетом (ледь більше мільйона доларів на місяць) і працюючи, зазвичай, на безпечній відстані у Санкт-Петербурзі, росіяни керували бот-мережами і фіктивними акаунтами, отримуючи мільйони ревітів і лайків. Інші групи, - їх фінансували краще, - використовують аналогічні методи. Однак ніхто не знає, яким чином обурення, спровоковане ними, змінює політику. Та з достатньою точністю можна передбачити, що воно посилює анґажованість, сліпу відданість і обмежує можливості для компромісу.

Звідси – другий висновок, згідно із яким кампанія, здійснена Росією, не стільки провокувала суперечки в американській спільноті, скільки спотворено демонструвала їх. Її організатори робили ставку на расові протиріччя, закликаючи чорних виборців ставитися до Гілларі Клінтон як до ворога, і в день голосування побути вдома. Вони прагнули розпалити невдоволення і серед білих, навіть коли закликали прогресивну частину електорату голосувати за Джилл Стайн з Партії зелених. Після перемоги Трампа, якого вони вели до влади, вони ж організували мітинг проти Трампа у Мангеттені. Одразу після трагедії зі стріляниною у школі міста Паркленд російські боти кинулися до участі в дебатах про контроль над обігом зброї. Європейці теж розділені, хоча й менше, особливо у Великій Британії, яка виходить з ЄС. Через різнобій, що так глибоко вкоренився у західних демократіях, ці країни вразливі і незахищені перед атаками зловмисників.

Найважливіший же висновок полягає у тому, що реакція Заходу була вкрай слабкою. У роки холодної війни Америка боролася з дезінформацією, що її поширювала Росія, використовуючи дипломатів та шпигунів. Сьогодні ж цим займається Мюллєр, оскільки двом президентам цього зробити не вдалося. Барак Обама, вивчивши докази втручання росіян, відчайдушно пробував вирішити проблему. Але стримався, після чого все ж запровадив санкції. Можливо, тому, що він сподівався на програш Трампа. І, мовляв, коли він скаже про втручання вголос, то лише посилить підозри у тому, що він як демократ маніпулює перебігом виборів. Це було серйозною помилкою.

Нездатність Трампа дати адекватну відповідь має іншу природу. Не зважаючи на доступ до розвідувальних даних з дня свого обрання, він ставиться до «російського скандалу» винятково з позиції власної легітимності. Він мусив виступити проти Владіміра Путіна і захистити Америку від ворожих дій Росії. Замість цього, він, за підтримки декого з республіканців у Конґресі, кинув усі сили на дискредитацію спецслужб, які розслідували змову, і натякнув на можливість звільнення Мюллєра або ж його покровителів-однодумців з Міністерства юстиції – так, як він звільнив Джеймса Комі з посади очільника ФБР. Мюллєр ще не завершив розслідування. Окрім усього, він ще не сказав, чи брали участь у змові члени виборчого штабу Трампа. І якщо Трамп вигнав би його зараз, це було б рівнозначним визнанню своєї провини.

Як здобути підтримку «пробуджених» громадян?

Аби забезпечити процвітання демократії, західні лідери мусять знайти спосіб повернути довіру виборців. Це починається з прозорості. Європі необхідно провести більш ретельне розслідування, за рівнем повноважень, професіоналізму та авторитетності схоже на розслідування, яким керує Роберт Мюллєр. Хоча ці розслідування небезпечні тим, що будуть розкриті джерела і методи здобуття таємної інформації, і навіть полестять росіянам (оскільки докази їхнього успіху сіятимуть недовіру), вони рівно ж стануть основою для наступних кроків. Закони про фінансування партій мусять сприяти прозорості щодо того, хто і кому давав гроші. Потрібно забезпечити відкритість соціальних мереж, аби кожен міг з’ясувати, хто платить за рекламу, і щоб слідству було легше знайти махінації.

Відтак потрібно забезпечити стійкість до впливів ззовні, і це варто робити, починаючи зверху. Ангела Меркель неодноразово попереджала Владіміра Путіна, що коли він втрутиться у німецькі вибори, це матиме наслідки. У Франції Еммануель Макрон розчарував російських хакерів, розмістивши серед справжніх електронних листів підробки. Це дало можливість дискредитувати пізніші витоки, коли з’ясувалося, що вони містять неправдиву інформацію. Фінляндія запровадила освітні програми медійної грамотності, а національна преса провадить спільну роботу для вилучення неправдивих новин і корегування дезінформаційних матеріалів.

Забезпечити стійкість перед зовнішнім впливом краще вдається Німеччині, Франції та Фінляндії. Там довіра громадськості вища, ніж у Америці. Ось чому важливі також кроки у відповідь і стримування – не за допомогою брудних вивертів, як у роки холодної війни, а пов’язуючи співпрацю Америки з таких питань, як, скажімо, дипломатичні місії, з діями Росії, а якщо знадобиться, - за допомогою санкцій.

Республіканські лідери у Конґресі не виправдовують надій своєї країни. Вони мали б бодай провести спеціальні слухання, аби захистити Америку від підривної діяльності під час проміжних виборів до Конґресу.

Саме зараз, коли Трамп майже навіжено звинувачує ФБР і демократів, Америка, схоже, не вважає, що за демократію варто боротися.