Лелеки офіційно оформили прихід весни
Цей випуск «Живого куточка» припадає на 19 березня, знакову дату, яку всі українці пов‘язують із прильотом лелек, цих крилатих символів нашої країни. Вважається, що після їхньої появи весна безповоротно вступає у свої права. Усвідомлення цієї невідворотності додає всім позитиву
Цього року бузьки, керуючись своїми інстинктами, прилетіли раніше. Це засвідчує і світлина, яку зробив минулої п‘ятниці наш читач Сергій Долинський із Тернопільщини. Зграя «білих птахів з чорною ознакою», виснажена довгим поверненням додому, приземлилася в урочищі Бізятин. Зробила це не випадково — тут трактор орав поле, з-під лемешів на поверхню виповзали різні жучки, черв‘ячки, дрібні гризуни, які зимували глибоко у ґрунті. І це саме те, чим, не докладаючи великих зусиль, лелекам можна добре підкріпитися з далекої дороги. Коли зазеленіють луки, корм добувати буде значно легше.
Покусаного бджолами птаха сховала у шафі
З лелеками у моїй родині пов‘язані теплі спомини. Наш дід був знаним у 40-ві роки минулого століття пасічником у селі, мав 80 «пнів» з бджолами (вуликів з липових колод). Якось перед грозою сердиті «божі комахи» атакували лелеченят у гнізді на розквітлій липі. Одне з них упало на землю. Моя мама, тоді ще маленька дівчинка, підібрала птаха і, не питаючи у батьків дозволу, сховала його у… шафі.
Ввечері вся сім‘я сіла за стіл. Тільки-но, як звично, помолилися перед трапезою і дід Іван першим потягнувся з ложкою до макітри зі стравою — як почув десь близько дрібний стук: то покусаний лелека, отямившись від болю, постукував у двері шафи.
Дід був дуже строгим ґаздою, не дай Боже комусь його ослухатися або зробити збитки. Тому той барабанний дріб сприйняв як витівку дітей. Насупив брови, скоса глянув на малечу. Щоб не накликати на нікого гніву, баба Дозька шепнула на вухо чоловікові, щоб не сердився — бо то найменша з доньок, Галюня, врятувала бузька.
Свою недавню лють дід змінив на теплий усміх. І пообіцяв маленькій рятівниці з великим добрим серцем, що завтра візьме її до міста, купить їй файну сукеночку і лизака.
Лелека очолював весільну церемонію
На початку своєї журналістської праці я часто бував у селі Раделичах на Стрийщині. Якось, зібравши цікаві місцеві новини, почув від бригадира розповідь про його крилатого друга — лелеку, з яким дружив так само тісно, як із собакою. Птаха з покаліченим крилом пан Василь підібрав у полі. Приніс додому, викликав ветеринара — і той за кілька тижнів поставив небогу на ноги.
Бузьок Знайда оцінив турботу. Не відходив від господаря ні на крок. Зранку той квапиться на виробничу нараду, а бузьок з комина приземляється йому на плече — дає зрозуміти, що без гостинця нікуди не відпустить.
З часом Знайда став улюбленцем усього села. Заходив у крамницю, у клуб, у школу. Досить було в якомусь куті Раделичів пролунати мелодії, бузьок був уже там. Коли по дорозі йшла весільна процесія, її очолював не староста з короваєм, а Знайда. Всі вважали це добрим знаком. Молоді сім‘ї, яких удостоїв своєю увагою лелека, незабаром ставали багатодітними.
Знайшов притулок у… ванній
Років з двадцять тому писав я і про одного львівського бузька. Його, геть знеможеного, з опущеними крилами, в кінці холодного листопада поблизу автобусного заводу підібрала самотня пенсіонерка. Поселила його у своїй ванній кімнаті. Носила на медобстеження у зооветеринарний інститут. Коли ветлікарі діагностували у нього ангіну, заливала йому у дзьоб всякі мікстури, виводила на прогулянки.
Коли ми із фотокореспондентом прийшли робити репортаж, бузьок закинув голову на спину — і давай торохкотіти. Не знаю, що означав той його «флешмоб»: чи то радість, чи то невдоволення нашою присутністю. Я ж найбільше боявся, щоб він не клюнув нас товстим, як кайло, дзьобом…
А які цікаві пригоди з лелеками були у вас? Напишіть нам про це!